Постанова № 9645141, 30.04.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 год. 05 хв.

м. Миколаїв

30.04.2010 Справа № 2а - 121/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Птичкіної В.В. при секретарі судового засідання Ланько О. Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна Фірма "Гідромаш",

вул. Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54008

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва,

вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2009 №0000722301/0 та скасування рішення про результати розгляду скарги від 14.08.2009 № 6953/10/23-118,

за участю

представника позивача: Гуськової Т.Є., Кириличенко О.А.

представника відповідача: Матвєєва Є.В.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна Фірма «Гідромаш»(надалі позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (надалі ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2009 № 0000722301/0 і про скасування рішення про результати розгляду скарги від 14.08.2009 № 6953/10/23-118.

09.03.2010 позивач уточнив позовні вимоги (ар. с. 66-68): просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2009 № 0000722301/0 і визнати протиправними дії відповідача по призначенню та проведенню невиїзної документальної перевірки у травні 2009 року, за результатами якої було складено акт від 25.05.2009 № 1995/23-300-24783662.

ДПІ проти позову заперечувала з посиланням на те, що проведена перевірка відповідає вимогам чинного законодавства, а складене за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість і застосовано штрафну санкцію, є обґрунтованим і правомірним.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

18.07.2008 позивач подав ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2008 року (ар. с. 51-54), в якій вказав суму податкового кредиту 67374 грн. До податкового кредиту була включена сума 8013,64 грн. ПДВ, який був сплачений позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Астор и Я»(індивідуальний податковий номер 347728914021, надалі ТОВ «Астор и Я»), що підтверджується поз. 9 в розділі ІІ «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», додаток 5 до податкової декларації (ар. с. 54).

19.08.2008 позивач подав ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2008 року (ар. с. 47-50), в якій вказав суму податкового кредиту 102188 грн. До податкового кредиту була включена сума 8529,31 грн. ПДВ, який був сплачений позивачем ТОВ «Астор и Я» (індивідуальний податковий номер 347728914021), що підтверджується поз. 3 в розділі ІІ «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», додаток 5 до податкової декларації (ар. с. 50).

19.05.2009 ДПІ було проведено «документальну невиїзну перевірку з питань взаємовідносин ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОЇ ФІРМИ «ГІДРОМАШ» (код 24783662) з ТОВ «Астор и Я»(код 34772898) за період з 01.06.08 по 31.07.08». За результатами перевірки ДПІ 25.05.2009 був складений акт № 1995/23-300/24783662 (надалі акт перевірки, ар. с. 22-28).

Як вказано в акті перевірки, «встановлено порушення позивачем «абз. «г»пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 із врахуванням вимог п. 1.3 ст. 1, пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, пп. 9.1, 9.2, 9.3, 9.8 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями та пунктів 2, 4, 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 за №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.10.98 під №691/3131, внаслідок чого занижено податок на додану вартість сумі 16542,95 грн., у тому числі:

-за червень 2008 року у сумі 8013,64 грн.;

-за липень 2008 року у сумі 8529,31 грн.»(ар. с. 28).

На підставі акту перевірки ДПІ 10.06.2009 було складено податкове повідомлення-рішення № 0000722301/0, яким позивачу, з посиланням на підпункт «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 і підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашень зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 16543 грн. і застосовано штрафну санкцію в сумі 8271 грн. (ар. с. 8).

На думку позивача (ар. с. 4-7, 66-68), призначення і проведення перевірки не відповідають частині 2 статті 19 Конституції України, пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»; проведення перевірки не узгоджується навіть із затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 09.02.2006 № 62 «Регламентом адміністрування податків, зборів (обовязкових платежів)», хоча цей наказ реєстрацію в Міністерстві юстиції України не пройшов; відсутність підстав для проведення перевірки встановлено постановами апеляційного суду Миколаївської області від 14.10.2009 у справі №33-360/2009р. (ар. с. 29-31) і від 09.11.2009 у справі № 33-430/2009 року (ар. с. 32-33); акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327; жодне з порушень, вказаних в акті перевірки, не доведено.

Суть заперечень ДПІ проти позову (ар. с. 37-40, 76-77) полягає в тому, що невиїзна документальна перевірка проведена у межах, встановлених законодавством; завищення позивачем податкового кредиту в сумі 16543 грн. виникло у звязку з тим, що податкові накладні ТОВ «Астор и Я»не мають юридичної сили, оскільки постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.11.2008 № 2-а-3670/08 були визнані недійсними установчі документи вказаного товариства - з моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість - з моменту видачі (ар. с. 44-45); висновки, викладені у постановах апеляційного суду Миколаївської області від 14.10.2009 і від 09.11.2009, на які посилається позивач, не мають для розгляду цієї справи доказової сили.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вказано у частині 1 статті 13 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»(а саме цей Закон визначає статус державної податкової служби, її функції та правові основи діяльності) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Перевірка «з питань взаємовідносин»однієї юридичної особи з іншою юридичною особою не є ані перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), ані перевіркою додержання валютного законодавства.

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що Законом України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»не визначено спосіб проведення документальних невиїзних перевірок (на відміну від документальних виїзних перевірок, підстави та порядок проведення яких встановлені статтею 111 вказаного Закону).

Суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки постанов апеляційного суду Миколаївської області від 14.10.2009 і від 09.11.2009, оскільки у відповідності з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду у справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обовязковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. У цій справі (в частині проведеної ДПІ перевірки) не розглядаються правові наслідки дій чи бездіяльності директора і головного бухгалтера позивача, тому для надання судом у цій справі оцінки правомірності проведеної ДПІ перевірки, питання, чи були вчинені директором і головним бухгалтером позивача адміністративні проступки, значення не має.

ДПІ зазначає (ар. с. 76), що проведена перевірка є невиїзною документальною перевіркою, яка, згідно з пунктом 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, надалі Порядок оформлення результатів перевірок), проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Як вказано на стор. 3 акту перевірки, єдиними документами, повязаними з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість, що перевірялись ДПІ, були декларації позивача з податку на додану вартість за червень та липень 2008 року.

Платники податку на додану вартість, обєкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон про ПДВ).

У відповідності з частиною 1 підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних.

Згідно з розділом 7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (в редакції станом на час подання позивачем податкових декларацій за червень та липень 2008 року), зареєстровані в податковій інспекції (адміністрації) декларації підлягають документальній невиїзній (камеральній) перевірці. За результатами перевірки робиться відповідний запис у розділі IV податкової декларації та складається Акт про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за формою, визначеною в додатку 2 до цього Порядку. Документальну невиїзну (камеральну) перевірку даних, заявлених у податковій звітності з податку на додану вартість, податковий орган проводить протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації.

Документальна невиїзна (камеральна) перевірка декларацій позивача за червень та липень 2008 року була здійснена ДПІ у травні 2009 року, тобто з порушенням строку, встановленого підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ. Акт перевірки додатку 2 до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість не відповідає.

В обґрунтування правомірності проведеної перевірки ДПІ посилається на те, що у грудні 2008 року позивачу був направлений лист (вих. № 8809/10/23-117 від 05.12.2008, ар. с.78), яким, з посиланням на пункт 4 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», керівник позивача був запрошений для надання пояснень та їх документальних підтверджень з питання взаємовідносин ПП ВКФ «Гідромаш»з ТОВ «Астор и Я». Позивач, з посиланням на норми чинного законодавства, відмовився від надання документів (ар. с. 79). На думку ДПІ, за таких обставин документальна невиїзна перевірка була проведена в межах повноважень органу державної податкової служби.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У пункті 4 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»вказано, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обовязкових платежів) такими платниками податків.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки. Така перевірка ДПІ не була проведена.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дії ДПІ по проведенню документальної невиїзної перевірки, результати якої зафіксовані в акті від 25.05.2009 №1995/23-300-24783662, є неправомірними. Як зазначено вище, акт перевірки ані за формою, ані за змістом не відповідає додатку 2 до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166. Суд також визнає обґрунтованими посилання позивача на те, що акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів перевірок (зокрема підпункту 2.3.2).

У відповідності з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Виходячи з цього, якщо у справі оскаржується податкове повідомлення-рішення, в якому зазначені порушення платником податків вимог чинного законодавства з питань оподаткування, субєкт владних повноважень (орган державної податкової служби) має доказати факт цих порушень.

У відповідності з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(на підставі цієї норми ДПІ визначила позивачу податкове зобовязання) контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Як зазначалось вище, «документальну перевірку діяльності»позивача ДПІ не здійснювала.

ДПІ зробила висновок про заниження позивачем податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

І в акті перевірки, і в податковому повідомленні-рішенні від 10.06.2009 №0000722301/0 зазначено, що позивач порушив:

-абзац «г»підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ;

-підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ;

-підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 «із врахуванням вимог пункту 1.3 статті 1»Закону про ПДВ;

-підпункт 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ;

-пункти 9.1, 9.2, 9.3, 9.8 статті 9 Закону про ПДВ;

-пункт 10.1 статті 10 Закону про ПДВ;

-пункти 2, 4, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165.

У відповідності з підпунктом «г»підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити податковий номер платника податку (продавця та покупця). Докази порушення позивачем (покупцем) цієї норми відсутні, що підтвердила представник ДПІ в судовому засіданні 09.04.2010. До того ж, подібний факт і не міг бути встановлений проведеною ДПІ перевіркою, оскільки податкові накладні не досліджувались.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, яким чином визначається податковий кредит. Акт перевірки не містить посилань на те, що позивач визначив податковий кредит всупереч цій нормі. В судовому засіданні 09.04.2010 представник ДПІ вказала, що порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ не доведено.

У відповідності з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Позивач (покупець) взагалі не мав можливості порушити цей пункт, оскільки не нараховував податок та не складав податкові накладні. В судовому засіданні 09.04.2010 представник ДПІ вказала, що порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ не доведено.

Статтею 9 Закону про ПДВ встановлено:

-центральний податковий орган веде реєстр платників податку (пункт 9.1);

-будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку (пункт 9.2);

-особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобовязані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Фізичні особи, які не є субєктами господарювання та ввозять товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з митним законодавством, сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України, без їх реєстрації як платники цього податку (пункт 9.3).

У пункті 9.8 статті 9 Закону про ПДВ вказано, що реєстрація діє до дати її анулювання, а також встановлені підстави для анулювання. В акті перевірки відсутня інформація про те, що позивачем не були дотримані вимоги про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість. В судовому засіданні 09.04.2010 представник ДПІ зазначила, що порушень позивачем статті 9 Закону про ПДВ перевіркою не виявлено.

Пунктом 10.1 статті 10 Закону про ПДВ визначено, які особи є відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету. Доказів порушення цієї норми акт перевірки не містить. В судовому засіданні 09.04.2010 представник ДПІ вказала, що докази порушення позивачем пункту 10.1 статті 10 Закону про ПДВ відсутні.

Позивач не міг допустити порушень пунктів 2, 4, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, оскільки у відносинах з ТОВ «Астор и Я»позивач виступав в якості покупця, а податкові накладні, згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ, заповнює продавець.

В судовому засіданні 09.04.2010 представник ДПІ вказала, що заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість виникло внаслідок порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 «із врахуванням вимог пункту 1.3 статті 1»Закону про ПДВ.

Пункт 1.3 статті 1 Закону про ПДВ містить визначення платника податку.

Згідно з частиною 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Відповідно, для застосування цієї норми як підстави для висновку про заниження податкового зобовязання і підстави для визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість необхідно, щоб перевіркою був встановлений факт включення позивачем до складу податкового кредиту сум сплаченого податку, не підтверджених податковими накладними. Такий факт ДПІ не встановлений, оскільки, як зазначалось вище, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у деклараціях за червень та липень 2008 року, не перевірялись. На підставі цього, ДПІ не може стверджувати, що податковий кредит червня та липня 2008 року був сформований позивачем за відсутності податкових накладних.

Таким чином, під час судового розгляду не підтвердились факти порушень, зазначених ДПІ в акті перевірки та в податковому повідомленні-рішенні від 10.06.2009 №0000722301/0.

На думку ДПІ, яка ґрунтується на постанові Ленінського районного суду м.Миколаєва від 11.11.2008 у справі № 2-а-3670 / 08 року (ар. с. 44-45), ТОВ «Астор и Я»не являлось платником податку на додану вартість з 12.02.2007, тому податкові накладні, які були надані ТОВ «Астор и Я»позивачу у червні та липні 2008 року, не мають юридичної сили.

Суд з такими доводами не може погодитись.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (в редакції, яка була чинною у червні та липні 2008 року) було встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку або у разі порушення зареєстрованим платником податку вимог даного Порядку заповнення податкової накладної чи її невідповідності фактичним податковим зобовязанням, заявленим продавцем.

Як свідчить додана ДПІ копія акту № 99/15-220 (ар. с. 46), у червні та липні 2008 року ТОВ «Астор и Я»було зареєстровано як платник податку (копія свідоцтва № 100021532 про реєстрацію платника податку на додану вартість, ар. с. 45). Факти порушення ТОВ «Астор и Я»вимог Порядку заповнення податкових накладних чи невідповідності податкових накладних фактичним податковим зобовязанням, заявленим продавцем, ДПІ не доведені.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність податкових накладних, виданих з моменту реєстрації такої особи платником податку на додану вартість і до моменту анулювання реєстрації.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ (в редакції станом на час подання позивачем податкових декларацій за червень та липень 2008 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ підставою для відповідальності платника податку є лише відсутність податкових накладних на момент перевірки такого платника податку. Як вказано вище, ДПІ не спростована та обставина, що сформований позивачем у червні та липні 2008 року податковий кредит був підтверджений належним чином оформленими податковими накладними, що були надані позивачу ТОВ «Астор и Я».

Отже, встановлені у справі фактичні обставини не дають підстав вважати, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Астор и Я».

Керуючись статтями 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва по проведенню документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин Виробничо комерційної Фірми «Гідромаш» (код 24783662) з ТОВ Астор и Я» (код 34772898) за період з 01.06.08 по 31.07.08, за результатами якої було складено акт від 25.05.2009 № 1995/23-300-24783662.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2009 №0000722301/0, що було складено Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Миколаєва.

Відшкодувати з Державного бюджету України Приватному підприємству Виробничо-комерційній Фірмі «Гідромаш» судовий збір в сумі 3, 40 грн. (три гривні 40 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення/отримання копії постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження

Суддя В.В. Птичкіна

Постанову складено в повному обсязі 05 травня 2010 року.