Рішення № 96450185, 16.04.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

справа № 569/18010/20,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Головне управління національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура

третя особа Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України, в якому просить стягнути на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю Головного Управління національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури, 15 000 000 (п"ятнадцять мільйонів) гривень з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що він в період 2005 по 2006 роки став жертвою (потерпілим) та свідком декількох злочинів. В березні 2005 року він отримав лист від відділу по обліку та розподілу житла, датований 11.03.2005 року за №266, яким його терміново викликали у відділ по обліку та розподілу житла. При собі необхідно було мати: довідку з місця проживання про склад сім"ї та реєстрацію по формі-3, посвідчення інваліда війни, довідку з військомату про те, що він дійсно є учасником бойових дій в Афганістані або у збройних конфліктах у інших країнах. У відділі по обліку та розподілу житла, він написав заяву про те, що він не є учасником війни в Афганістані або у збройних конфліктах у інших країнах. Після написання даної заяви, начальник відділу Щербаков Ю. усно повідомив про те, що квартиру йому не нададуть через те, що квартири в цьому році та в найближчий час будуть надаватися тільки учасникам війни в Афганістані або у збройних конфліктах у інших країнах.

Після цього він звернувся з запитом до Кабінету Міністрів України, в якому просив надати інформацію щодо того, скільки виділено коштів для житлового забезпечення пільгових категорій громадян у м. Рівне протягом 2003-2006 років. Даний запит був переадресований до Рівненської обласної державної адміністрації, яка 11.09.2011 року надіслала відповідь із зазначенням, що "У 2005 році для м. Рівне була виділена субвенція з державного бюджету на будівництво і придбання житла військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, в тому числі звільненим в запас або відставку за станом здоров"я, віком, вислугою років та у зв"язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання, членом сімей з числа цих осіб, які загинули під час виконання ними службових обов"язків, а також учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів, 1130 тис. гривень на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 . У 2005 році було введено в дію 42 квартири для зазначених категорій громадян в житловому будинку по АДРЕСА_2 . В 2006 році для м. Рівне була виділена субвенція з державного бюджету на будівництво і придбання житла військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, в тому числі звільненим в запас або відставку за станом здоров"я, віком, вислугою років та у зв"язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання, членом сімей з числа цих осіб, які загинули під час виконання ними службових обов"язків, а також учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів, в 2025 тис. гривень на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 . У 2006 році було введено в дію 8 квартир для зазначених категорій громадян в житловому будинку по АДРЕСА_3 "

Після отримання даного листа він зрозумів, що начальник відділу по обліку та розподілу житла Щербаков Ю. повідомив йому неправдиву інформацію і що він, як інвалід війни, мав право отримати житло, оскільки дане житло у 2005 році надавалося не тільки учасникам війни в Афганістані або у збройних конфліктах у інших країнах.

Він неодноразово звертався з запитами до Рівненської міської ради, в яких просив надати інформацію про кількість квартир, побудованих за рахунок коштів державної субвенції в 2003-2006 роках та перелік осіб, які отримали дані квартири. На його запити Рівненська міська рада постійно надавала неправдиву та суперечливу інформацію.

Вважає, що він став жертвою та свідком розкрадання державних бюджетних коштів, які виділялися в якості субвенції на будівництво та закупівлю житла для пільгових категорій громадян, зокрема інвалідам війти, військовослужбовцям, звільнених в запас, "чорнобильцям" тощо, оскільки, якби не відбувалося дане розкрадення грошей, він би отримав квартиру/житло, згідно вимог чинного законодавства як інвалід війни та військовослужбовець начальницького складу, який звільнений в запас за станом здоров"я.

Також вказує, що оскільки він перебував на квартирному обліку при міськвиконкомі у списку на позачергове отримання житла та був в цій черзі за номером 36, то в 2006 році звернувся до начальника відділу розподілу житла міськвиконкому Щербакова Ю. задля з"ясування та уточнення руху даної черги. Начальник в усній формі повідомив йому, що його знято з даної черги, а секретар надала витяг з рішення №115 від 13.06.2006 року про начебто зняття його з черги. На його запит, міський голова Чайка В. надіслав копію документів його справи квартирного обліку, в якій рішення комісії та міськвиконкому про зняття його з квартирного обліку не було, а тому з"ясувалося, що відбулося свавільне та безпідставне зняття його з черги начальником відділу обліку житла Щербаковим Ю .. За фактом свавільного та безпідставного зняття його з черги він неодноразово звертався з заявами до Генеральної прокуратури, Кабінету Міністрів України, Президента України. На що останні надсилали відповіді, що його звернення переадресовані до місцевої прокуратури задля проведення перевірок та відкриття кримінальних проваджень, однак жодного кримінального провадження відкрито не було.

Окрім того, з лютого 2004 року він працював головним спеціалістом Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної адміністрації. 07 жовтня 2005 року наказом начальника Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної адміністрації №65 він був звільнений зі вищезазначеної посади у зв"язку з реорганізацією. Більш того, наказ №66 про реорганізацію був відмінений наказом №68 від 12 жовтня 2005 року, таким чином відпала підстава за якою його звільнили з займаної посади. Весь персонал відділу, в якому він працював, залишився на своїх посадах, крім нього, а справжня реорганізація відбулася за наказом №7 від 24 січня 2006 року. За захистом свої прав, він звернувся суду. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року в справі №2-а-1792/08 було винесено рішення про скасування наказу №65 від 07 жовтня 2005 року з моменту його прийняття, поновлення його на посаді, стягнення з управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації заробітну плату за час вимушеного прогулу. Дане судове рішення не виконано по теперішній час, його не поновлено на роботі, не виплачено заробітну плану за час вимушеного прогулу та не скасовано наказ №65 з моменту його прийняття.

Крім того, під час виконання ним свої посадових обов"язків, стало відомо про факти розкрадання державного майна начальником Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної адміністрації, тому за фактом незаконного звільнення його з посади, невиконання рішення суду та фактами розкрадання державного майна він звернувся із заявою до обласного правління міліції та місцевої прокуратури про відкриття кримінальних проваджень. У відповідь на його заяви, надавали відмову у відкритті кримінальних проваджень.

Таким чином за вищезазначеними трьома епізодами порушення його прав, він постійно намагався відновити свої порушені права, зокрема, зверненнями до Кабінету Міністрів України, Президента, Рівненської ОДА, прокуратури, міліції/поліції.

На підставі його заяв було внесено до ЄРДР дані та відкрито 7 кримінальних проваджень. Однак розслідування в даних кримінальних провадженнях досі тривають. Головне Управління Національної поліції України в Рівненській області не розслідує злочини, не проводить необхідні оперативно-розшукові дії, не реагує на його клопотання, як потерпілого, а Рівненська обласна прокуратура не виконує свої обов"язки щодо нагляду за додержанням закону, зокрема щодо всебічного, повного, швидкого розслідування злочинів Головним Управлінням Національної поліції України в Рівненській області.

Вказує, що на даний час протягом 15 років триває порушення його прав, а держава Україна в особі Головного Управління Національної поліції України в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури не виконують свої основні функції щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Окрім того, Рівненська обласна прократура виносячи та погоджуючи незаконні рішення щодо закриття кримінальних проваджень, грубо порушують вимоги чинного законодавства України та його особисті майнові та немайнові права, оскільки він, як громадянин України має право на захист своїх прав державними органами.

Протягом 15 років він звертається у всі можливі інстанції задля відновлення своїх порушених прав та для притягнення винуватців до відповідальності, зокрема, звертався до Верховної Ради України, Президента України, Генерального прокурора, НАБУ та ДБР, керівників ГУ НП в Рівненської обласної та до обласної та місцевої лтокуратури, писав неодноразові клопотання до слідчих, однак досі злочини не розслідувані, його права не відновлені, а винні особи (злочинці) не притягнуті до відповідальності.

В результаті вказаної протиправної бездіяльності відповідачів, йому завдано моральної шкоди, що виразилася у позбавленні його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, вплинула на забезпечення відшкодування збитків, а також було спричинено психологічне, моральне страждання, що принизило його гідність, як потерпілого, інваліда війни. Моральна шкода полягає в тому, що йому як інваліду 2-ї групи, заборонені психоемоційні навантаження, проте довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх процесуальних прав шляхом неодноразових звернень із заявами, клопотаннями, намаганнями змусити співробітників відповідачів виконувати свої посадові обов"язки, витрачання на це свого особистого часу, внаслідок чого він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що в свою чергу вплинуло на його стан здоров"я, через дані хвилювання та стреси різко погіршився стан здоров"я. В 2017 році він був визнаний інвалідом 2-ї групи замість 3-ї, як було до порушення його прав.

Вказує, що протиправна, незаконна бездіяльність слідчого Головного Управління Національної поліції в Рівненській області у нерозгляді поданих ним клопотань, непроведені слідчих дій, невиконанні рішень (ухвал суду), постійні (систематичні) намагання незаконно та безпідставно закрити кримінальні провадження (більше 20 разів) без належного розслідування злочинів та недоведення справ до суду, а також інші факти, пов"язані з порушенням його законних прав щодо своєчасного, належного та повного рослідування по кримінальним провадженням №12015180010002521, 2015180010002502, №420155180010000111, №12017180010000389, №12019180010001571, №12019180010005845, №120020180010001868 тривають вже бльше 5 років, а порушення його прав, завдане правопорушеннями, які розслідуються в рамках даних кримінальних проваджень, тривають більше 15 років, сприймається як знущанням над ним та приниженням його гідності, як людини в громадянина України. Він вимушений змінити свій звичний спосіб життя, докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, нести додаткове психологічне та фізичне навантаження, що для інваліда другої групи є надзвичайно важким та небезпечним для життя та здоров"я випробуванням.

Оскільки порушення його прав триває 15 років і держава України не вжила необхідних заходів щодо розслідування злочинів та відновлення порушених його прав, то дане порушення прав відповідачами завдало йому моральну шкоду, яку він оцінює в 15 000 000 (п"ятнадцять мільйонів) гривень.

27 листопада 2020 року за вх.№57365/20, представником Головного управління національної поліції в Рівненській області подано відзив на позов, в якому просила в задоволенні позову відмовити повністю. Вказують, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Ухвали слідчого судді про задоволення скарг позивача та скасування постанов слідчого свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 76 ЦК України. Реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні ст. 23 ЦК України також не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.

Також зазначають, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому відповідачами моральної шкоди. Вказане позивачем захворювання у зв"язку із погіршенням стану здоров"я, не з"являється миттєво і прогресує повільно, а тому пов"язувати його з бездіяльністю органу досудового розслідування немає будь-яких підстав.

Окрім того, позивачем не надано доказів протиправної бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури, а лише наведено факти скасування судом постанов про закриття кримінальних проваджень за його заявами, що не може бути доказом протиправності дій чи бездіяльності, а підтверджує реалізацію позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, що не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.

Також зазначають, що при скасуванні постанов слідчого про закриття кримінальних проваджень за заявами позивача, суддями не зазначалось, що дані постанови являються незаконними. Суддями зазначалось про необхідність проведення додаткових слідчих дій по кримінальних провадженнях, що не може свідчити про протиправність органу досудового розслідування та прокуратури.

30 листопада 2020 року за вх.№57654/20 представником Рівненської обласної прокуратури подано відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позову. Вказують, що відшкодування моральної шкоди, яку позивач обґрунтовує бездіяльністю слідчого, прокурора вважаючи незаконними його процесуальні рішення з огляду на їх скасування слідчим суддею, не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Такі процесуальні рішення, на які посилається позивач, та розцінені як бездіяльність та неправильне визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил ст. 303 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб за здійснення функцій органу досудового розслідування.

Також, реалізація позивачем свого процесуального права і оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Ухвали слідчого судді про задоволення скарг позивача на постанови про закриття кримінальних проваджень свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України. Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку, передбачена нормами КПК України, а саме по собі скасування слідчим суддею постанов про закриття кримінальних проваджень не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та бездіяльність слідчого і прокурора і причинний зв"язок між ними.

Окрім того, заявником не наведено в заяві, які саме його права як громадянина порушено, не доведено заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв"язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв"язків, які мають бути встановленими судом і враховані при розрахунку позивачем суми відшкодування моральної шкоди. Сума позову визначена позивачем без відповідного обгрунтування, не наведено жодного доказу перенесення будь-яких душевних страждань.

07 грудня 2020 року за вх.№59258/20 представником Державної казначейської служби України подано письмові пояснення, в яких вважають позов необгрунтований, та такий, що задоволенню не підлягає, оскільки факт протиправної тривалої бездіяльності відповідачів не підтверджено відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили. Вказують, що позивачем, жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують викладені у позовній заяві обставини, не надано, а отже вони є лише суб"єктивними твердженнями позивача. Також, не обґрунтовано з яких міркувань позивач виходив визначивши розмір заявленої до стягнення суми моральної шкоди саме у сумі 15000000 мільйонів гривень.

07 грудня 2020 року за вх.№59336/20 позивачем подано відповідь на відзив Рівненської обласної прокуратури.

07 грудня 2020 року за вх.№59338/20 позивачем подано відповідь на відзив Головного управління національної поліції в Рівненській області.

15 грудня 2020 року за вх.№61285/20 позивачем подано відповідь на пояснення Державної казначейської служби України.

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю в частині вимог про визнання протиправною прийняття систематичних незаконних рішень щодо закриття кримінальних проваджень та визнання протиправною тривалу бездіяльність Головного Управління національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури щодо розслідування кримінальних проваджень № 12015180010002521, № 12015180010002502, №420155180010000111, №12017180010000389, №12019180010001571, №12019180010005845, №120020180010001868.

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 30 листопада 2020 року з повідомленням (викликом) сторін. Визначено сторонам строк для подачі відзиву на позов, відповіді, заперечень, пояснень.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотань позивача від 07 грудня 2020 року про призначення почеркової експертизи документа та призначення експертизи давності документа.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року закрито підготовче судове засідання у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 15 січня 2021 року з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 15 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Галінської В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю, відмовлено. Розгляд справи продовжено у тому ж складі суду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили позов задоволити.

Представник Головного управління національної поліції в Рівненській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні.

Представник Рівненської обласної прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши виступи учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормамистатті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб"єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Згідно із вимогамистатті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв"язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв"язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв"язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов"язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв"язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності достатті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях неодноразово слідчими приймалися процесуальні рішення про закриття кримінальних проваджень, які були скасовані слідчими суддями, досудове розслідування не закінчено, а отже надмірною тривалістю кримінальних проваджень йому завдано моральну шкоду.

Як убачається з матеріалів справи, слідчими СВ Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області приймались постанови про закриття кримінальних проваджень у зв"язку із відсутністю складу злочину. Однак, ухвалами слідчих суддів Рівненського міського суду Рівненської області, постанови були скасовані, а матеріали на підставі яких прийнято рішення про закриття кримінального провадження направлені до Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області для організації проведення досудового розслідування.

Постанови про закриття кримінальних проваджень були скасовані з підстав не наведення належних і достатніх мотивів ухвалення процесуального рішення та передчасності і неповноти розслідування, що свідчать про наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчих СВ Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області.

Проте, сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб та постановлення слідчими суддями процесуальних ухвал, якими зобов"язано відповідачів вчинити певні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантованестаттею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов"язання припинити дію; 3) зобов"язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Крім того, суд бере до уваги, що з огляду на позицію Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв"язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань віна виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов"язком.

Надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальних провадженнях не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки сам факт надмірної тривалості кримінальних проваджень не є належним доказом негативних наслідків немайнового характеру, які б свідчили про душевні страждання позивача та моральну шкоду.

Як убачається з матеріалів справи, досудове розслідування у кримінальних провадженнях триває більше п"яти років, так як неодноразове скасування постанов про закриття кримінальних проваджень було здійснено за скаргами ОСОБА_1 , який не погоджувався з висновками слідчих органів про відсутність складу злочину, та реалізовував своє конституційне право на оскарження постанов про закриття провадження.

Отже, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і, відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, як і не обгрунтовано, з чого він виходив, визначаючи розмір заподіяної йому шкоди, а також доказів протиправності дій чи бездіяльності органу досудового розслідування та причинного зв"язку такої поведінки із заподіяною шкодою.

Вирішуючи позовні вимоги, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов"язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов"язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов"язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Тому враховуючи викладену позицію, суд у даній справі не вставнолює законність чи незаконність дій посадових осіб органів поліції чи прокуратури, так як суд відмовляє в задоволенні позову з інших підстав.

Щодо наданих епікрізів та стану здоров"я суд, зазначає, що позивачем не доведено, що будь-якими дієми чи бездіяльністю відповідачів йому завдана шкода здоров"ю.

За викладених обставин, оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами, у зв"язку із чим не підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, п.3 Розділ ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

ОСОБА_1 АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Головне управління національної поліції в Рівненській області, 33028, м. Рівне, вул. Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761,

Рівненська обласна прокуратура, 33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077.

Повне судове рішення складене 22 квітня 2021 року.

Суддя -