Ухвала суду № 96414943, 20.04.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №266/5984/20

Провадження №1-м/265/2/21

УХВАЛА

20 квітня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Шиян В.В.,

за участі секретаря - Себко Г. Л.,

за участю прокурора - Хаваліц О.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Маріуполя, Донецької області, Україна, громадянина України, українця, з повною загальною освітою, який навчається в Маріупольському професійному ліцеї будівництва, не одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , засудженого вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира, Російської Федерації від 29 травня 2017 року, за ст. 228.1 ч.4 п. «г» , ст. 228.1 ч.3 п. «а» , ст. 30 ч.3, ст. 228.1 ч.5 КК РФ до позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців. Відбуває покарання в Федеральній казенній установі « Виправна колонія № 6 УФСВП Росії по Владимирській області»,

В С Т А Н О В И В:

18 лютого 2021 року до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації відносно ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України.

В обґрунтування поданого клопотання зазначається, що 26 жовтня 2020 року наказом Міністерства юстиції України № 3721/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого вироком російського суду громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 606 КПК України, статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, пунктів 7,8 ,12 Розділу XII Інструкції про порядок здійснення міжнародного співробітництва з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі (прийняття) засуджених осіб, виконання вироків інших питань міжнародного судового співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.08.2019 року № 2599/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.08.2019 року за № 956/33927, та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 25 червня 2020 року за № 06-70609/20.

Громадянина України ОСОБА_1 засуджено вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року до покарання у виді 10 років 6 місяців позбавлення волі: вирок набув законної сили 14 червня 2017 року.

ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів, передбачених:

- пунктом а частини 3 статті 228.1 КК РФ (незаконний збут наркотичних засобів групою осіб, за попередньою змовою з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж у вилих розмірах)

- пунктом «г» частини четвертої статті 228.1 КК РФ (незаконний збут наркотичних засобів групою осіб, за попередньою змовою з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж),

- частиною третьою статті 30 частиною п`ятою статті 228.1 КК РФ (замах на незаконний збут наркотичних засобів з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж, скоєний у особливо великому розмірі групою осіб за попередньою змовою),

що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_1 знаходиться в ФКУ «Виправна колонія № 6 УФСВП Росії по Владимирській області»; кінець відбуття строку покарання - 27 лютого 2027 року.

Останнє відоме місце реєстрації ОСОБА_1 в Україні: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання в Україні покарання, призначеного громадянину України російським судом, заявник просить суд: 1) визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діянь, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винуватим вироком Фрунзенським районним судом міста Владимира від 29 травня 2017 року 2) визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_1 згідно з Кримінальним кодексом України.

В судове засідання представник Міністерства юстиції України не з`явилася, у поданому клопотанні просить здійснити його розгляд за її відсутності, посилаючись на вимоги ч.1 ст.610 Кримінального процесуального кодексу України.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання не заперечувала та вважала за можливе привести вирок суду Російської Федерації відносно ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України.

Вислухавши думку прокурора, дослідивши клопотання та додані до нього письмові докази, суд приходить до висновку, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно громадянина України ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 7 Кримінального кодексу України (далі КК України), громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 602 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Пунктом «b» частини 1 статті 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 1983 року, до якої Україна приєдналась на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» від 22 вересня 1995 року №337/95-ВР, визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Статтею 11 Конвенції про передачу засуджених осіб встановлено, що у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган: а) повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; с) повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов`язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

Крім того, умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання визначені статтею 606 КПК України, а порядок розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України регламентований положеннями статті 610 КПК України, відповідно до якої під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При призначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, визначених у ч. 4 ст. 610 КПК України.

Статтею 610 ч.4 КПК України передбачено що при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: 1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; 2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

При цьому суд, як це зазначено у ч.3 ст. 603 КПК України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

Частиною першою статі 606 КПК України визначено, що засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов: 1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; 2) якщо вирок набрав законної сили; 3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув`язнення на невизначений строк; 4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; 5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі; 6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати; 7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Під час розгляду вказаного клопотання встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, виданого на його ім`я Приморським РВ у місті Маріуполі ГУ ДМС України в Донецький області, 4 березня 2014 року.

Вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира Російської Федерації від 29 травня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 228.1 ч.4 п. «г» , ст. 228.1 ч.3 п. «а» , ст. 30 ч.3, ст. 228.1 ч.5, ст. 69 ч.3 КК РФ , з відбуттям покарання у виправній колонії строгого режиму.

Строк покарання ОСОБА_1 відраховується з 29 травня 2017 року та зараховується у строк відбуття покарання час тримання під вартою з 28 серпня 2016 року по 28 травня 2017 року включно.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_1 залишено без змін у вигляді тримання під вартою.

Вирок набрав законної сили 14 червня 2017 року, що підтверджується розпорядженням Фрунзенського районного суду міста Владимира № 1-91/2017 від 15 червня 2017 року «Про виконання вироку, який набрав чинності».

Засуджений ОСОБА_1 , 24 квітня 2020 року звернувся із заявою про переведення його для подальшого відбування покарання в Україну, оскільки він є громадянином України.

Згідно з довідкою, виданою начальником ФКУ ВК№6 УФСВП Росії по Владимирській області, строк відбутого ОСОБА_1 покарання за вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року станом на 22 квітня 2020 року складає 3 роки 7 місяців 25 днів. Не відбутий строк покарання станом на 22 квітня 2020 року складає 6 років 10 місяців 5 днів.

Як вбачається з довідки та характеристики на засудженого, ОСОБА_1 захворювань які входять в перелік медичних протипоказань до відбуття покарання в окремих місцевостях Російської Федерації, затверджених наказом Мінздрава Росії та Мінюста Росії від 28 серпня 2001 року № 346/254 не має. За період відбування покарання в місцях позбавлення волі ОСОБА_1 не працевлаштований у зв`язку з відсутністю фронту робіт, характеризується позитивно, приймає участь в благоустрої території, отримав професію «швачка», до встановленого порядку відбуття покарання відноситься позитивно, порушень не допускає, стягнень не має.

Таким чином, на розгляд суду були надані всі необхідні документи, згідно з положеннями ст.6 Конвенції про передачу засуджених осіб та ч.2 ст.610 КПК України.

Під час розгляду клопотання Міністерства юстиції суд відповідно до вимог ч.3 ст. 610 КПК України визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність за злочин, вчинений засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Стаття 30 ч.3 КК РФ передбачає що замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з не залежних від цієї особи обставин.

Частиною 3 п. «а» статті 228.1 КК Російської Федерації передбачена кримінальна відповідальність за незаконний збут наркотичних засобів групою осіб за попередньою змовою з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет").

Санкцією частини 3 п. «а» статті 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років зі штрафом у розмірі до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до трьох років або без такого та з обмеженням волі на строк до двох років або без такого.

Частиною 4 п. «г» статті 228.1 КК Російської Федерації передбачена кримінальна відповідальність за незаконний збут наркотичних засобів, з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет") скоєного групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі.

Санкцією частини 4 п. «г» статті 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до двадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двадцяти років або без такого та зі штрафом в розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до п`яти років або без такого.

Частиною 3 статті 30, ч.5 статті 228.1 КК Російської Федерації передбачена кримінальна відповідальність за замах на незаконний збут наркотичних засобів, з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет") скоєного групою осіб за попередньою змовою, в особливо великому розмірі.

Санкцією частини 5 статті 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двадцяти років або без такого та зі штрафом в розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до п`яти років або без такого або довічним позбавленням волі.

При визначенні статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим ОСОБА_1 , та строку позбавлення волі, визначеного на підставі вироку суду іноземної держави, суд враховує наступне:

Положеннями ч.2 ст.307 КК України передбачена відповідальність, зокрема, за дії щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені організованою групою , а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в великих розмірах або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

Таким чином диспозиція ч.2 ст. 307 КК України охоплює диспозиції ст. 228.1 ч.3 п. «а», ст. 228.1 ч.4 п. «г» КК Російської Федерації.

Положеннями ч.3 ст.307 КК України передбачена відповідальність, зокрема, за дії щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені організованою групою , а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

Фрунзенський районний судом міста Владимира Російської Федерації, кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 Кримінального Кодексу РФ, як замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений з використанням електронних та інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет") за попередньою змовою групою осіб, у особливо великому розмірі, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від цієї особи.

Постановою пленуму Верховного суду України №4 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", встановлено, що злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК України, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.

Диспозицією ч.3 ст.307 КК України передбачена відповідальність, за такі дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, як незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут.

Як вбачається з тексту вироку Фрунзенського районного суду міста Владимира від 28 травня 2017 року, ОСОБА_1 було визнано винним у тому, що він, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет"), незаконно придбав речовину, яка містить наркотичні засоби у особливо великому розмірі, та зберігав її з метою подальшого незаконного збуту; довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з незалежних від нього причин, так як 27 серпня 2016 року був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Таким чином, дії ОСОБА_1 , за які він був засуджений вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира , слід кваліфікувати, як закінчений склад злочину, передбаченого ст.307 КК України, тобто як зберігання наркотичних засобів з метою збуту в особливо великих розмірах, а тому інша незавершена дія щодо незаконного збуту наркотичних засобів, яка охоплювалася умислом ОСОБА_1 , але була припинена не по його волі, а співробітниками правоохоронних органів, окремої кваліфікації як замах на злочин не потребує.

Враховуючи викладене та керуючись роз`ясненнями Верховного суду України, викладеними в постанові Пленуму № 4 від 26.04.2002 р. "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_1 , за які він був засуджений вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира Російської Федерації від 28 травня 2017 року, утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

В той же час суд зазначає, що за відсутності у законодавстві України про кримінальну відповідальність такої кваліфікуючої ознаки за ч. 2 ст.307 та ч.3 ст. 307 КК України, як з використанням інформаційно - телекомунікаційних мереж, то визнавати та виконувати вирок Фрунзенського районного суду міста Владимира від 28 травня 2017 року відносно ОСОБА_1 слід не враховуючи встановлену таким судом кваліфікуючої ознаки за ст. 228.1 ч.3 п. «а», ст. 228.1 ч.4п. «г» ст. 228.1 ч.5 КК РФ, якої Кримінальний кодекс України не містить, що узгоджується із відповідними положеннями ст. 11 «Конвенції про передачу засуджених осіб» 1983 року.

Так фактично суд РФ встановив, що ОСОБА_1 , скоїв кримінальні правопорушення передбачені:

- ст. 228.1 ч.3 п. «а» КК РФ - незаконний збут наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб з використанням інформаційно - телекомунікаційних мереж ;

- ст.228.1 ч.4 п.«г» КК РФ - незаконний збут наркотичних засобів у великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, з використанням інформаційно - телекомунікаційних мереж,

- ст. 30 ч.3 ст. 228.1 ч.5 КК РФ - замах на незаконний збут наркотичних засобів з використанням інформаційно - телекомунікаційних мереж, скоєний у особливо великому розмірі, за попередньою змовою групою осіб;

що є кримінально караними діяннями за законодавством України про кримінальну відповідальність та кваліфікуються відповідно за:

- ч.2 ст. 307КК України - оскільки ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб, незаконно збув наркотичні засоби, психотропні речовини у великих розмірах;

- ст.307 ч.3 КК України - оскільки ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб, незаконно зберігав з метою збуту наркотичні засоби, психотропні речовини у особливо великих розмірах .

Отже, згідно національного законодавства України кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 визначена вказаним вироком іноземної держави за ст. 228.1 ч.4 п. «г» , ст. 228.1 ч.3 п. «а» , ст. 30 ч.3, ст. 228.1 ч.5 Кримінального кодексу Російської Федерації, відповідає кваліфікації за ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307 Кримінального кодексу України.

Також суд зазначає, що за ч. 1, 2 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, яке встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років.

Частина 3 ст. 69 КК РФ відповідає ч. 1 ст. 70 КК України.

Натомість суд вказує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Загальної частини КК України за сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні ж покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання (наприклад, ст. 307 ч.3 КК). Якщо хоча б одне з кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України (наприклад, ст. 63 КК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння ( дія чи бездіяльність) , за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі ( ст. 307 ч.3 КК України) .

Таким чином суд зазначає, що оскільки санкція ч. 3 ст. 307 КК України, як особливо тяжкого злочину, передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від дев`яти до дванадцяти років, то, враховуючи приписи ч. 1, 2 ст. 70 КК України, максимальне покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі на певний строк, один із яких є особливо тяжким, не повинен перевищувати 12 років позбавлення волі.

Відповідно до положень ч.3 ст.610 КК України під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає, серед іншого, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Порядок визначення строку позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави передбачений положеннями ч.4 ст.610 КК України, згідно якої при визначенні строку покарання у вигляді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку іноземної держави суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім окремих випадків.

Згідно положень ч.4 ст.610 КК України іншого порядку визначення строку позбавлення волі суд дотримується в разі, якщо призначений судом іноземної держави строк є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений кримінальним законом України за таке правопорушення, та в разі, якщо призначений судом іноземної держави строк є більшим, ніж максимальний строк, передбачений санкцією статті КК України за відповідне кримінальне правопорушення.

Санкцією ч.3 ст.307 КК України передбачено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира від 28 серпня 2017 року , остаточно, на підставі ст. 69 ч.3 КК Російської Федерації, ОСОБА_1 шляхом часткового складання призначених судом покарань, було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців, що відповідає межам санкції більш тяжкої статті кримінального кодексу ч.3 ст.307 КК України.

Таким чином, керуючись нормами кримінально - процесуального закону України, ґрунтуючись на принципі недопустимості посилення покарання засудженої особи в разі передачі іншій державі для відбування покарання, закріпленого в нормах міжнародного права, враховувати вимоги частини першої статті 10 та частини першої статті 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, з метою створення належних підстав для реалізації засудженим ОСОБА_1 права бути переданим в Україну як державу свого громадянства для подальшого відбування покарання, суд приходить до висновку про визначення строку покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі тією ж тривалістю, що був призначений вироком Фрунзенського районного суду міста Владимира у виді позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців.

Керуючись статтею 9 Конституції України, ст. ст. 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, ст. ст. 606 - 610 КПК України, враховуючи вимоги п. 2 ч. 4 ст. 610 КПК України, дотримуючись строку покарання, визначеного вироком суду іноземної держави, у зв`язку з чим вважає, що ОСОБА_1 у відповідності до Кримінального Закону України має бути визначене покарання за:

- ч.2 ст.307 КК України, у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.

- ч.3 ст. 307 КК України, у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років 6 місяців.

Строк покарання ОСОБА_1 відповідно до вироку Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року, слід рахувати з дня ухвалення вироку, т.т. з 29 травня 2017 року.

При ухвалені вироку Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року, засудженому ОСОБА_1 було зараховано в строк відбуття покарання строк тримання його під вартою у період з 28 серпня 2016 року по 28 травня 2017 року включно.

При цьому визначення режиму відбування покарання не відноситься до компетенцією суду України.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено без змін у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Вирок суду набрав законної сили 14 червня 2017 року.

На підставі викладеного, керуючись п. «b» ч.1 ст. 9, ст.11 Конвенції про передачу засуджених від 1983 року, ст. ст. 7, 10, 72 КК України, ст. ст. 372, 602, 603, 606, 610 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за 29 травня 2017 року, за ст. 228.1 ч.4 п. «г» , ст. 228.1 ч.3 п. «а» , ст. 30 ч.3, ст. 228.1 ч.5 Кримінального кодексу Російської Федерації, до позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців.

Визнати та виконати на території України вирок Фрунзенського районного суду міста Владимира Російської Федерації від 29 травня 2017 року відносно засудженого громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати засудженим за:

- ч.2 ст.307 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років;

- ч.3 ст.307 КК України, у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 10 ( десять) років 6 місяців.

Строк покарання ОСОБА_1 відповідно до вироку Фрунзенського районного суду міста Владимира від 29 травня 2017 року, рахувати з 29 травня 2017 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 28 серпня 2016 року по 28 травня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Копію ухвали направити до Міністерства юстиції України та Державної кримінально-виконавчої служби України.

Ухвала може бути оскаржена органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом семи діб з моменту її проголошення, а засудженим з моменту вручення йому копії ухвали.

Суддя: