Ухвала суду № 96439176, 16.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12873/18

У Х В А Л А

16 квітня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання Дем`ян Ю.Д.,

з участю :

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача Ужгородської міської ради - Белякова А.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали цивільної справи за позовною заявою Керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення Ужгородської міської ради та витребування земельної ділянки за кадастровим номером 21101000:19:001:0183 площею 0,0091 га та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород,-

В С Т А Н О В И В :

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури (місце знаходження вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, 88000) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування пункту 1.46 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1882 та витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0183, площею 0,0091 га по АДРЕСА_1 , вартістю 47190,78 грн. на користь територіальної громади міста Ужгорода, посилаючись на те , що участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.Зазначає, що оспорюване рішення прийнято за відсутності плану зонування, детального плану території, чим порушено приписи статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За наведених обставин, прокурор вважає, що право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0183, набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а відтак характеризується дефектом волі.

Звернення до суду з даним позовом в інтересах держави прокурор обґрунтовує тим,що здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування,юридичними і фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю - належить до повноважень Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Однак, звертатись до суду про скасування незаконних рішень міської ради даний контролюючий орган не наділений. З огляду на що, з метою усунення вказаних порушень земельного законодавства відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України такий позов подано прокуратурою.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.03.2019 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

До суду надійшло клопотання Ужгородської окружної прокуратури від 16.04.2021 року № 01- 100/148-18 за яким Керівник Ужгородської окружної прокуратури Домніцький Ю. просить суд замінити позивача у вказаній справі внаслідок правонаступництва з Ужгородської місцевої прокуратури на Ужгородську окружну прокуратуру, оскільки відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від19.09.2019 року № 113- IX та наказу Генерального прокурора №40 від 17.02.2021 з 15 березня 2021 року розпочали роботу окружні прокуратури. Наказом Генерального прокурора № 39 від 17.02.2021 визначено, що територіальна юрисдикція Ужгородської окружної прокуратури поширюється на територію Ужгородського району з центром у м. Ужгороді.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача підтримала клопотання, просила його задовольнити.

Представник Ужгородської міської ради в підготовчому судовому засіданні не заперечував проти задоволення зазначеного клопотання.

17.03.2021 року Представник Ужгородської міської ради подав до суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення Ужгородської міської ради та витребування земельної ділянки за кадастровим номером 21101000:19:001:0183 площею 0,0091 га та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що вважає, що у прокуратури відсутні повноваження для звернення до суду з даним позовом з огляду на вимоги ст. 56 ЦПК України, статті 131 – 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2019 року у справі № 648/2821/18.

Представник Ужгородської міської ради в підготовчому судовому засіданні клопотання про залишення позову без розгляду підтримав, просив суд його задовольнити посилаючись на обставини викладені у клопотанні.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання представника Ужгородської міської ради про залишення позову без розгляду заперечив, та вважає, що в даному випадку право прокурора на звернення до суду в якості позивача повністю обґрунтовано оскільки наявний інтерес держави, та відсутній орган, який наділений відповідними повноваженнями на звернення до суду.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали цивільної справи в межах заявлених клопотань , суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне замінити позивача - Ужгородську місцеву прокуратуру його правонаступником - Ужгородською окружною прокуратурою, вул. Небесної сотні, 6, м. Ужгород.

Розглядаючи клопотання про залишення позову без розгляду, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 ЦПК України, зарезультатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу прозалишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі,закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п.п.2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України,суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно п.3 ч.1статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Положення пункту 3 частини першої статті131-1 Конституції Українивідсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції Українитастатті 23 Закону «Про прокуратуру».

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення справи по суті, безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статі131-1 Конституції України.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 27.03.2019 у справі № 907/270/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що приймаючи оскаржувані рішення, Ужгородська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень на розпорядження землями комунальної власності.

Крім того, зі змісту позовних вимог вбачається, що міська рада, виконуючи функції розпорядника земель, приймала рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо оспорюваної земельної ділянки, такі рішення позивач вважає такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування."

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Перевіряючи повноваження прокурора на звернення з даними вимогами до суду як позивача, судом встановлено, що спірна земельна не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі в інтересах даного органу.

Однак, в матеріалах справи, відсутні докази того, що прокурор звертався до даного органу з вимогами про усунення виявлених порушень і даний орган, в цьому випадку, залишив вказівки прокурора поза увагою.

Відсутні у матеріалах справи також докази того, що прокурор повідомляв даний орган про намір звернутися до суду з вказаним позовом.

Питання представництва прокурором інтересів держави розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 912/2385/18.У постанові від 26 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Одночасно суд наголошує, що обставини наявності визначених законодавством підстав для представництва інтересів держави та їх доведення прокурором підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення чинного законодавства у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей56,175 ЦПК Українинедотримання порядку представництва унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У даній справі судом встановлено недоведеність прокурором законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах з оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних з розпорядженням землею комунальної власності, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Зважаючи на те, що обставини, які свідчать про відсутність у прокурора повноважень на ведення справи були виявлені після відкриття провадження по справі, у позивача було достатньо часу для подання уточнень та обґрунтувань повноважень для звернення до суду, однак, таких на клопотання про залишення позову без розгляду прокурором не надано, тому слід застосувати в даному випадку положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України та постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у справі у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладено у постанові від 20.06.2019 року за результатами перегляду в касаційній інстанції справи номер 648/2821/18.

З урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що клопотання представника відповідача підлягає задоволенню, а позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити особі, яка звернулася з позовом, положення ч. 2 ст. 257 ЦПК України, згідно з якою особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 56,175, 200, 257, 258, 260, 261, 352, 353 ЦПК України, суд, -

П О С ТА Н О В И В :

Замінити позивача - Ужгородську місцеву прокуратуру його правонаступником - Ужгородською окружною прокуратурою, вул. Небесної сотні, 6, м. Ужгород.

Клопотання представника відповідача Ужгородської міської ради - Зеленяк С., про залишення позовної заяви без розгляду - задоволити.

Позовну заяву Керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення Ужгородської міської ради та витребування земельної ділянки за кадастровим номером 21101000:19:001:0183 площею 0,0091 га та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород - залишити без розгляду.

Роз`яснити особі, яка звернулася з позовом та позов якої залишено без розгляду, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, вона має право звернутися до суду повторно.

Ухвала суду набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

Ухвалу суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання повного тексту ухвали, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Дата складання повного тексту ухвали - 20.04.2021 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца