Рішення № 96417460, 20.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 квітня 2021 року справа №640/18319/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва (далі по тексту - позивач, КП по утриманню зелених насаджень)доГоловного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області)провизнання протиправною та скасування постанови 17 вересня 2019 року №КВ1475/65/ИВ/АВ/ФС-583

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправною постанову ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу, у зв`язку із тим, що, на думку позивача, недопуск до інспекційного відвідування не є порушенням, яке передбачене абзацом шостим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що пред`явлене відповідачем направлення на перевірку є незаконним, оскільки видане у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17 визнано нечинним.

На думку позивача, у ГУ Держпраці у Київській області відсутні правові підстави для накладення штрафу, оскільки він не є центральним органом виконавчої влади. З урахуванням викладеного у відповідача були відсутні правові підстави для проведення інспекційного відвідування, а КП по утриманню зелених насаджень правомірно не допустило посадових осіб ГУ Держпраці у Київській області до інспекційного відвідування.

Ухвалою від 02 жовтня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/18319/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду із позовними вимогами та зазначив про таке: на адресу ГУ Держпраці у Київській області надійшло звернення ОСОБА_1 щодо невиплати йому заробітної плати у день звільнення та заява щодо незбереження робочого місця за ним у період перебування на службі, на підставі чого видано наказ та направлення на проведення інспекційного відвідування КП по утриманню зелених насаджень.

Проте, до відповідача надійшло повідомлення КП по утриманню зелених насаджень про недопуск до інспекційного відвідування, на підставі якого складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 29 серпня 2019 року №КВ1475/65/НД/АВ щодо ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування та накладено штраф за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні на підставі абзацу шостого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

При цьому, відповідач зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови допущено технічну помилку, а саме: зазначено абзац п`ятий частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, а необхідно вважати абзац шостий частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та вказав, що відповідач у відзиві на позовну заяву фактично підтвердив факт недотримання ним вимог закону при намаганні здійснити інспекційне відвідування.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Держпраці України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Пункт 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі по тексту - Положення №96), визначає, що Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про таке управління.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Матеріали справи підтверджують, що ГУ Держпраці у Київській області наказом від 13 серпня 2019 року №4052 на підставі звернень ОСОБА_1 призначило інспекційне відвідування позивача з 15 серпня по 29 серпня 2019 року та видало направлення на проведення інспекційного відвідування від 13 серпня 2019 року №1475.

Відповідно до повідомлення КП по утриманню зелених насаджень від 23 серпня 2019 року №01-09-1133, отриманого відповідачем 29 серпня 2019 року, позивач повідомив, що направлення на проведення інспекційного відвідування видане на підставі нечинного Порядку, тобто є незаконним, з урахуванням чого позивач не має правових підстав для допуску відповідача до здійснення інспекційного відвідування за направленням від 13 серпня 2019 року №1475.

За результатами здійснення спроби інспекційного відвідування позивача складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 29 серпня 2019 року №КВ/1475/65/НД/АВ (далі по тексту - акт про неможливість інспекційного відвідування), в якому зафіксовано створення позивачем перешкод у діяльності інспектора праці, які виразилися у ненаданні інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування з підстав визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року по справі №826/8917/17 нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 та невідповідності змісту направлення від 13 серпня 2019 року №1475 вимогам частини третьої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду у сфері господарської діяльності».

Розглянувши справу про накладення штрафу та акта про неможливість інспекційного відвідування, відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17 вересня 2019 року №КВ1475/65/ИВ/АВ/ФС-583, якою на підставі абзацу п`ятого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф у розмірі 12 519,00 грн.

Як свідчить зміст цієї постанови, штраф накладено у зв`язку зі створенням позивачем у період з 15 по 29 серпня 2019 року перешкод у діяльності інспектора праці шляхом недопущення до інспекційного відвідування та ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування.

Досліджуючи правомірність накладення на позивача штрафу оскаржуваною постановою, суд керується такими мотивами.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 статті 12 Конвенції міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі від 11 липня 1947 року №81, яка ратифікована Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції.

У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Контрольні заходи на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм (статті 16 Конвенції).

Отже, нормами Конвенції чітко передбачено повноваження інспекторів праці, які вони мають під час проведення перевірок, а також спосіб інформування роботодавців про їх присутність.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Частина четверта статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачає, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Зі змісту частини п`ятої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слідує, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні враховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила, перелічені в частині п`ятій статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, звертатись до інших норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Суд наголошує на тому, що в даному випадку спеціальні норми щодо порядку проведення державного контролю територіальними органами Держпраці України закріплені в Кодексі законів про працю України, відповідно до частини першої статті 259 якого державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється центральним орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України 26 квітня 2017 року прийняв постанову №295, якою затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 у справі №826/8917/17 набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 14 травня 2019 року, а тому наслідки визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 застосовуються до інспекційних відвідувань, які були призначені та проведені з 14 травня 2019 року.

Як убачається з матеріалів справи, інспекційне відвідування позивача призначено та проведено у період з 15 по 29 серпня 2019 року, тобто, після визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, набрала чинності з 30 серпня 2019 року.

Враховуючи викладене, оскільки положення спеціальної норми щодо порядку проведення державного контролю територіальними органами Держпраці України, які закріплені в частині першій статті 259 Кодексу законів про працю України, містять імперативну норму в частині здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснюється центральним орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який станом на момент здійснення інспекційного відвідування не був визначений, суд вважає, що у відповідача, як суб`єкта владних повноважень, не було підстав для проведення заходу державного нагляду в межах спірних відносин.

Отже, фактично інспекційне відвідування відбулося після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення у справі №826/8917/17 від 14 травня 2019 року, а тому вказане рішення розповсюджується на ці правовідносини, оскільки Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року №295 визначені не тільки порядок та підстави здійснення відвідування підприємства, але й складання акта такого відвідування та прийняття рішення за його результатами.

Таким чином, проведене відповідач не мав повноважень на проведення інспекційного відвідування КП по утриманню зелених насаджень та, відповідно, складати акт про неможливість інспекційного відвідування та приймати оскаржувану постанову.

Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17 вересня 2019 року №КВ1475/65/ИВ/АВ/ФС-583 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов КП по утриманню зелених насаджень підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Київській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами постанови 17 вересня 2019 року №КВ1475/65/ИВ/АВ/ФС-583.

3. Стягнути на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва (01014, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 61; ідентифікаційний код 03359760);

Головне управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).

Суддя В.А. Кузьменко