Рішення № 96409135, 20.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1475/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в :

на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-243524-53 від 10.11.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.10.2008. При цьому з 01.01.2016 перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і став платником єдиного податку 3 групи. Зазначає, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Позивач стверджує, що про відсутність отриманих доходів від здійснення ним підприємницької діяльності відповідачу було відомо з поданих ним на адресу відповідача податкових декларацій платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця. Додатковим підтвердженням факту відсутності отриманих доходів та нездійснення ним підприємницької діяльності є виписка з його банківського рахунку. Разом з цим зазначає, що хоч і не здійснював підприємницьку діяльність та не одержував дохід від такої діяльності, проте є застрахованою особою і за нього, як за найманого працівника, єдиний внесок нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність.

Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву покликається на те, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець з 28.10.2008. Рішення про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 не приймалось, про що свідчать дані з ЄДР. Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 10.11.2020 заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 9049,48 грн (нарахування четвертого кварталу 2019 року – 2754,18 грн, першого кварталу 2020 року – 2078,12 грн, другого кварталу 2020 року – 1039,06, третього кварталу 2020 року – 3178,12 грн). На підставі цих даних Головним управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 № Ф-243524-53 на суму 9049,48 грн, яка надіслана листом з повідомленням про вручення на адресу ФОП ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано та надіслано відповідно до вимог чинного законодавства.

На спростування доводів відповідача позивач подав відповідь на відзив.

Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 08.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Зобов`язано відповідача надати інформацію щодо того, за який період ОСОБА_1 нарахована заборгованість згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-243524-53 від 10.11.2020.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як вбачається з витягу з Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.10.2008 № запису: 2405 000 0000 001490.

Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного внеску, позивач з 01.01.2016 перейшов на спрощену систему оподаткування та став платником єдиного податку 3 групи.

Як вбачається з поданих позивачем до контролюючого органу податкових декларацій платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця за 1 квартал, півріччя, три квартали 2020 року, позивач доходів від здійснення підприємницької діяльності у вказаний період не отримував.

Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що такий з 14.06.2018 призначений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років. 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради.

Відповідно до довідки Радехівської міської ради Львівської області від 20.01.2021 № 85 ОСОБА_1 дійсно працює у Народному домі с. Криве Радехівської міської ради за основним місцем роботи та займає посаду завідувача. Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок у сумі 13827,90 грн за 2020 рік.

Згідно з довідкою Радехівської міської ради Львівської області № 516 від 07.04.2021 про заробітну плату для розрахунку витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, за четвертий квартал 2019 року Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 єдиний внесок в сумі 3588,10 грн.

Головним управлінням ДПС у Львівській області 10.11.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53, якою позивача повідомлено, що станом на 31.10.2020 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9049,48 грн.

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійснені наступні нарахування: за четвертий квартал 2019 року – 2754,18 грн, за перший квартал 2020 року – 2078,12 грн, за другий квартал 2020 року – 1039,06, за третій квартал 2020 року – 3178,12 грн.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, направленої на адресу позивача, який зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що він є найманим працівником та його роботодавець сплачує за нього ЄСВ у сумі, що не є меншою мінімального розміру.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У п. 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 цієї ж статті).

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа – підприємець, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі № 824/876/19-а.

За встановленими судом обставинами, з 14.06.2018 позивач призначений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років. 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради.

Таким чином, з 14.06.2018 позивач є найманим працівником і з цього періоду роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від здійснення підприємницької діяльності у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок (четвертий квартал 2019 року, 1-3 квартал 2020 року), судом не встановлено. ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву, а так само у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судом про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від провадження господарської діяльності не підлягають доказуванню.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право здійснювати підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відтак, вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-243524-53 від 10.11.2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов – задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-243524-53 від 10.11.2020.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039).

Суддя Сидор Н.Т.