Рішення № 96410847, 12.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року справа № 580/5925/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С. О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі — позивач) з позовом до Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) (далі — відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні позивачу 148 568,95 грн в якості одноразової грошової допомоги, а також 15 947,99 грн в якості грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;

- стягнути з відповідача на користь позивача 47 501,25 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що працював у Державній установі “Черкаська виправна колонія (№62). Після звільнення йому не здійснено належних виплат, встановлених Кодексом законів про працю, а саме одноразової грошової допомоги та грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Враховуючи вказані обставини позивач вважає, що відповідач має виплатити йому належні виплати, встановлені Кодексом законів про працю та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. У відзиві зазначено, що відповідачем 29.12.2020 проведено позивачу виплату у сумі 146 340, 42 грн одноразової грошової допомоги за17 років. Вказано, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не належить до зарплатних виплат, тому асигнуваннями загального фонду бюджету відповідача такі виплати не передбачені.

06.04.2021 до суду від відповідача надійшла заява в якій просив долучити до матеріалів справи копії відомостей про повний розрахунок з позивачем одноразової грошової допомоги у сумі 146 340, 42 грн та грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 15 708, 77 грн.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

В період часу з 15.08.2003 по 15.10.2020, позивач працював у державній установі “Черкаська виправна колонія (№62).

Наказом в.о. начальника державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) від 15.10.2020 №172/ОС-20 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про національну поліцію” через хворобу.

Відповідно до довідки державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) від 11.12.2020 №3404 позивачу нараховано 148 568,95 грн (з урахуванням військового збору 1,5%) в якості одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та 15 947, 99 грн (з урахуванням військового збору 1,5%) грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

29.12.2020 позивачу виплачена одноразова грошова допомога в сумі 146 340,42 грн (без урахування 1,5% військового збору).

30.12.2020 позивачу виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 15 708, 77 грн (без урахування 1,5% військового збору).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” (далі — Закон №2713-IV) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону №2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV).

Відповідно до Порядку “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (далі — Порядок №393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до п. 17 Порядку “Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578 (далі — Порядок №578) особам рядового і начальницького складу речове майно особистого користування, як правило, видається у готовому вигляді. У разі коли підібрати окремі предмети речового майна особистого користування за розміром і зростом немає можливості, здійснюється їх індивідуальне пошиття на спеціалізованих підприємствах, що не належать до сфери управління Мін`юсту, з оплатою вартості виконаних робіт за рахунок бюджетних коштів, передбачених на зазначені цілі.

Під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення) (п. 27 Порядку №578).

Як вбачається з матеріалів справи позивачу нараховано 148 568,95 грн (з урахуванням військового збору 1,5%) в якості одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та 15 947, 99 грн (з урахуванням військового збору 1,5%) грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, що підтверджується довідкою державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) від 11.12.2020 №3404.

Позивачу 29.12.2020 виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 146 340,42 грн та 30.12.2020 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 15 708, 77 грн, що підтверджується відомостями розподілу витрат Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62)” від 29.12.2020 та від 30.12.2020

За вказаних обставин, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати при звільненні позивачу 148 568,95 грн в якості одноразової грошової допомоги, а також 15 947,99 грн в якості грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна задоволенню не підлягають.

Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку.

Згідно ч. 6 ст. Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави зробити висновок, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Правова позиція щодо врегулювання подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у зразковій справі №808/8783/15.

Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.12.2020.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, суд дійшов висновку, про бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 по 29.12.2020 (день остаточного розрахунку).

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі — Порядок №100), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вбачається з довідки Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) від 15.02.2020 №8/270/Гб за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата грошове забезпечення позивача склало 38634, 31 грн. Розрахунок: 17470, 21 грн (серпень 2020 року) + 21 164, 10 (вересень 2020 року).

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача склало 919, 86 грн (38634,31 грн./ 42 робочих дня у періоді).

Посилання відповідача на ту обставину, що обчислення середньоденної заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку “Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 є необгрунтованими. Суд зазначає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає Порядок №100.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.10.2020 по 29.12.2020 у розмірі 47 832, 83 грн. Розрахунок: 919, 86 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 52 (число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в розмірі 47 832, 83 грн за час затримки розрахунку при звільненні є протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В той же час, відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення понесених судових витрат суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним понесено судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840, 80 грн, витрати на поштову кореспонденцію у сумі 300, 00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Згідно частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.

Згідно частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги позивач надав договір б/н від 26.11.2020, детальний опис робіт (наданих послуг) на підставі договору про надання правничої допомоги від 26.11.2020, оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру №9 від 17.02.2021 на суму 1000,00 грн та №10 від 01.03.2021 на суму 1000, 00 грн та оригінал фіскального чеку від 21.12.2020 №1800103915767 та від 18.01.2021 №180010447859.

Згідно опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги станом на 16.03.2021 на підставі договору про надання правової допомоги 26.11.2020 адвокатом ОСОБА_2 надано наступні послуги:

- підготовка позовної заяви за підписом клієнта до Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/5925/20 на суму 1 000 грн;

- відправка адвокатом позовної заяви за підписом клієнта до Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/5925/20 на суму 35, 00 грн;

- підготовка та подання адвокатом клопотання про усунення недоліків позовної заяви у справі №580/5925/20 з новою редакцією позовної заяви на суму 1 000 грн;

- відправка адвокатом клопотання від 16.01.2021 про усунення недоліків позовної заяви у справі №580/5925/20 з новою редакцією позовної заяви на суму 21, 50 грн.

Витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Справа, що розглядається, відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

З урахуванням викладеного та підтверджених доказами понесених витрат, суд дійшов висновку, що 1 000, 00 грн, є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Представник позивача просить стягнути кошти за відправку адвокатом позовної заяви на суму 35, 00 грн та клопотання від 16.01.2021 на суму 21, 50 грн.

Суд зазначає, що відправка процесуальних документів в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України не пов`язана з наданням професійної правничої допомоги.

Отже, судові витрати на правничу допомогу у сумі 1 000, 00 грн. підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) (вул. Сурікова, 30, м. Черкаси, Черкаська область, 18027, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47 832 (сорок сім тисяч вісімсот тридцять дві) гривні 83 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62) (вул. Сурікова, 30, м. Черкаси, Черкаська область, 18027, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у сумі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя С.О. Кульчицький