Рішення № 96444106, 18.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року Справа № 160/17526/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні позивачу пенсію з 08.10.2020 та не зарахуванню до стажу роботи періоди з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до стажу, що дає право на призначення пенсії на загальних підставах періоди роботи позивача з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки, згідно трудової книжки від 20.07.1983 та нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсію за віком з 08.10.2020.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 10.09.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач листом від 26.11.2020 №0400-010301-8/113004 відмовив в призначенні пенсії, у зв`язку з недостатністю у позивача страхового стажу для призначення пенсії за віком. Позивач не погоджується з діями відповідача по незарахуванню до загального стажу період роботи з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки, оскільки вважає, що ним було подано всі необхідні документи для зарахування вказаного періоду та призначення пенсії. Позивачем також зазначено, що відповідач відмовляючи у призначенні пенсії не зазначив підстави відмови, а лише вказав про те, що страховий стаж позивача становить 22 роки 06 місяців 12 днів, тобто менше 27 років. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного суду.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвалу суду від 04.01.2021 про відкриття провадження відповідачем отримано 10.03.2021, що підтверджується розпискою про отримання документу.

18.03.2021 до суд від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що при розрахунку стажу позивача до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1983 по 20.07.1983, з 28.07.1983 по 11.07.1984 та з 01.08.1986 по 01.10.1989, оскільки в записі про звільнення неможливо прочитати печатку. В період з 28.09.1990 по 29.08.1994 в записі про звільнення наявне виправлення. В період з 30.08.1994 по 01.12.1994 в записі про прийняття відсутня назва організації. В періоді з 15.07.1995 по 05.06.1996 відсутній запис щодо наказу про звільнення та від якої дати наказ. В періоді з 07.06.1996 по 03.09.1997 неможливо прочитати печатку. У зв`язку з вищезазначеним позивачу в призначенні пенсії відмовлено.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд зазначає, що ухвалу суду від 04.01.2021 відповідачем отримано 10.03.2021 та надано відзив у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження - 18.03.2021, то рішення по справі прийнято 18.03.2021.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

10.09.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 26.11.2020 за вих.№0400-010301-8/113004 відділом оцифрування документів та обробки даних Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В листі зазначено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 27 років. Страховий стаж позивача становить 22 роки 06 місяців 12 днів.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 20.07.1983, у період, не зарахований відповідачем, а саме:

-15.07.1995 мовою оригіналу «Принят водителем Знаменское производственное предприятие Кировоградского общества кролиководства и звереводств любителей» приказ №24;

-05.06.1996 - «Уволен по собственному желанию»;

- 07.06.1996 - «принят шофером 3 класса Знаменское райобединение «Сельхозхимия»;

- 03.09.1997 - по собственному желанию ст. 38 КЗОТ Украины»;

- 08.09.1997 - принят помощником машиниста электровоза в цех експлуатации Локомотивное депо Знаменка;

- 13.05.1999 - звільнений за власним бажанням ст. 38 КзпП України.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що з 28.10.1999-02.08.2000-«розпочато виплату допомоги по безробіттю».

Не зараховуючи вказані періоди роботи позивача, відповідач зазначає про наявність страхового стажу позивача: 22 роки 06 місяців 12 днів, тобто право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 27 років.

Отже, відповідач у листі від 26.11.2020 №0400-010301-8/113004 не зазначає конкретних підстав для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Проте у відзиві на позовну заяву, відповідачем зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1983 по 20.07.1983, з 28.07.1983 по 11.07.1984 та з 01.08.1986 по 01.10.1989, оскільки в записі про звільнення неможливо прочитати печатку. В період з 28.09.1990 по 29.08.1994 в записі про звільнення наявне виправлення. В період з 30.08.1994 по 01.12.1994 в записі про прийняття відсутня назва організації. В періоді з 15.07.1995 по 05.06.1996 відсутній запис щодо наказу про звільнення та від якої дати наказ. В періоді з 07.06.1996 по 03.09.1997 неможливо прочитати печатку. У зв`язку з вищезазначеним позивачу в призначенні пенсії відмовлено.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

При цьому, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудових книжок на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Окрім того, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З огляду на встановлені у справі обставини суд прийшов до висновку, що записи у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів його роботи з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 є належним і допустимим доказом підтвердження його трудового стажу, а виявлені відповідачем недоліки, не можуть бути підставою для обмеження позивача у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

При вирішенні питання зарахування стажу роботи позивача за період позивача з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 на підприємстві, суд зазначає, що працівник органу Пенсійного фонду України насамперед повинен перевірити відповідність внесених записів, а також з`ясувати факт наявності/відсутності реєстрації підприємства, як суб`єкта господарювання.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі вищевикладеного суд прийшов до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії з 08.10.2020 та не зарахування до стажу роботи періоди з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки є протиправними.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи те, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії досяг віку 60 років та з урахуванням періоду його роботи з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки, мав достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (27 років), з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача, виникає необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до стажу, що дає право на призначення пенсії на загальних підставах періоди роботи позивача з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки, згідно трудової книжки від 20.07.1983 та нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсію за віком з 08.10.2020.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №КП-152/1 від 16.12.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246,263, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії з 08.10.2020 та не зарахуванню до стажу роботи періоди з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до стажу, що дає право на призначення пенсії на загальних підставах періоди роботи позивача з 15.07.1995 по 05.06.1996, з 07.06.1996 по 03.09.1997, з 28.10.1999 по 02.08.2000, з 08.09.1997 по 13.05.1999 роки, згідно трудової книжки від 20.07.1983 та нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсію за віком з 08.10.2020.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80грн., згідно квитанції №КП-152/1 від 16.12.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко