Ухвала суду № 96411053, 21.04.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/4107/21

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І. перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини А4558 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 4558 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Частиною другою статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Так, судом встановлено наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, зважаючи на таке.

Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Позивач посилаючись на пункт 13 частини першої статті 5 Закону України ''Про судовий збір'' вважає, що він звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.

Так, пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України ''Про судовий збір'' встановлює, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 06.05.2020 (справа № 9901/70/20) були сформовані висновки щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", які є релевантними і до даної справи.

Так, в ухвалі звернуто увагу на те, що пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 674-VI звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Наведене також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, викладеним, зокрема, у постанові від 9 жовтня 2019 року (справа № 9901/311/19).

У даному випадку позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак такі не дають підстави для звільнення його від сплати судового збору, виходячи з такого.

Середній заробіток за час затримки розрахунку є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, висновки якого, в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір не сплачується.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.

Оскільки позивачем визначена сума середнього заробітку 21478,00 грн, розмір судового збору становить 908,00 грн.

У свою чергу, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ( частини четверта статті 161 КАС України).

Отже, позивачу необхідно надати довідку про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Крім того, положеннями статті 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Аналогічні положення визначені Національним стандартом України «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, що затверджений Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55.

Так, пункт 5.27 даного стандарту визначає, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту.

Позивачем до позовної заяви додані копії документів, що не засвідчені належним чином, а також не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Згідно частинами першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання до суду протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху:

1) оригіналу документу про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн;

2) довідку про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

3) надіслання на адресу суду копії документів, що засвідчені належним чином, а також зазначити про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів.

На підставі наведеного та керуючись ст. 160, ст. 161 та ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліку протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду та роз`яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.І. Соломко