Рішення № 96439275, 21.04.2021, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/464/21

Провадження № 2/309/118/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.

за участю секретаря Губаль Г.М.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хустської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ізянської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який на випадок своєї смерті склав заповіт від 14.06.2010 згідно якого все майно заповів ОСОБА_1 . Після його смерті залишилося спадкове майно: житловий будинок та земельна ділянка площею 0,20 га за адресою АДРЕСА_1 . Будинок був побудований у відповідності до чинного на той момент законодавства, на нього виготовлено технічний паспорт, однак нотаріус відмовив їй у оформленні спадкових прав у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

А отже інакше як у судовому порядку ОСОБА_1 не має можливості захистити свої права.

Посилаючись на викладене, позивач просить визнати за нею право власності на: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ; та земельну ділянку площею 0,20 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 23.03.2021 року замінено відповідача Ізянську сільську раду на його правонаступника Хустську міську раду.

Відзив на позов відповідачем Хустською міською радою не подавався.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала пред`явлений позов та просила його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник Хустської міської ради у судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляду справи без його участі, в якій одночасно визнає позов.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Так, відповідно до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06.01.2011 року (а.с.5).

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 склав заповіт від 14.06.2010 року згідно якого все своє майно де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_1 (а.с.23).

Згідно технічного паспорту на будинок за адресою АДРЕСА_2 , виданого на ім`я ОСОБА_2 у 1987 році, будинок побудовано у 1969 році (а.с.11-14).

Відповідно до довідки Хустської міської ради від 14.04.2021 року за №02-22/185 поштова адреса дворогосподарства АДРЕСА_1 та дворогосподарства АДРЕСА_2 одна і та ж сама.

Також в матеріалах справи наявна схема підключення газопроводу до будинку в АДРЕСА_1 , де власником вказаний ОСОБА_2 (а.с.15, 16).

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року не є перешкодою для оформлення спадкових прав.

Також слід зазначити, що порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Таким чином, оскільки спірний будинок збудований до 05 серпня 1992 року, то прийняття його в експлуатацію не вимагалося.

Відтак оскільки спірний будинок збудовано до 05.08.1992, такий не є самочинним будівництвом, будинок побудований у відповідності до вимог законодавства, на будинок виготовлено технічний паспорт і такий рахується за померлим ОСОБА_2 , то останній вважався належним власником будинку на момент смерті. Отже такий будинок входить до складу спадщини за померлим ОСОБА_2 , однак відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок перешкоджає оформленню спадкових прав на нього у нотаріальному порядку, а отже такі права підлягають судовому захисту.

Враховуючи, що спадкоємець за заповітом позивач ОСОБА_1 проживала разом зі спадкодавцем у вказаному будинку на момент смерті спадкодавця, а отже прийняла спадщину за померлим в силу приписів ч.3 статті 1268 ЦК України, то наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

Стосовно позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Статтею 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку правовстановлюючого документа на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Однак в даному випадку спадкодавець ОСОБА_2 не виготовив правовстановлюючий документ на спірну земельну ділянку на свої ім`я та не зареєстрував її, тобто не набув права власності на неї, а отже таке право власності на земельну ділянку не входить до складу спадщини.

Також з 01.01.2013 року набув чинності ЗУ «Про державний земельний кадастр».

Згідно ст.1 даного Закону: державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ст. 16 Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Однією із складових відомостей про земельну ділянку, що вносяться до Державного земельного кадастру є кадастровий план земельної ділянки, в якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності) та координати поворотних точок земельної ділянки.

Відповідно до ч.1-3 ст. 55 ЗУ «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з ч.ч.3-5 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Тобто, для визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці в обов`язковому порядку необхідне розроблення документації із землеустрою, яка містить відомості про координати поворотних точок меж земельної ділянки та графічне зображення земельної ділянки.

Із зазначеного можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства, земельна ділянка як об`єкт права власності вважається належним чином сформованою та ідентифікованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру, чому передує обов`язкова розробка технічної документації із землеустрою. При такій розробці межі земельної ділянки визначаються геодезичними методами з прив`язкою не менше двох поворотних точок, і саме такі межі вважають межами земельної ділянки в розумінні ст. 79 ЗК України. За відсутності такого земельна ділянка не є належним чином ідентифікованою (персоніфікованою), а тому не може вважатися річчю з визначеними індивідуалізованими ознаками (ст.184 ЦК України), що в свою чергу унеможливлює визнання права власності на неї в судовому порядку.

Тобто, пред`явлена наразі ОСОБА_1 позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування не може бути задоволена у зв`язку з тим, що відповідна земельна ділянка не є сформованою згідно чинного законодавства і право власності на неї не входить до складу спадщини за померлим ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд вважає, що до складу спадщини за померлим ОСОБА_2 увійшло майнове право на розробку технічної документації із землеустрою, в процесі якої земельній ділянці присвоюється кадастровий номер, та подальше оформлення на своє ім`я вказаної земельної ділянки, а не право власності на неї.

Відтак у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування слід відмовити.

А отже позов підлягає лише частковому задоволенню.

Судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ) право власності в порядку спадкування на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Хустський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2021 року.

Суддя Хустського

районного суду: Піцур Я.Я.