Рішення № 96407297, 18.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 160/13741/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А4291, Військової частини А4608 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А4291, Військової частини А4608, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 , грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово -емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (21.02.2020р.);

- зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (21.02.2020р.);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017р. по 30.11.2018р.;

- зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016р. по 28.02.2017р.;

- зобов`язати Військову частину А4608 нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016р по 28.02.2017р.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо не проведення 21 лютого 2020 року остаточного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 , з військової служби у запас Збройних Сил України;

- зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21 лютого 2020 р. по день постановлення адміністративним судом рішення у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не у повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме: за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, а також не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення з 16.06.2016р. по 31.11.2018р. Вказує, що звертався до посадових осіб відповідачів із заявами про проведення відповідних виплат грошового забезпечення, однак, станом на момент подання позовної заяви вказані виплати грошового забезпечення не проводились та не виплачувались.

Відповідач-1 (Військова частина А4291) надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю. Кошти на індексацію грошового забезпечення протягом 2016-2018 років з державного бюджету не надходили. Відповідач-1 вважає, що відсутні підстави для визнання дій військової частини А4291 по невиплаті індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2017 року по 28.02.2018 року протиправними, оскільки Військова частина А4291, відповідно до Інструкції № 260 виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в яких було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що з 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" якою підвищено грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Таким чином, так як за період з квітня 2018 р. по листопад 2018 р. не було перевищено порогу індексації, то у позивача право на індексацію грошового забезпечення за вказаний період не виникало. Щодо нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період 16.06.2016 по 21.02.2020, то під час виключення зі списків особового складу частини з позивачем проведений розрахунок за належне грошове забезпечення, будь-яких зауважень з боку позивача відносно сум відсутні. У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця. Таким чином, на підставі п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідачем щорічну додаткову відпустку за 2015 - 2020 роки компенсовано саме за п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім цього вважає, що позовна вимога про нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичної виплати індексації також не підлягає до задоволення, оскільки є передчасною. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що у задоволені позову необхідно відмовити повністю.

Відповідач-2 (Військова частина А4608) надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю. Відповідач вказав, що нарахування та виплата індексації за період з 16.06.2016 р. по 28.02.2017р. Позивачу не здійснювалась на підставі Роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 стосовно порядку нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у ЗС України. Відповідач-2 вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Військової частини А4608 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина А4608, відповідно до Інструкції №260 виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в яких було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 18.11.2020 року відкрито провадження у справі та відповідно до частини 2 статті 257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт: № НОМЕР_1 , виданий 02.05.2019р., орган, що видав: 1221, рнокпп НОМЕР_2 ) у період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року проходив військову службу у військовій частині А4291 на посаді начальника розвідувально-інформаційного відділу - заступника командира військової частини.

Так, відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 червня 2016 року №236 позивача призначено на посаду начальника розвідувального-інформаційного відділу - заступника командира військової частини А4291.

Наказом командира військової частини А4291 (по стройовій частині) від 22.08.2016 №17 позивач з 22 серпня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 1416 гривень на місяць.

З 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" якою підвищено грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних сил України (по особовому складу) від 25 січня 2020 року №43 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до п 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А4291 (по стройовій частині) від 21.02.2020 року №39 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

21 вересня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини А4291 із письмовою заявою, в якій просив: - нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року; - нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 лютого 2020 року.

Листом від 13.10.2020 року №523 військовою частиною А4291 відмовлено у задоволенні вимог зазначених у вказаній заяві. У вказаному листі зазначено, що Військова частина А4291, відповідно до Інструкції № 260 виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в яких було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. з 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" якою підвищено грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Так як за період з квітня 2018 р. по листопад 2018 р. не було перевищено порогу індексації, то у ОСОБА_1 право на індексацію грошового забезпечення за вказаний період не виникло. Щодо нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період 16.06.2016 по 21.02.2020, то під час виключення зі списків особового складу частини з ОСОБА_1 проведений розрахунок за належне грошове забезпечення. У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця. Таким чином, на підставі п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовою частиною щорічну додаткову відпустку за 2015 - 2020 роки компенсовано саме за п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Також, у листі військової частини А4291 від 13.10.2020р. №523 зазначено, що у період з 16.06.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина А4291 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині А4608 на підставі розпорядження Начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року №350/106/2/1051/дек.

21 вересня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини А4608 із заявою в якій просив нарахувати та виплатити індексацію за період з 16.06.2016 року по 28.02.2017 року (включно), в разі якщо таку індексацію грошового забезпечення не було своєчасно нараховано та/або виплачено.

Зазначене звернення направлено на адресу військової частини А4608 поштою, трек-код для відстеження доставки 4906904158007 та отримано останнім 22.09.2020р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ).

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції із змінами внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.03.2018) передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.

З аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Разом з тим, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер.

У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону № 2011-XII, Закону № 1282-ХІ та Порядку № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18.

Окрім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення), у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

За таких обставин, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі №1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А4291 та військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2016 року по 31.11.2018 року, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, військовою частиною А4291 листом від 13.10.2020р. №523 підтверджено, що: «у період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно виплата індексації не здійснювалась у зв`язку з нормативно-правовими документами, а саме статтею 51 Бюджетного кодексу України, якою встановлено що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення»; відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації у зв`язку з тим, що «відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України (вхідний Міністерства оборони України від 08.08.2017 року №13700/3 та від 08.08.2017р. № 78/0/66-17) не передбачено механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а отже підстав для нарахування та виплати індексації за попередні періоди немає».

Додатково у листі військової частини А4291 від 13.10.2020р. №523 зазначено, що у період з 16.06.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина А4291 перебувала на повному забезпеченні, з тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині А4608 на підставі розпорядження Начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року №350/106/2/1051/дек, тобто грошове забезпечення за період з 16.06.2016 року по 28.02.2017 року (включно) нараховувалось та виплачувалось позивачу у військовій частині А4608.

Факт не нарахування та не виплати позивачу з 16.06.2016 року по 28.02.2017 року індексації грошового забезпечення відповідачем не заперечується.

Водночас суд зазначає, що відповідач обмежився лише посиланням на ст. 51 Бюджетного кодексу України, якою визначено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, із зазначенням, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за попередні періоди немає. При цьому, що відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Міністерства оборони України не було.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та відсутність бюджетних коштів для виплати індексації, оскільки вказане не є належним доказом неможливості здійснення вказаної виплати (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку).

Щодо посилань відповідача на розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 та телеграму Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/108 від 10.02.2016, то суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами, а ВЧ А4608 повинна була діяти відповідно до Закону, який має вищу юридичну силу.

Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Саме така правова позиція в подібних правовідносинах сформована Верховним Судом в постанові від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, яка врахована судом при ухваленні даного рішення.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, оскільки вони мають рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для ненарахування та невиплати позивачу індексації.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували звернення відповідача щодо виділення коштів для виплат індексації грошового забезпечення, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказані періоди.

Суд зазначає, що відповідач-2, складаючи відзив на позовну заяву, позовні вимоги даної позовної заяви фактично визнав, та при цьому обмежився по суті формальною відмовою від заявленого позову, фактично переклавши тягар доказування у справі на суд.

При цьому, доводи позивача щодо невиплати Військовою частиною А4608 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016 р. по 28.02.2017 р. включно підтверджуються матеріалами справи.

Судом встановлено, що у вказаний період індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась.

Відтак, всупереч ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" відповідачем – Військовою частиною А4608 за період з 16.06.2016 р. по 28.02.2017р. протиправно було не нараховано та не виплачено позивачу індексації грошового забезпечення.

Таким чином, позовні вимоги до Військової частини А4608 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017р. по 30.11.2018р., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи встановлено, що позивачу за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, а відповідачем вказаний факт не заперечується.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач-1 не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2017 по 28.02.2018, та обґрунтовував таку невиплату відсутністю відповідного державного фінансування.

Як було зазначено вище, проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`яснень міністерств, тощо.

Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

До того ж, суд враховує, що ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Стосовно посилань відповідача-1 на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 09.06.2016 року № 3252/10/136-16 та на лист Департаменту фінансів МОУ від 26.03.2018 року № 248/1485, суд зазначає, що обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”, тоді як роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та невиплати позивачу індексації.

При цьому, суд зазначає, що у відзивах на позовну заяву, відповідачами не наведено будь-яких обґрунтувань щодо спростування зазначених доводів позивача, які стали підставою для оскарження індексації грошового забезпечення за відповідний період, що підтверджує факт фактичного визнання позовних вимог позивача до Військової частини А4608 та до Військової частини А4291 про визнання бездіяльності щодо не нарахування та не виплатипозивачу індексації грошового забезпечення

Зазначена правова позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.03.2020 р. у справі № 820/5286/17 адміністративне провадження №К/9901/31689/18, в тексті якої щодо включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, Верховний Суд зазначає наступне.

Разом з тим, щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 по 30.11.2018, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.

За приписами частини 2 пункту 1.9 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

З огляду на зазначене, суд вважає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%.

Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року, який вже не є спірним періодом за даним позовом.

Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 задоволенню не підлягають.

Тож обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ВЧ А4291 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 01.03.2017р. по 28.02.2018р., з урахуванням фактично виплачених сум.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини А4291 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року, суд зазначає наступне.

Так, у період з 16.06.2016 року по 21.02.2020 року позивач проходив військову службу у військовій частині А4291 на посаді начальника розвідувально-інформаційного відділу-заступника командира військової частини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що у вказаний період проходження військової служби займана посада позивача відносилася до посад, за яку передбачено надання додаткової відпустки відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто позивач мав право на щорічну додаткову відпустку пов`язану з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Разом з тим суд зазначає, що позивач є особою, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.01.2015р.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Таким чином, законодавцем встановлено обмеження щодо використання додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законами, та надано військовослужбовцеві право вибору однієї з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення.

Також дана норма міститься і в п. 12 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702: у разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.

Наказом командира військової частини А4291 (по стройовій частині) від 21.02.2020 року №39 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

В абз.9 вказаного Наказу зазначено: «Виплатили компенсацію за 84 дні додаткової відпустки за 2015-2020 роки: (по 14 днів за кожен рік) як учаснику бойових дій в розмірі: 74228 грн. 00 коп. (сімдесят чотири тисячі двісті двадцять вісім гривен 00 коп.) відповідно до п.3 розділу XXXI НМОУ № 260 від 07.06.2018 року, ст.16.2 ЗУ "Про відпустки", ЗУ "Про статус ветеранів війн, гарантії їх соціального захисту"; рапорту підполковника ОСОБА_2 (вх, №5/з від 02.01.2020)».

Таким чином, відповідно до наказу командира військової частини А4291 (по стройовій частині) від 21 лютого 2020 року № 39 позивачу компенсовано за 84 дні додаткової відпустки за 2015 - 2020 роки (по 14 днів за кожен рік) як учаснику бойових дій в розмірі 74 228 гри. 00 коп., що також підтверджується довідкою розрахунком №493 від 17.12.2020 та розрахунково - платіжною відомістю на виплату грошового забезпечення у лютому 2020р.

Таким чином, на підставі п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 12 Порядку та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачем прийнято рішення, а військовою частиною А4291, щорічну додаткову відпустку за 2015 - 2020 роки, із збереженням грошового та матеріального забезпечення компенсовано саме за п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Тобто, позивачем, як військовослужбовцем вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме за додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Отже, законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2016 по 2020 роки відсутні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд зазначає про таке.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Разом з цим, суд зазначає про безпідставність стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при виключенні із списків особового складу військової частини.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

У зазначеній постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 766/9584/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні у відповідності до положень статей 116 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, суд враховує таке: - на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (21.02.2020р.) між ним та військовою частиною А4291 та А4608 де останній проходив службу (за період з 16.06.2016р. по 28.02.2017р.) не існувало спору щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за спірні періоди, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими; - спір щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виник після отримання позивачем відповіді військової частини А4291 від 13.10.2020р. з відмовою щодо нарахування та виплати у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації.

Таким чином за змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум. Тому, позовні вимоги про нарахування та виплату позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка є предметом судового спору, до набрання рішенням суду законної сили (до настання дати, з якої така виплата стає обов`язком відповідача) є передчасним та звільняє відповідача від негативних наслідків, передбачених зазначеними вище нормами Кодексу законів про працю України.

Крім того, як встановлено судом, позивачем вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідно законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2016 по 2020 роки відсутні.

З огляду на зазначене у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.02.2020 по день постановлення адміністративним судом рішення у цій справі слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та повному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини А4291 (49041, м.Дніпро, вул.Аеродром, в/ч А4291, ЄДРПОУ 08092527), Військової частини А4608 (49069, м.Дніпро, вул.Січових Стрільців, 147, ЄДРПОУ 08414149) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016р. по 28.02.2017р.

Зобов`язати Військову частину А4608 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016р по 28.02.2017р. включно.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4291 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017р. по 28.02.2018р.

Зобов`язати Військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 28.02.2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова