Рішення № 96408701, 16.04.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/417/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ,)

до Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965; адреса: вул. Дворцова, 24, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)

про скасування постанови.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС винесену начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А. про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24 листопада 2020 року на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 50000,00 гривень за порушення законодавства про працю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору позивача уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року (провадження №3/389/1655/20), що набрала законної сили, та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Позивач сплатив 8500 гривень та судовий збір у розмірі 454 грн.

При цьому, позивач вказує, що накладення на нього штрафу в розмірі 50000 грн за те саме правопорушення також оскаржуваними постановами є притягнення до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позовних вимого заперечив та наголосив, що оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а позивач не був двічі притягнений до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, оскільки застосовані до ФОП ОСОБА_1 адміністративна відповідальність та фінансова санкція є різними видами юридичної відповідальності, тому твердження позивача про порушення працівниками статті 61 Конституції України є помилковим.

Позивач своїм правом на подачння відповіді на відзив не скористалася.

Натомість зібрані у справі докази суд вважає достатніми для того, аби вирішити справу у строк, передбачений статтею 258 Кодексу адміністративного суддочинства України.

Розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності 18 жовтня 2012 року та провадить, зокрема, роздрібну торгівлю з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (47.81, основний вид діяльності).

З 05 листопада 2020 року по 06 листопада 2020 року Інспектором праці Управління Держпраці у Кіровоградській області Пащенко Н.І. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 06 листопада 2020 року №КР9591/642/АВ.

В акті зазначено, що 05 листопада 2020 року, за місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_1 у кіоску тютюнових та алкогольних виробів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , перебувала особа, яка виконувала посадові обов`язки продавця, а саме - здійснювала обслуговування покупців та реалізацію товарів, отримуючи за проданий товар грошові кошти. Надати письмові пояснення ОСОБА_2 , яка виконувала обов`язки продавця без оформлення трудових відносин, відмовилася.

Вказаний факт обумовив висновки відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статей 21, 24 КЗпПУ щодо порядку укладення та оформлення трудового договору та абзацу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» щодо повідомлення ДПС про прийом працівника на роботу.

На підставі висновків акту перевірки інспектором праці Управління Держпраці у Кіровоградській Пащенко Н.І. складено протокол про адміністративне правопорушення №КР9591/642/АВ/П/ПТ від 06 листопада 2020 року, відповідно до якого за вказаним вище фактом позивач вчинила адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність за частиною третьою статті 41 КУпАП.

Надалі постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №389/3401/20 від 26 січня 2021 року позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень.

Крім того, 24 листопада 2020 року начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області прийнято постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50000 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України за порушення законодавства про працю, а саме вимог статей 21, 24 КЗпП України.

Суд виходить з того, що факт допуску працівника до роботи без укладання трудового договору та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу доведений постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року у справі № 389/3401/20, а відтак - в силу положень частини шостої статті 78 КАС України - доказування не потребує.

Разом з тим, підставою для даного адміністративного позову стало переконання позивачки про те, що притягнення її до відповідальності згідно оскарженої постанови начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області та постанови Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №389/3401/20 від 26 січня 2021 року є подвійною відповідальністю за одне й те ж порушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Отже, ключовим правовим питанням у справі є можливість одночасного притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП.

В силу частини п`ятої статті 242 КАС України у спірних правовідносинах релевантні джерела права підлягають аналізу у сув`язі з висновками Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19.

Так, зокрема, Верховний Суд виходив з такого.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 КУпАП України були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.

Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП України є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 КЗпП України ) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП України ) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП України можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.

Частини третя, четверта статті 265 КЗпП України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.

Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.

Нормативне номінування штрафів за статтею 265 КЗпП України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.

За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 КЗпП України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Водночас, частиною третьою статті 41 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини першої статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 КЗпП України та частини 3 статті 41 КУпАП потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон № 77-VIII, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за статтею 265 КЗпП України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, стаття 41 КУпАП за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem» (не повинно бути двох покарань за одне й те саме правопорушення) не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);

- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;

- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.).

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП, що провадження передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

За таких умов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого:

- штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП за вчинення правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципуbis in idem як складового елементу принципу верховенства права.

При цьому ВС відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 рокуу справі №814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачене у частиною другою статті 265 КЗпП України, так само, як і правопорушення, передбачене у частиною третьою статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Враховуючи вказаний правовий висновок об`єднаної палати Верховного Суду, беручи до уваги те, що постанова Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі №389/3401/20 від 26 січня 2021 року про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності набрала законної сили, з метою недопущення одночасного притягнення позивача до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та за частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу bis in idem як складового елементу принципу верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною скасування постанови від 24 листопада 2020 року №КР9591/642/АВ/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50000,00 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Таким чином, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 908,00 грн.) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області.

Керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965; адреса: вул. Дворцова, 24, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006) про скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову №КР9591/642/АВ/ТД-ФС від 24 листопада 2020 року, винесену начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А. про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 50000,00 гривень.

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук