Рішення № 96395283, 24.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5543/19

Провадження № 2/752/874/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 лютого 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутік ТВ», третя особа: первинна профспілка «Бітікью» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

у березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Бутік ТВ», третя особа: Первинна профспілка «Бітікью» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 22-19-ВК від 15.02.2019 року про її звільнення із посади ведучої програми, поновити її на посаді ведучої програми;

- стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.02.2019 року із розрахунку заробітної плати у розмірі 4 173,00 грн.;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 16 000,00 грн.

В ході розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 22-19-ВК від 15.02.2019 року про її звільнення із посади ведучої програми, поновити її на посаді інженера ефірної апаратної;

- поновити ОСОБА_1 на посаді інженера ефірної апаратної ТОВ «Бутік ТВ»;

- стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.02.2019 року із розрахунку заробітної плати у розмірі 4 200,00 грн.;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 16 000,00 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що наказом № 33/18-ВК від 27.08.2018 року її було прийнято на роботу в ТОВ «Бутік ТВ» на посаду ведучої програми. Наказом № 22-19-ВК від 15.02.2019 року її було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Наказ про звільнення їй вручено не було, звільнення мало місце без згоди профспілки, а тому вважає, що її звільнення відбулось із суттєвим порушенням вимог закону, а причини звільнення не відповідають дійсності. Вказала, що вона не прогулювала роботу без поважних причин, оскільки в цей час перебувала на лікарняному.

Незаконні дії відповідача щодо звільнення завдали їй моральних страждань, які виявились в тому, що вона не може знайти нормальної роботи у зв`язку із незаконним формулюванням причини її звільнення.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 22.03.2019 року відкрито провадження у справі з проведення розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін на 20.05.2019 року (а.с. 13-14).

Ухвалою від 20.05.2019 року розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання на 09.09.2019 року (а.с. 36-37).

Ухвалою від 09.09.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд на 03.12.2019 року (а.с. 59).

03.12.2019 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 23.03.2020 року (а.с. 71).

23.03.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 17.06.2020 року (а.с. 79).

17.06.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 19.10.2020 року (а.с. 84).

19.10.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 24.02.2021 року (а.с. 94).

26.04.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ТОВ «Бутік ТВ», в якому останнє просило відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач була звільнена на законних підставах, у день звільнення був складений акт про її відсутність на робочому місці, а затримка у видачі позивачу наказу про звільнення виникла не з вини відповідача. До того ж, вказало, що позивач не повідомляло товариство про перебування на лікарняному, ні до дня звільнення, ні в день прогулу і навіть при отриманні трудової книжки.

Вказало, що 15.02.2019 року позивачу було направлено лист з повідомленням за вих. № 15/02-8 разом з копіями акту № 1 про відсутність на робочому місці та наказу про звільнення, проте лист з повідомленням та доданими документами був повернений у зв`язку з закінченням строку зберігання. 18.02.2019 року позивач особисто отримала трудову книжку.

Також, зазначило, що первинну профспілкову організацію «Бітікью» було зареєстровано 06.03.2019 року, тому ТОВ «Бутік ТВ» на момент звільнення, а саме: 15.02.2019 року не могло знати про існування такої організації (а.с. 19-20).

Відповідь на відзив не надходила.

В подальшому, ТОВ «Бутік ТВ» було подано додаткові пояснення з урахуванням уточнення позову, в яких товариство просило відмови у задоволенні позову, а також вказала про те, що позов також не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді ведучої, а не інженера ефірної апаратної.

Третя особо пояснення щодо позову не надала.

Учасники процесу в судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів)

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.08.2018 року працювала в ТОВ «Бутік ТВ» на посаді ведуча програми, про що свідчить запис в трудовій книжці позивача (а.с. 9-10).

Наказом № 22-19-ВК від 15.02.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади ведучої програми ТОВ «Бутік ТВ» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10, 24).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За змістом ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана; звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає своє звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, та таким, що здійснене з порушенням вимог закону, оскільки, вона була відсутня на роботі із поважних причин - перебування на лікарняному, а також її звільнення не було погоджено у встановленому законом порядку із первинною профспілковою організацією ПП «Бітікью».

Вирішуючи спір, та перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд приймає до уваги те, що згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому в силу норм законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.

Судом встановлено, що відповідно до акту № 1 від 14.02.2019 року, складеного ТОВ «Бутік ТВ», було встановлено, що 14.02.2019 року на робочому місці впродовж робочого дня із 09-00 год. по 18-00 год. без попередження відсутності та без поважних причин були відсутні ряд співробітників ТОВ «Бутік ТВ», в тому числі, і ОСОБА_1 , яка займає посаду ведуча програми (а.с. 23).

Позивач вказує, що в цей день вона перебувала на лікарняному, про що надала копію листка непрацездатності серії АДХ № 237026, виданого КНП «КДЦ «Оболонського району, вул. Тимошенко, 14», згідно якого ОСОБА_1 з 08.02.2019 року по 15.02.2019 року була звільнена від роботи, стати до роботи 16.02.2019 року (а.с. 8).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 року № 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою особи щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП визнано такими, що відповідають Конституції (є конституційними), положення ч. 3 ст. 40 КЗпП. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями ч. 3 ст. 40 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Однак, в ході розгляду справи обставини повідомлення роботодавця про перебування на лікарняному та надання останньому листка непрацездатності не підтвердилися, як поважна причина для відсутності на роботі, тому роботодавець мав право розглядати питання про застосування дисциплінарного заходу за допущений прогул.

Доказів в розрізі положень ст. ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження зворотного позивач не надала.

Належних та допустимих доказів того, що позивач була відсутня на робочому місці з поважних причин, та що ці обставини були доведені ним роботодавцю до відома, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача із будь-якими заявами та/або скаргами щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства до відповідного органу держпраці.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулу позивача, тобто, факт її відсутності на робочому місці протягом робочого дня - 14.02.2019 року без жодних поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, мав повноваження на розірвання укладеного з позивачем трудового договору.

Крім того, слід зазначити, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, уповноваженим органом, правомірно, та позовні вимоги про визнання наказу про звільнення та його скасування, а також поновлення на роботі є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

При цьому, судом враховується, що відповідач в порядку, визначеному ст. 149 КЗпП України, вжив можливих заходів для того, щоб отримати від порушника трудової дисципліни пояснення, які, остання, не надала.

Суд приймає до уваги, що метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з`ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що відповідачем 15.02.2019 року було направлено позивачу лист, до якого було долучено акт про відсутність на робочому місці, наказ про звільнення та повідомлено про необхідність прибуття для отримання трудової книжки, та ознайомленням із актом і наказом про звільнення особисто, однак, позивачем 18.02.2019 року було отримано трудову книжку та будь-які пояснення з приводу поважності причин відсутності на робочому місці, які б, зокрема, давали підстави для скасування наказу про звільнення, - роботодавцю повідомлено не було.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що звільнення відбулось незаконно, в зв`язку з відсутністю на це згоди первинної профспілкової організації ПП «Бітікью».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що звільнення позивача відбулось без попередньої згоди первинної профспілкової організації, однак, варто зазначити, що первинна профспілкова організація ПП «Бітікью» була зареєстрована 06.03.2019 року, тобто після фіксування 14.02.2019 року відсутності позивача на робочому місці та, відповідно, його звільнення 15.02.2019 року.

Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», дія цього закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об`єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об`єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. вказаного Закону профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Легалізація всеукраїнських профспілок та їх об`єднань, інших профспілок та їх об`єднань здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань. Для легалізації профспілок, об`єднань профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають заяви. До заяви додаються статут (положення), протокол з`їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки з рішенням про його затвердження, відомості про виборні органи, наявність організацій профспілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об`єднань. На підставі поданих профспілкою, об`єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними ст. 11 цього Закону, включає профспілку, об`єднання профспілок до реєстру об`єднань громадян і видає профспілці, об`єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу. Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, об`єднання профспілок. Профспілка підприємства, установи, організації, яка діє на підставі власного статуту, легалізується у порядку, визначеному цією статтею.

Профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця. Профспілка, її організації, об`єднання профспілок здійснюють свої повноваження, набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні обов`язки через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням).

Матеріали справи не містять даних, зокрема, про затвердження у встановленому законом порядку статуту ПП «Бітікью», а також відсутні докази того, що відповідач був обізнаний про існування зазначеної профспілкової організації, та йому, зокрема, до 14.02.2019 року, було направлено письмове повідомлення про це, а відтак посилання позивача в цій частині є безпідставними.

Крім того, ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено підстав для її поновлення на роботі, а розрахунок з позивачем роботодавцем було проведено, та доказів її затримки позивачем надано не було, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст. 79 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправність дій відповідача при звільненні позивача, останньою не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені її звільненням та жодних доказів наявності моральної шкоди, матеріали справи не містять, а відтак позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих суду доказів, враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи за прогул здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, доказів поважності неявки на роботу стороною позивача не доведено, підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, - не вбачається, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

За таких підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 211, 228, 235, 258-259, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутік ТВ», третя особа: Первинна профспілка «Бітікью» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко