Рішення № 96380401, 12.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8094/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південне управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 27 грудня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, третя особа Південне управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення №0200225005 начальника Південного управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області Юрія Мамай від 24.10.2019 року про застосування штрафу за несплату та несвоєчасну сплату ЄСВ за період з 13.08.2013 року по 16.10.2019 року в сумі 4824,49 грн. та нарахування пені в сумі 3275,17 грн.

Ухвалою суду від 28 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

17 січня 2020 року до суду від позивача за вх.№2097/20 надійшов лист з належним чином оформленою позовною заявою (у двох примірниках)..

22 січня 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№2097/20), відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 29 жовтня 2019 року позивач дізнався про рішення Південного управління у м. Одесі ГУ ДПС в Одеській області № 0200225005 про застосування штрафу за несплату та несвоєчасну сплату ЄСВ за період з 13.08.2013 року по 16.10.2019 року в сумі 4824.49 гривні та нарахування пені в сумі 3275.17 гривень загальна сума штрафу та пені складає - 8099.66 гривень. Позивач зазначає, що нарахована їй як платнику ЄСВ заборгованість є нарахованою без будь-якої правової підстави та рішення про її виплату підлягає скасуванню. Вказує, що: не отримувала вимогу про сплату боргу, яка є офіційним обов`язковим документом, тому органами фіскальної служби був порушений порядок застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; на підтвердження заборгованості не складався акт перевірки діяльності позивача за вказаний період, з долученого до Рішення розрахунку штрафних санкцій, який фактично є реєстром сформованих лише в електронному вигляді документів на протязі тривалого періоду (5 років), не видно яка саме сума заборгованості по сплаті ЄСВ органами фіскальної служби встановлена; після вивчення наданого розрахунку штрафних санкцій - реєстру про нарахування позивачу штрафних санкцій, пені, нарахування самого ЄСВ зробила висновок про те, що за певні періоди діяльності органами доходів та зборів можливо було здійснене помилкове зарахування іншій особі або неповне зарахування сплачених нею коштів на її рахунок. Вказує, що в квітні 2019 року позивачу надійшов лист від Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м, Одесі, датований 12.03.2019 року щодо наявної станом на 01.02.2019 року заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 5981.32 гривні., на що у відповідь 12.04.2019 року до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса була направлена заява щодо відсутності заборгованості зі сплати ЄСВ та що як суб`єкт підприємницької діяльності (з видом діяльності «виробництво будівельних виробів із пластмас») не працювала та припинила діяльність 30.08. 2018 року, про що є запис у реєстрі. Вказує, що від Південного ГУ ДПС в Одеській області надійшов лист від 29.05.2019 року, яким підтверджено, що у позивача як особи, яка проводить професійну незалежну діяльність - відсутня заборгованість. Вказує, що будучи застрахованою особою та сплачуючи страхові внески як особа яка займається незалежною професійною діяльністю, позивач повністю забезпечувала мінімальний рівень страхування для отримання страхового стажу. Як приватний підприємець позивач діяльністю не займалась та не мала доходу від вказаної підприємницької діяльності, відповідно не зобов`язана була сплачувати ЄСВ, так як подвійна сплата ЄСВ породжувала подвійне оподаткування.

Ухвалою від 03 лютого 2020 року судом клопотання позивача задоволено та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11 лютого 2020 року до суду від відповідача за вх. №6213/20 надійшов відзив на позов (а.с.116-119), в якому відповідач зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що звільнення від сплати за себе єдиного внеску передбачено лише для фізичних осіб - підприємців (незалежно від обраної системи оподаткування), при умові якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно до вимог пункту 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 (у редакції Закону, що була чинною на 01.01.2017 року) ОСОБА_1 зобов`язана була сплатити єдиний внесок у розмірі 8448 грн., нарахований за 2017 рік, в термін до 10 лютого 2018 року, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, та до 01 травня 2018 року сплатити єдиний внесок у розмір 8448 грн. як особа, що провадить незалежну професійну діяльність. Впродовж 2018 року громадянка ОСОБА_1 згідно пункту 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 (у редакції Закону №2148) зобов`язана була сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 2457,18 грн., нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019) як фізична особа - підприємець, на загальній системі оподаткування, та сплачувати щоквартально єдиний внесок у розмірі 2457,18 грн., нарахований за календарний квартал, в термін до 20 числа місяця, що настав за кварталом, за який сплачується: єдиний внесок (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019) як особа, що провадить незалежну професійну діяльність. В інформаційній системі ДПС у інтегрованій картці платника (далі - ІКП) за технологічним кодом 71040000 (який відповідає рахунку для сплати єдиного внеску як осіб, що провадять професійну діяльність, так і фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих що обрали спрощену, систему оподаткування) відображалася сплата громадянкою ОСОБА_1 сум єдиного внеску. Зазначено, що заборгованість по єдиному внеску відсутня, але через недоїмку, яка існувала в програмі АІС «Податковий блок» нараховано штрафні санкції у розмірі 20% на загальну суму 4824,49 грн. та пеня в сумі 3275,17 грн. за період з 13.08.2013 року по 16.10.2019 року.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від позивача 19 лютого 2020 року надійшла відповідь на відзив (а.с.148-150), в якій позивач зазначає, що подвійне нарахування ЄСВ суперечить п.4.1.6 ПК України та що доводи відповідача є необґрунтованими та нарахування, які зроблені в ІКП ОСОБА_1 тягнуть за собою подвійне оподаткування однієї і тієї ж особи, що є неприпустимим.

19 березня 2020 року ухвалою суду клопотання позивача про зупинення провадження по справі задоволено. Зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південне управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення.

12 лютого 2021 року усною ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 12 лютого 2021 року доручено Головному управлінню ДПС в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії: рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про списання їй податкової заборгованості по єдиному соціальному внеску; рішення, на підставі яких здійснювалося нарахування ОСОБА_1 штрафних санкцій та пені за період з 13.08.2013 року по 16.10.2019 року. Зупинено провадження по справі №450/8094/19 до надходження відповіді на судове доручення.

Позивач 12 квітня 2021 року за вх. №ЕП/9778/21 подала клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець із 29 червня 2016 року по 30 серпня 2018 року та перебувала на податковому обліку в Приморській державній податковій інспекції Південного управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських позивач була взята на облік як платник єдиного внеску, видами діяльності якого за КВЕД були: 22.23 Виробництво будівельних виробів із пластмас (основний); 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

Як вбачається з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №000085 від 17.01.2018 року (а.с.59) та посвідчення адвоката України (а.с.60), ОСОБА_1 на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 17.09.1993 року є адвокатом.

Позивач як самозайнята особа - адвокат сплачувала єдиний соціальний внесок за 2016 рік - 3-й квартал 2019 року, що підтверджується квитанціями (а.с.16-21) та звітами про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с.24-28, 31-32).

29 жовтня 2019 року Південним управлінням ГУ ДПС в Одеській області прийняло рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) єдиного внеску № 0200225005, згідно з якою до позивача застосовано штраф у розмірі 4824,49 грн. (20% після 01.01.2015) та нараховано пеню 3275,17 (01% суми недоїмки) за період з 13.08.2013 по 16.10.2019 року за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (а.с.14, 120).

Позивачем було подано заперечення на вищевказане рішення (а.с.41-45), за результатами розгляду яких Головним управлінням ДПС в Одеській області направлено ОСОБА_1 лист від 08.11.2019 року №4123/Г/15-32-50-05-10 (а.с.50-56), в якому повідомлено, що позивачу слід сплатити заборгованість з єдиного внеску у сумі 23090,62 грн., яка складається з боргу 14990,96 грн., штрафної санкції 4824,49 грн. та пені 3275,17 грн.

При цьому, у вищевказаному листі відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 з 25.04.2014 року перебуває на обліку в ДПІ в Приморському районі м.Одеса Південного управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування здійснюючи діяльність згідно обраного виду «діяльність у сфері права» а також окремо як особа, що провадить незалежну професійну діяльність з ознакою «адвокат».

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст.7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності. Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами. Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавцем розмежовуються платники єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Однак, Законом № 2464-VI не визначено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст.9 Закону №2464-VI.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивачу було нараховано штраф та пеню на суму недоїмки за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) єдиного внеску за період з 13.08.2013 року по 16.10.2019 року.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.25 Закону №2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч.10). Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (п.2 ч.11). Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.13). Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску (ч.14).

Суд зазначає, що як вбачається з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (а.с.123-144), зазначені у розрахунку штрафних санкцій до оскаржуваного рішення (а.с.15):

- сума пені 14,3 грн. (період 13.08.2013-24.01.2015) – врахована у рішенні про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0001601700 від 14.03.2014 року та погашено 24.03.2014 року (а.с.123);

- суми штрафу 2,43 грн. та пені 8,03 грн. (період 01.05.2014-27.03.2015) – сплачені за рахунок переплати (а.с.126);

- суми штрафу 3,2 грн. та пені 5,79 грн. (період 01.05.2016-26.04.2016) – сплачені за рахунок переплати (а.с.128);

- суми штрафу 3,2 грн. та пені 2,02 грн. (період 05.05.2016-07.09.2016) – сплачені за рахунок переплати (а.с.129);

- суми штрафу 1688,36 грн. та пені 25,22 грн. (період 10.02.2018-12.02.2018) – сплачені за рахунок переплати (а.с.131).

Тобто, з викладеного вбачається, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення у загальну суму штрафу та пені було включено суми, які були погашені.

Суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року по справі № 2а-475/09/1370 та від 22.12.2020 року по справі №820/3010/17.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Суд зазначає, що врахування в оскаржуваному рішенні сум штрафу та пені, які були погашені задовго до моменту прийняття оскаржуваного рішення, свідчать про його протиправність в цілому, оскільки така помилка є фундаментальною.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

За таких обставин, враховуючи вищевикладені висновки, суд не надає оцінки решті доводів та заперечень сторін, оскільки це на результат розгляду даної справи та суть рішення не вплине.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с.13).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн.

12 квітня 2021 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що 5-й день складання повного тексту рішення припав на вихідний день (субота), в силу положень ст.120 КАС України, повний текст рішення суду складено 19 квітня 2021 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Південного управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області №0200225005 від 24.10.2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідачі - Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370).

Третя особа, яка незаявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південне управління у м.Одесі ГУ ДПС в Одеській області (вул.Академіка Глушко, буд.17/2, м.Одеса. 65104).

Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2021 року.

Суддя О.А. Вовченко