Рішення № 96445723, 22.04.2021, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/622/162/21

Справа № 622/154/21 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2021 смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Квітки О.О.,

за участю секретаря - Попової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду в смт Золочів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні працівника, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

05 лютого 2021 року до суду надійшла вказана позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 53621,50 грн з компенсацією втраченої її частини у зв`язку з інфляцією за період з 13.11.2018 по день ухвалення судового рішення, її середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з дня її звільнення по день ухвалення судового рішення, а також 1000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; звільнити її від сплати судового збору; витребувати у відповідача довідку про роботу ОСОБА_1 , її середній заробіток та розмір заборгованості з виплати заробітної плати з нарахованою компенсацією втраченої її частини у зв`язку з інфляцією за період з 13.11.2018 по теперішній час.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала у трудових відносинах із ПрАТ «Харківський коксовий завод» з 09.11.2005 по 13.11.2018, займаючи посаду кабінника-кантівника коксового цеху. Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована за період з вересня 2018 року по листопад 2018, але не виплачена заробітна плата. Відповідач на її неодноразові звернення довідку про роботу та розмір заборгованості з виплати заробітної плати їй не надав. Згідно із її розрахунку відповідач має заборгованість по виплаті середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, починаючи з дня її звільнення по день ухвалення судового рішення, яка підлягає стягненню із відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явилася, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення суду.

Відповідач в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи 03.02.2021, 22.03.2021, 08.04.2021, 21.04.2021 повідомлявся належним чином за місцезнаходженням юридичної особи відповідно до сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Про причини неявки представника відповідача суду не повідомлено, у зв`язку з чим суд вважав за можливе ухвалити за згодою позивача заочне рішення у справі. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до вимог ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

У статті 23 Загальної Декларації з прав людини визначено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

В ч. 2 ст. 233 КЗпП України зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів-представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів,та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серія НОМЕР_1 від 10.11.2005 на підставі наказу № 196-к від 07.11.2005 позивач перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Харківський коксовий завод» з 09.11.2005, звільнилась 13.11.2018 за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України через невиконання роботодавцем умов колективного договору на підставі наказу № 201-к від 13.11.2018.

На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі з боку відповідача позивачем надано розрахунковий лист за листопад 2018 року, згідно з яким заборгованість відповідача ПАТ «Харківський коксовий завод» перед позивачем складає за вересень 7252,71, жовтень 4746,67 гривень (а.с. 9).

Згідно із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 28.12.2019 ОСОБА_1 отримала з ПРАТ «Харківський коксовий завод» за 3 квартал 2018 року - 28474,87 грн., за 4 квартал - 60675,93 грн., а всього 89150,80 грн. (а.с. 16 на звороті).

Із поточної виписки за контрактом АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 12.04.2021 вбачається, що в період із 12.11.2018 по 05.12.2018 на рахунок ОСОБА_1 було зараховано заробітну плату: за вересень 2018 року 2 105,63+2 465,92+4 786,79=9 358,34 грн; за жовтень 2018 року 2 230,93 грн; за листопад 2018 року 819,51+409,76+409,73=1 639 грн (вказані виплати здійснювалися у січні-лютому 2019 року).

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На момент розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б свідчили про повний розрахунок із позивачем на час звільнення.

Таким чином, відповідач в порушення ст.116 КЗпП України не виплатив позивачеві усіх сум, належних працівникові при звільненні, за що несе відповідальність, передбачену ч.1 ст.117 КЗпП України. Отже, у позивача виникло право на стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки. Однак, відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Позивачем не надано доказів, які б містили розрахунок середнього заробітку за весь час затримки та втраченої частини заробітної плати у зв`язку з інфляцією або ж даних, на яких міг обґрунтувати свій розрахунок суд (даних про середньоденний (годинний) заробіток, число робочих днів/годин). Тому суд відмовляє в задоволенні цих позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивачем пред`явлено вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн., обґрунтовуючи підстави для відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що у зв`язку з порушенням її трудових прав, вона зазнала душевних страждань та хвилювань, зазначені обставини призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, змінили спосіб її життя.

З урахуванням обставин, які наведені позивачем в частині заявлених вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає правомірними вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди, оскільки встановлені під час розгляду справи обставини, свідчать про порушення трудових прав позивача, як працівника, які пов`язані з несвоєчасною виплатою заробітної плати та затримкою проведення розрахунку при звільненні позивача із займаної посади, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, як це передбачено ст. 237-1 КЗпП України, виходячи з характеру правопорушення та глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, позов в цій частині підлягає задоволенню, тому суд присуджує стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 142, 235, 258, 259, 263- 265, 272, 273, 280-289, 352, 354 ЦПК України, суд ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні працівника, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 53621 (п`ятдесят три тисячі шістсот двадцять одну) грн 50 к., за вирахуванням обов`язкових платежів, внесків та зборів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Золочівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 );

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Харківський коксовий завод» (ЄДРПОУ 24481702, адреса: 61010, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, буд.24).

Суддя О. О.Квітка