Рішення № 96407303, 30.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року Справа № 160/1027/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпрі) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпрі), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року та від 17.02.2020р. за № Ф-10050-50/67У Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01 грудня 2003 року він був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізичної особи. Наголошує, що з 2008 року не здійснює підприємницької діяльності, звітності до податкової не подає, у зв`язку з тим, що був офіційно працевлаштований в спільному підприємстві з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю «Кипарис» та на теперішній час працевлаштований в Службі судової охорони. Вказує, що 15.12.2020 року позивачем, перевіряючи стан свого карткового рахунку, було виявлено, що він заблокований (арештований) Новокадацьким відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). 16.12.2020 року позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката Виприк Сергія Олександровича, яким 16.12.2020 року було подано/направлено на адресу електронної пошти Новокадацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та з проханням подальшого направлення на електрону адресу Адвоката ІНФОРМАЦІЯ_1 сканкопій виконавчого провадженняу. 16.12.2020 року Новокадацьким відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено сканкопії виконавчого провадження та відповідно ознайомлено з ним та виявлено, що існує дві вимоги № Ф-10050-50/67 У від 20.05.2019 року на суму - 21030,90 грн. та з тим же номером від 17.02.2020 року на суму 8262,54 грн., які стосувалися саме стягнення єдиного внеску (недоїмки). Отже, з 16.12.2020 року позивач дізнався про існування вимог № Ф-10050-50/67 У від 20.05.2019 року на суму - 21030,90 грн. та від 17.02.2020 року № Ф-10050-50/67 У на суму 8262,54 грн. ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Позивач вважає, що оскільки в ЄДР відсутній запис про реєстрацію його як ФОП, є підстави вважати, що станом на час виникнення спірних правовідносин у позивача відсутній статус ФОП, а тому всі вимоги контролюючого органу до позивача як громадянина -фізичної особи щодо сплати боргів, що виникли внаслідок підприємницької діяльності, є безпідставними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.02.2021 року відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що позивачем у позовній заяві не наведено обгрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску. Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року №Ф-10050-50/67У в сумі 21030,90 грн. та від 17.02.2020 року №0-10050-50/67 У в сумі 8262,54 грн. є законними. Зауважив, що згідно з ідентифікаційних даних податкового блоку: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з 04.12.2003 року по теперішній час перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Правоберіжна ДПІ (Новокадацький район м.Дніпра), як фізична особа-підприємець. Вид діяльності згідно КВЕД 60.22 - діяльність таксі.

Зазначив, що відповідно до абзацу п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р.: «Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень...». Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається за формою згідно з додатком 12 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція). Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу. Інтегровані картки та інші внутрішні розрахунки є частиною інформаційної системи фіскального органу.

Зауважив, що на дату формування оскаржуваних вимог позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, і, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Окрім цього, звернув увагу на те, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Додатково звернув увагу, що позивач, згідно наданих доказів, а саме копії трудової книжки, працевлаштований не весь спірний період, тобто більше чотирьох місяці позивач не був працевлаштований. Отже відповідач припустив, що якщо підприємства дійсно сплачували внески за своїх робітників, то саме в цей період взагалі не відбувалося відрахування на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З посиланням на пп.2 п.299.10 ст. 299 Податкового кодексу України, зазначив, що оскільки податковий орган не отримав інформації відповідного контролюючого органу, а саме, від державного реєстратора, тому податковий орган продовжує вважати позивача не в стані припинення.

04.02.2021 року від третьої особи до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на теперішній час на примусовому виконанні у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) перебувають наступні виконавчі провадження про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 , а саме: виконавче провадження №61450413 з примусового виконання вимоги №Ф-10050-50/67У, виданої 20.05.2019 Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області заборгованість у розмірі 21 030,90 грн. та виконавче провадження №63699564 з примусового виконання вимоги №Ф-10050-50/67У, виданої 17.02.2020 Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області заборгованість у розмірі 8 262,54 грн.

Вказано, що дії державного виконавця направлені на виконання вимог виконавчого документу проведені у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження».

Також, було зазначено, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на теперішній час на примусовому виконанні у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) інші виконавчі провадження, за якими боржником виступає ОСОБА_1 , а стягувачем Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, не перебувають.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 01.12.2003 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за кодом РНКОПП НОМЕР_1 , відомості про це були внесені до ЄДР.

20.05.2019 року та 17.02.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10050-50/67У на суму 21030,90 гривень та на суму 8262,54 грн. щодо боргу ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску.

У грудні 2020 року позивачу стало відомо про відкриття виконавчих проваджень №61450413 від 10.03.2020 року та №63699564 від 24.11.2020 року відповідно до постанов державного виконавця Новокадацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 10.03.2020 ВП №61450413 та від 24.11.2020 ВП №63699564 за вимогами ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) ЄСВ № Ф-10050-50/67У від 20.05.2019 на суму 21030,90 гривень та від 17.02.2020 на суму 8262,54 грн.

Незгода позивача із вимогами від 20.05.2019 року та від 17.02.2020р. за № Ф-10050-50/67У року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2020 року у справі № 440/2149/19 викладена наступна правова позиція:

«Пунктом14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Суд враховує такий висновок Верховного Суду, з огляду на що зазначає, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивачу, останній працював в спільному підприємстві з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю «Кипарис» та на теперішній час працевлаштований в Службі судової охорони, що підтверджується копією трудової книжки, долученою до матеріалів справи.

Отже, суд зазначає, що позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначений період був роботодавець.

Оскільки у вказаний період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то, на переконання суду, він не мав обов`язку щодо сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.

Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.

Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Щодо тверджень відповідача про те, що більше чотирьох місяці позивач не був працевлаштований, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, що позивач надавав в цей період послуги «таксі» та отримував дохід.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року № Ф-10050-50/67 У на суму 21030,90 грн. та від 17.02.2020 року № Ф-10050-50/67 У на суму 8262,54 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1987763646.1 від 21.01.2021 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпрі) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року та від 17.02.2020р. за № Ф-10050-50/67У Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в сумі 908,00грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.В. Кальник

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя В.В. Кальник

30.03.2021

Рішення не набрало законної сили 30 березня 2021 р.

Суддя В.В. Кальник