Ухвала суду № 96380404, 19.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3241/21

У Х В А Л А

19 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши заяву представника відповідача за вхід. № 18314/21 від 12.04.2021 року про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТАМАН і К» до Головного управління ДПС у Вінницькій області в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області №4473к від 14 грудня 2020 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атаман і К», код за ЄДРПОУ 41277430.

Ухвалою суду від 09.03.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.

12.04.2021 року за вх. № 18314/21 представником ГУ ДПС у Вінницькій області (Малишенко А.) надана заяви про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, яка обґрунтована наступним.

По перше, згідно п. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, а отже, ГУ ДПС у Вінницькій області буде позбавлено можливості спростувати обставини по суті справи та прийняти участь в судовому засіданні.

По друге, дана справа віднесена до справ незначної складності, то відповідно до ст. 328 КАС України, сторона, а саме відповідач буде позбавлений можливості на касаційне оскарження, адже така категорія справ не підлягає касаційному розгляду.

Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Згідно з п. 20 частини першої ст. 4 КАС України, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Частиною другою ст.12 КАС України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно ч.2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною четвертою ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Справа, яка розглядається, до таких спорів не відноситься.

Згідно ч.1 ст.260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Щодо критерію «малозначності», суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

З огляду на викладене, суд вважає, що для представника позивача та представника відповідача застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним.

В судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визнав як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:

будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатись розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав.

З огляду на критерії, напрацьовані ЄСПЛ, суд вважає, що правові норми ст. 12, 257-262 КАС України сформульовані з достатньою точністю, що свідчить про можливість для позивача, відповідача та інших осіб передбачити, що справа буде розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

В ухвалі суду про відкриття провадження у справі від 09.03.2020 р. суд, дослідивши матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, дійшов висновку, що дана адміністративна справа згідно ст. 12, 257-262 КАС України, відноситься до справ незначної складності.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».

При цьому, представник відповідача у поданому клопотанні вказує, що він буде позбавлений можливості спростувати обставини по суті справи та прийняти участь у справі.

З огляду на вказане:

Приписами ч. 2 ст. 2 КАСУ встановлено, що справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами ст. 72 КАСУ встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Приписами ч. 2 ст. 77 КАСУ встановлено,що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами ч. 3 ст. 79 КАСУ відповідач, повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що до завдань адміністративного судочинства під час розгляду справи не віднесено такого критерію, як спростування обставин по суті справи.

Щодо доводів представника відповідача, що справа має розглядатися в судовому засіданні з викликом сторін, оскільки позбавляє представника відповідача, як учасника справи, реалізувати всі свої права та вичерпати всі можливості доведення своєї позиції, зокрема, використання права касаційного оскарження, суд не приймає з огляду на таке.

Приписам ч. 5 ст. 44 КАСУ встановлено, що учасники справи зокрема, зобов`язані:

- виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

- сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

- подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

- виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

- виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На протязі часу з 09.03.2021 року (дати відкриття провадження та отримання ухвали суду) відповідачем у спірних правовідносинах надано відзив на адміністративний позов із додатками на підтвердження правової позиції за вхід. № 18313/21 від 12.04.2021 р.

Частино 3 ст. 46 КАСУ встановлено, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки.

«Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду надає учасникам процесу у справі № 522/7636/14-ц належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, з огляду на обставини справи, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні».

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 14.05.2019 року по справі №522/7636/14-ц.

З урахуванням зазначеного, клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, п.20 ст. 4, 5, ч.6 ст. 12, 248, 256, 260-262, 294 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника відповідача за вх. вхід. № 18314/21 від 12.04.2021 року про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін – відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала окремо від рішення по справі оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.