Ухвала суду № 96383295, 20.04.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11228/20

2-др/357/70/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., при секретарі – Вангородській О.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: Узинська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва на право власності на нерухоме майно, про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

30.10.2020 року позивач - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Смик Дарина Павлівна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 12.11.2020 року, в якому просила в судовому порядку визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації № 2603 від 04.05.2011 року та свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 05.05.2011 року, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на її користь квартиру АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачів судові витрати на її користь.

21.01.2021 року, після усунення недоліків позову, судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

10.03.2021 року представник позивача подала заяву, в якій просила прийняти відмову позивача від позову та постановити ухвалу про закриття провадження у справі і вирішити питання щодо повернення з державного бюджету 50 % судового збору сплаченого при поданні позову в розмірі 3340,80 грн., в якій також зазначила, що даною заявою позивач бажає відмовитися від позову і наслідки закриття провадження у справі їй відомі і зрозумілі, роз`яснені адвокатом, який надає правову допомогу.

10.03.2021 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області провадження у справі за позовною ОСОБА_5 до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: Узинська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва на право власності на нерухоме майно, про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, закрито.

12.03.2021 року представник відповідача, адвокат Капустін Віталій Володимирович, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, яка зареєстрована судом 26.03.2021 року, подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі № 357/11228/20 за позовом ОСОБА_2 до Узинської міської ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Узинська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про визнання права власності та витребування нерухомого з чужого незаконного володіння. Заява обґрунтовує тим, що 10.03.2021 року представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Смик Д.П. було подано заяву про відмову від позову. У відповідності до ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витративідповідача за його заявою стягуються з позивача. Також, згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. 17.02.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Капустіним В.В. був укладений Договір про надання правничої (правової) допомоги № 255, відповідно до якого, сторони дійшли згоди щодо вартості надання послуг адвоката, залежно від їх видів. В межах надання правничої (правової) допомоги адвокатом Капустіним В.В. надано послуги з консультації клієнта та узгодження правової позиції, виготовлено три адвокатські запити, підготовлено відзив на позовну заяву ОСОБА_2 та зустрічну позовну заяву, взаємопов`язаний з позовною заявою ОСОБА_2 та задоволення якого мало виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Також, внаслідок поданої представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Смик Д.П., заяви про відмову від позову, зустрічна позовна заява була залишена без розгляду, проте доля зустрічного позову жодним чином не впливає на об`єм роботи (послуг) виконаної (наданих) адвокатом. На виконання Договору про надання правничої (правової) допомоги № 255 від 17.02.2021 року, за надану правничу (правову) допомогу, ОСОБА_1 оплатив гонорар адвоката Капустіна В.В. у сумі 5 200,00 грн., про що останнім було видано квитанцію.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, 19.04.2021 року представник відповідача, адвокат Капустін Віталій Володимирович, подав до суду заяву, в якій просив проводити судове засідання у відсутності відповідача та його представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, матеріали додані до заяви, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги на рахунок держави.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Встановлено, що відповідач відповідно до положень ст. 134 ЦПК України надав попередній розрахунок судових витрат, який міститься у відзиві на позовну заяву (а.с. 84-88) та заява про ухвалення додаткового рішення подана протягом п`яти днів після постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, ст. 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а положеннями ст. 206, 255 ЦПК України визначено право позивача на подачу заяви про відмову від позову.

Закриття провадження у справі на підставі заяви позивача про відмову від позову- це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, за змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Нормою ч. 5 ст. 142 ЦПК України, на яку відповідач посилається як на підставу стягнення судових витрат з позивача, передбачено право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Така ж позиція висловлена у п. 38 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, що у разі закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач (статті 10, 11 ЦПК). При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

В даному випадку, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів та постановлених судом ухвал в порядку Глави 9 «Заходи процесуального примусу» щодо зловживання позивачем чи її представником процесуальними правами, чи неправильних дій позивача при звернення до суду з вказаним позовом, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів заяви щодо необґрунтованих дій позивача, адже рішення суду по суті спору не приймалось і вказані обставини не встановлювалися судом. Інших необґрунтованих дій з боку позивача, як то систематичне протидіяння правильному та швидкому вирішенню спору, умисність дій та винна поведінка заявником не доведена, а саме по собі подання заяви про відмову від позову та закриття провадження у справі не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації.

З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 26 вересня 2018 року по справі №148/312/16-ц,у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17, у постанові від 14.01.2021 року у справі № 521/3011/18.

Крім того, оскільки закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції, тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України (Правовий висновок викладений у постанові Великої Плати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, в ухвалі Великої Палати Верховного суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16-ц).

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, суд виходить з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, а дії щодо подання заяви про закриття провадження у справі не можуть вважатися необґрунтованими та не тягнути за собою обов`язку відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Разом з тим, суд враховує вимоги ч. 3 ст. 142 ЦПК України, в яких зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Така ж позиція висловлена у постанові Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Представник відповідача, адвокат Капустін В.В., на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування надав: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 255 від 17.02.2021 року, копію додатку від 17.02.2021 року до договорупро надання правничої (правової) допомоги № 255 від 17.02.2021 року, якими встановлено розмір вартості послуг адвоката, детальний опис робіт та акт приймання-передачі робіт виконаних адвокатом, квитанцію до прибуткового касового ордера №3від 10.03.2021 року на суму 5200,00 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 152-157).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_1 було здійснено фактичні витрати на правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 10.03.2021 року на суму 5200 грн., платник ОСОБА_1 , отримувач адвокат Капустін В.В.(а.с. 156).

Отже, у зв`язку з вищевикладеним, суд при вирішенні питання про розподіл (відшкодування) судових витрат враховує, що вказані витрати пов`язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, приходить до висновку, про ухвалення додаткового рішення, тому стягує з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн.

Керуючись ст. 133,137,141,142,246,257,258,260,270,353,354,355 ЦПК України, суд–

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: Узинська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва на право власності на нерухоме майно, про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5200,00 грн. (п`ять тисяч двісті гривень 00 копійок).

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 20.04.2021 року.

СуддяО. В. Бондаренко