Рішення № 96408640, 21.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року № 320/257/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до сду з позовом до Таращанської міської ради Київської області у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 70.1. рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76-VII від 28.07.2020.

- зобов`язати Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Позивач вважає підставу у наданні відмови в задоволенні клопотання в порядку ст. 118 Земельного кодексу України «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності» з підстав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща, надуманою, формально та незаконною.

Крім того вважає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на те, що розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області є протиправною та такою, що порушує право позивача, оскільки відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

У відзиві, який надійшов на адресу суду, відповідач просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до вимог діючого законодавства України. Зазначає, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву (в тому числі АДРЕСА_1 , де знаходиться земельна ділянка площею 0,08 га, що є предметом клопотання гр. ОСОБА_1 ) в межі населеного пункту м. Тараща Київської області.

Позивач не погоджуючись із доводами відповідача, які викладенні у відзиві на позовну заяву, надав до суду відповідь на відзив. Зауважив, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача від 13.07.2020, а саме «Схема південно-західного масиву в м. Тараща», були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 №388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок. Стверджував, що з даного листа вбачається, що станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, в межах населеного пункту Тарщанської міської ради наявні земельні ділянки вільні від забудови, зокрема і бажана позивачем земельна ділянка по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2020, в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, адвокатське об`єднання «Казачук та партнери» в інтересах позивача звернулися до відповідача із клопотанням, у якому просили:

1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;

2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання): землі житлової та громадської для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;

3 Розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення.

4. Повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.

Документи відповідно до положень Земельного кодексу України були додані до вищевказаного клопотання, зокрема: копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача, а саме «Схема південно-західного масиву в м. Тараща», були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 №388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.

Надалі, п. 70.1 рішення Таращанської міської ради від 28.07.2020 № 1073-76-VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», позивачу відмовлено у виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 , землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,08 га для безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 міста Тараща Київської області для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Підставою для відмови відповідач вказав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща.

Вважаючи, що рішення відповідача у частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є протиправним, порушує права та законні інтереси, оскільки створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання щодо отримання земельної ділянки у приватну власність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 6 ст. 116 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема щодо регулювання земельних відносин.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами закріплений у ст. 118 ЗК України.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

Відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходячи з вимог ст. 118 ЗК України, повинна бути мотивованою та може бути пов`язаною виключно з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зазначив про те, що розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частинами 3 та 4 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Згідно з ч. 10 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Відповідно ч. 11 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача від 13.07.2020, а саме «Схема південно-західного масиву в м. Тараща», були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 №388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.

З вищевказаного листа вбачається, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення в межах населеного пункту Тарщанської міської ради наявні земельні ділянки вільні від забудови, зокрема і бажана позивачем земельна ділянка по АДРЕСА_1 в межах м. Тараща Київської області: землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га.

Тому, суд вважає, що посилання відповідача на те, що на час звернення позивача до нього з клопотанням від 13.07.2020 про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності отримання розробляється Генеральний план м. Тараща, яким передбачено уточнення та включення Південно-західного масиву у межі населеного пункту м. Тараща - є безпідставним.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги, що, у даному випадку, позивачем оскаржується рішення відповідача, прийняте за результатами реалізації публічно-владних управлінських функцій, обов`язок обґрунтування правомірності зазначеного рішення покладається на відповідача.

Проте, відповідач до суду не надав належних доказів, які б підтверджували, що місце розташування обраної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість п. 70.1 рішення Таращанської міської ради Київської області №1073-76- VII від 28.07.2020.

За таких обставин вимоги позивача про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача розглянути клопотання про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності та надати позивачеві відповідний дозвіл, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі ст. 118 ЗК України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному ст. 118 ЗК України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.

Беручи до уваги, що для надання дозволу розроблення проекту землеустрою позивачами виконано усі умови, визначені законом, а викладені в оспорюваному рішенні підстави для відмови у наданні такого не були підтвердженні належними доказами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У постанові Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18 зазначив, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, втручання у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень має місце лише тоді, коли суд приймає рішення замість відповідача, а не коли виносить рішення, яким зобов`язує його прийняти таке рішення. Тобто підміна органів влади відбувається тоді, коли певний дозвіл чи рішення суб`єкта владних повноважень наявні в рішенні суду. Разом із тим присутність слова «зобов`язати» в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені ним у рішенні "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988, відповідно до яких запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Також позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення. З даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Суд зазначає, що Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові №3 від 13.03.2017 наголошував, що КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, з аналізу вищевикладеного слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Крім того, позивачем не наведено підстав та не зазначено безспірних обставин, які б свідчили про загрозу невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи дублікатом квитанції про сплату від 15.09.2020 №0.0.1835667376.1.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднання «Казачук та партнери», в особі керуючого партнера Казачука І.В. (Адвокат), укладено договір про надання правової допомоги №21-04/20-4-ЗД-1/20 від 21.04.2020 (далі - Договір), за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов`язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах) (п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Клієнт зобов`язується виплачувати Адвокату гонорар та покривати фактичні видатки, пов`язані з наданням Клієнту правової допомоги, в порядку, визначеному в цьому договорі.

У подальшому, між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднання «Казачук та партнери», в особі керуючого партнера Казачука І.В. (Адвокат) укладена додаткова угода №1 від 15.09.2020 до договору про надання правової допомоги №21-04/20-4-ЗД-1/20 від 21.04.2020, в якій зазначено, що загальний розмір вартості послуг (гонорар) Адвоката за даною додатковою угодою становить 5000,00 грн., враховуючи наступний розрахунок:

- Попереднє опрацювання матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції. Аналіз судової практики та узагальнень Верховного Суду України (вартість за годину - 1000,00 грн.) - загальна вартість послуги - 2000,00 грн.;

- Надання консультації щодо можливості оскарження дій Таращанської міської ради та визнання протиправними дії Таращанської міської ради Київської області (вартість за годину - 500,00 грн.) - загальна вартість послуги - 1000,00 грн.;

- Підготовка, написання позовної заяви (вартість за годину - 1000,00 грн.) - загальна вартість послуги - 2000,00 грн.

Водночас, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, в якому відповідач зазначив про неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу не відповідають ні складності справи, ні ціні позову, ні обсягом роботи.

Судом встановлено, що представником позивача на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. додано копію договору про надання правової допомоги №21-04/20-4-ЗД-1/20 від 21.04.2020, копію додаткової угоди №1 від 15.09.2020 до договору про надання правової допомоги №21-04/20-4-ЗД-1/20 від 21.04.2020 (в якій наявний розрахунок виконаних робіт Адвокатом), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1640 від 21.01.2019, виданого на ім`я Казачука Івана Володимировича, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1048317 від 29.12.2020, дублікат квитанції №0.0.1836416252.1 від 15.09.2020.

Судом також враховується, що предметом даної адміністративної справи є визнання протиправним та скасування рішення Таращанської міської ради Київської області та зобов`язання міської ради розглянути клопотання позивача та надати відповідний дозвіл.

Тому, дослідивши надані представником позивача документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, тому твердження представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу щодо попереднього опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції, аналізу судової практики та узагальнень Верховного Суду, надання консультації щодо можливості оскарження дій Таращанської міської ради та визнання протиправними дії Таращанської міської ради Київської області позивачеві є не обґрунтованою.

Суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 2000,00 грн.

Отже, враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 70.1. рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76-VII від 28.07.2020.

3. Зобов`язати Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в сумі 2000 (дві тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.