Рішення № 96407829, 19.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 р. Справа№200/1752/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 512 089,20грн, -

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якій просить суд:

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 512 089,20 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26 грудня 2019 року №3952/1 її звільнено 27 грудня 2019 року із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків). Однак при звільненні із нею не було проведено повного розрахунку. Після звернення до суду із відповідним позовом, 29 грудня 2020 року із нею проведено остаточний розрахунок, виплачено відпускні у сумі 3305,47грн та 13044,52грн компенсації за дні невикористаної відпустки. У зв`язку із порушенням строку остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся із даним адміністративним позовом.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що при звільненні в грудні 2019 року, ОСОБА_1 було сплачено 60260,69 грн., в тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 35278,53 грн. При звільнені недоплачені: компенсація за дні невикористаної відпустки при звільненні у сумі 13044,52 грн.; відпускні за 2019 рік у сумі 3305,47 грн., разом - 16349,99 грн. Недоплачені суми при звільненні були виплачені Головним управлінням в грудні 2020 року добровільно. Позивач хоча і була звільнена з Головного управління, але ж його звільнення було пов`язане з переведенням до правонаступника відповідача - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), тобто вона була працевлаштована та не була позбавлена заробітної плати. Крім того, враховуючи те, що Східне управління є правонаступником відповідача, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Головного управління, буде здійснюватися за рахунок кошторисних призначень для оплати праці працівників Східного управління, працівником якого є позивач. Зазначене є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

Просить зменшити розмір відшкодування, передбачений ст. 117 КЗпП України, враховуючи те, що затримка розрахунку при звільненні була здійснена відповідачем з поважних причин. Крім того, просить суд взяти до уваги розмір недоплаченої позивачу суми — 16349,99 грн. та істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком заявленим для стягнення позивачем - 512089,20 грн.

Крім того, вказує на те, що позивачем невірно розрахована середньоденна заробітна плата на підставі розрахункових листків за жовтень та листопад 2019 року, шляхом складання її загального доходу за жовтень у сумі 35209,22 грн., листопад у сумі 58769,22 грн. та поділу на кількість робочих днів (43), оскільки, всупереч Порядку 100, з видів доходів не була виключена сплачена в жовтні 2019 року надбавка за інтенсивність праці за вересень у сумі 15500,00 грн.(код 197) та сплачена у листопаді 2019 року премія за результатами оцінювання у сумі 6200,00 грн. (код 205).

Надбавка за інтенсивність праці була встановлена позивачу наказом Головного управління від 18.10.2019 № 3280/1 на період з 1 вересня по 31 грудня 2019 року. А премія за результатами оцінювання взагалі не береться в розрахунок. Тому, сума доходу у жовтні, яка береться для обчислення середньої заробітної плати складає - 19709,22 грн., у листопаді - 52569,22 грн. При поділі загальної суми на кількість робочих днів (43) середньоденна заробітна плата за жовтень - листопад 2019 року складає 1680,89 грн.

З урахуванням викладеного, просить суд задовольнити позов частково /а.с.27-34/.

Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року судом було відкрито провадження в адміністративній справі №200/1752/21-а та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні)/а.с.21/.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії № НОМЕР_1 , виданий 18 листопада 2020 року органом №1443, РНОКПП НОМЕР_2 /а.с.9,10/.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №3952/1 від 26.12.2019 “Про звільнення ОСОБА_2 ” позивача звільнено із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків), згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 41 Закону України “Про державну службу”/а.с.12/.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі №200/9939/20-а позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення відпускних та компенсації за невикористану відпустку задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 відпускні за період 2019 року у сумі 3 305,47 грн. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 13044,52 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

29 грудня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області добровільно, до прийняття рішення судом, було сплачено: відпускні за період 2019 року у сумі 3 305,47 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у сумі 13044,52 грн. Всього 16349,99грн.

Вказана обставина визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.

Позивач, у зв`язку із порушенням строку остаточного розрахунку при звільненні звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу цих законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі №6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” від 11 листопада 1996 року “Cantoni v. France”, заява №17862/91, § 31-32, “Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року “Vyerentsov v. Ukraine”, заява № 20372/11, § 65).

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

За наслідком розгляду справи №821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29 грудня 2020 року, а не в день її звільнення 27 грудня 2019 року.

Таким чином, відповідачем проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо відпускних за 2019 рік та компенсації за невикористану відпустку поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки свідчить про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати відпускних за 2019 рік та компенсації за невикористану відпустку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 8 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІI Порядку № 100 встановлено, що в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до довідки №Пі-М-457 від 19.10.2020 заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2019 року склала 35209,22грн., за листопад 2019 року – 58769,22 грн. Кількість робочих днів у жовтні 2019 року – 22, фактична кількість відпрацьованих робочих днів 22. Кількість робочих днів у листопаді 2019 року – 21 день, з фактично відпрацьовані – 21/а.с.16/.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

До розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 не включається така виплата листопада 2019 року, як премія за щорічне оцінювання у розмірі 6 200, 00 грн. Тобто, 58 769,22 - 6 200,00 =52 169,22 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за жовтень – листопад 2019 року складає 2032,10 грн. ( грн. 35209,22+ 52169,22= 87378,44: 43).

Як вже зазначалось судом позивача було звільнено 27 грудня 2019 року, а датою повного розрахунку при звільненні є 29 грудня 2020 року.

З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 27 грудня 2019 року 29 грудня 2020 року – день фактичного розрахунку складає 252 робочих днів складає 512 089,20 грн. ( 2032,10х 252).

Доводи відповідача викладені у відзиві про те, що позивачем невірно розрахована середньоденна заробітна плата на підставі розрахункових листків за жовтень та листопад 2019 року, шляхом складання її загального доходу за жовтень у сумі 35209,22 грн., листопад у сумі 58769,22 грн. та поділу на кількість робочих днів (43), оскільки, всупереч Порядку 100, з видів доходів не була виключена сплачена в жовтні 2019 року надбавка за інтенсивність праці за вересень у сумі 15500,00 грн.(код 197) та сплачена у листопаді 2019 року премія за результатами оцінювання у сумі 6200,00 грн. (код 205) суд не приймає оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Поряд з цим суд зазначає, що в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Суд при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця на день звільнення (16349,99грн.), ту обставину, що позивач хоча і була звільнена з підприємства відповідача, але ж її звільнення було пов`язане з переведенням до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), тобто, після звільнення позивач продовжила отримувати заробітну плату, а також співмірність суми заборгованості (16349,99грн.) та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16349,99грн.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.

Відповідно до квитанції №70 від 16 лютого 2021 року позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5120,90грн. (1 відсоток ціни позову).

Враховуючи те, що позов задоволено частково на суму 16349,99грн., суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908грн.

Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (вул. Я.Мудрого, 48А, м. Краматорськ,84313, ЄДРПОУ 34898944) про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 512 089,20грн – задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48А, код ЄДРПОУ 34898944) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16349(шістнадцять тисяч триста сорок дев`ять) гривень 99 (дев`яносто дев`ять) копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48А, код ЄДРПОУ 34898944) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908(дев`ятсот вісім) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення прийнято в порядку спрощеного позовного провадження 19 квітня 2021 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов