Рішення № 96380376, 19.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2452/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 19 лютого 2021 року надійшов адміністративний позов приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» до Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби на користь приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» сплачений судовий збір;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби на користь приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.).

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Приватне підприємство «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте Одеською митницею Держмитслужби, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданої митної декларації та документів, винесена картка відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею Держмитслужби у оскаржуваних рішеннях не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач не погоджується із зазначеними у рішеннях доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

Копію ухвали від 22 лютого 2021 року про відкриття провадження по справі та позов з додатками отримано Одеською митницею Держмитслужби 01 березня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Одеська митниця Держмитслужби відзив на позовну заяву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслала. У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 19 квітня 2021 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Приватне підприємство «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» (код ЄДРПОУ 35046384) є юридичною особою, основним видом діяльності якого є діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками (46.1)

05.10.2020 року між приватним підприємством «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» та компанією Qingdao Great Way International Commerce Co., Ltd було укладено Контракт №GW200923-202, відповідно до якого продавець поставляє матеріали, в кількості і за цінами, вказаними в рахунку (інвойсі) (надалі - Контракт) (а.с.19-20).

Відповідно до п.2.1. Контракту, загальна сума цього Контракту визначається відповідно до остаточного інвойсу.

Згідно до п.4.1. Контракту, платіж за цим Контрактом здійснюється Покупцем протягом 10 (десяти) днів з моменту виставлення рахунку-проформи, в розмірі 50% передоплата, 50% після отримання коносамента. Остаточна сума, визначається сумою остаточного інвойсу.

05.10.2020 року позивачу було виставлено рахунок-проформу GW200923-202, згідно з яким вартість товару складає 10 450,70 доларів США.

На виконання вказаного, позивачем було здійснено передоплату у розмірі 5 225,35 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №4 від 09.10.2020 року (а.с.28).

06.11.2020 року позивачу виставлено рахунок-фактуру (інвойс), згідно з яким остаточна сума склала 10 450,70 доларів США (а.с.21-22).

17 листопада 2020 року платіжним дорученням №7 позивач сплатив решту суми вартості товару, що залишилася, згідно інвойсу, у розмірі 5 225,35 доларів США (а.с.29).

З метою здійснення митного оформлення товару, представником позивача ПП «Трейд Бізнес Сервіс» (декларантом) було подано митну декларацію №UА500500/2021/001746 від 18.01.2021 року, в якій митна вартість товару була визначена за ціною рахунка-фактури (інвойсу) (а.с.15-16).

Судом встановлено, що декларантом до митного оформлення були подані наступні документи:

1) рахунок-фактуру №GW 200923-202 від 06.11.2020 року;

2) пакувальний лист №GW 200923-202 від 06.11.2020 року (а.с.23-24);

3) коносамент №WMS20112089 від 26.11.2020 року (а.с.26);

4) автотранспортна накладна №7424 від 15.01.2021 року (а.с.30);

5) сертифікат про походження товару №G200784043983125 від 24.11.2020 року

(а.с.25);

6) митна декларація країни відправлення Е20200000527620545 від 28.11.2020 року (а.с.27);

7) контракт №GW 200923-202 від 05.10.2020 року (а.с.19-20);

8) платіжний документ №4 від 09.10.2020 року (а.с.28);

9) платіжний документ №7 від 17.11.2020 року (а.с.29);

10) довідка №140121-1 від 14.01.2021 року (а.с.38);

11) рахунок №РФ-11190 від 14.01.2021 року (а.с.39);

12) договір про надання послуг митного брокера №1/2015 від 22.07.2015 року;

13) договір перевезення 0507/19/01 від 05.07.2019 року (а.с.31-34);

14) акт зважування б/н від 18.01.2021 року (а.с.36);

15) звіт про зважування б/н від 17.01.2021 року (а.с.35);

16) лист покупця б/н від 18.01.2021 року (а.с.41).

За результатами перевірки митної декларації №UА500500/2021/001746 від 18.01.2021 року у Одеською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року (а.с.11) та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2021/00025 від 18.01.2021 року (а.с.12).

Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року відповідачем зазначено, що подані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначення митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. У Зовнішньоекономічному договорі (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення від 05.10.2020 року №GW200923-202 в розділі 6 зазначено що упаковка повинна забезпечувати повне збереження товару, маркування здійснюється виробником товару, але не зазначено скільки становить складова вартості упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням у вартості товару;

2) відповідно до ст...3-1 зовнішньоекономічного договору (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення від 05.10.2020 року №GW200923-20 вказано, що товар постачається на умовах поставки FСА Китай Incoterms 2000, проте у графі 20 наданої до митного оформлення декларації №UА500500/2021/001746 від 18.01.2021 року зазначено умови поставки FOB QINGDAO. У наданому до митного оформлення інвойсі від 06.11.2020 року №GW200923-202 умови поставки зовсім не зазначено;

3) згідно п.6. ч.2 ст.53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Проте, до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від 14.01.2021 року №140121-1 в якій міститься інформація про вартість перевезення оцінюваних товарів не зазначені умови поставки товару.

Позивач, вважаючи, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року є необґрунтованим, таким, що прямо суперечать нормам та вимогам Митного кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній адміністративній справі врегульовано нормами Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року (надалі по тексту МК України) в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

У відповідності до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно частини 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).

Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, містять невідповідності чи є такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України, зокрема, у постановах від 31.03.2015 року у справі № 21-127а15, від 30.06.2015 року у справі № 21-591а15 (814/283/14), в яких вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

При цьому, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.03.2018 року по справі №815/4132/17, яким колегія суддів, враховуючи встановлені обставини справи погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що Товариство надало усі, передбачені Митним кодексом України, документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини. Натомість всупереч частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування другорядного методу, а саме - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному рішенні відповідачем було зазначено, що відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 МК України при визначення митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. У Зовнішньоекономічному договорі (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення від 05.10.2020 року №GW200923-202 в розділі 6 зазначено що упаковка повинна забезпечувати повне збереження товару, маркування здійснюється виробником товару, але не зазначено скільки становить складова вартості упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням у вартості товару.

Згідно п.2.2. Контракту сторони домовилися, що в ціну товару, зазначеного в інвойсі, включена вартість тари, упаковки і маркування, укладання і навантаження.

Крім того, відповідно п.п.6.1.-6.3. Контракту, сторонами узгоджено, що товар повинен бути належним чином упакований, запечатаний і промаркований з метою його ідентифікації та безпеки в процесі транспортування, навантаження і/або зберігання. Упаковка повинна забезпечувати повне збереження Товару і охороняти його від псування при транспортуванні усіма видами транспорту з урахуванням перевалок. Маркування товарів здійснюється його виробником.

Проте, як було вказано митним органом, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Суд зазначає, що за результатом розгляду справи №815/6817/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову від 25.01.2019 року, відповідно до якої посилання контролюючого органу, як на підставу для невизнання заявленої позивачем вартості імпортованого товару, на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо складової митної вартості товару - вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив з огляду на те, що відповідно до умов Контракту пакування товару здійснюється за рахунок продавця, а вартість упаковки входить до ціни товару.

Таким чином, суд вважає, що Одеська митниця Держмитслужби хибно дійшла висновку щодо відсутності інформації про включення/не включення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме вартість упаковки або робіт, які пов`язані з пакуванням, оскільки згідно з п.2.2 Контракту обов`язок упаковки і маркування товару покладається на Продавця, а тому дані витрати входять до ціни товару та не підлягають відшкодуванню.

Крім того, з аналізу вказаних норм вбачається, що декларантом може бути зазначено данні про витрати на пакування та маркування товару, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Таким чином, у позивача відсутній обов`язок зазначення даних про витрати на пакування та маркування товару, оскільки вони включені до ціни товару, відповідно до п.2.2 Контракту №GW200923-202 від 05.10.2020 року.

Також, митним органом в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідно до ст.3-1 зовнішньоекономічного договору (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення від 05.10.2020 року №GW200923-20 вказано, що товар постачається на умовах поставки FСА Китай Incoterms 2000, про те у графі 20 наданої до митного оформлення декларації №UА500500/2021/001746 зазначено умови поставки FOB QINGDAO. У наданому до митного оформлення інвойсі від 06.11.2020 року №GW200923-202 умови поставки зовсім не зазначено.

Суд критично оцінює вказане порушення та зазначає, що воно жодним чином не впливає на визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

На сьогодні діють офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс), - це міжнародні правила по тлумаченню найбільш широко використовуваних торгових термінів в області зовнішньої торгівлі, у них зазначені яка з сторін договору купівлі - продажу повинна здійснити необхідні для перевезення та страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, та які витрати несе кожна з сторін.

Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі.

Обрані сторонами умови зовнішньоекономічного договору умови поставки товару визначають те, які витрати включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари або іншими словами, визначають конкретні складові митної вартості товарів.

Термін FCA (FREE CARRIER), франко-перевізник (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов`язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Згідно з п.Б.3 Інкотермс за умовами поставки FСА покупець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого місця, окрім випадків, коли договір перевезення укладено продавцем відповідно до статті А.3 "а".

Крім того, у сторін відсутній обов`язок на укладення договору страхування та надання документів зі страхування товару. Також, за зазначених умов продавець зобов`язаний у відповідності до договору купівлі-продажу надати покупцю товар, рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть знадобитись за умовами договору купівлі-продажу.

В свою чергу, термін FОВ (FREE ON BOARD), франко борт (...назва порту відгрузки) означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. Термін FОВ зобов`язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

У відповідності до п.Б.3 Інкотермс за умовами поставки FОВ покупець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого порту відвантаження. Поміж іншого, у сторін, також, відсутній обов`язок на укладення договору страхування та надання документів зі страхування товару. Продавець зобов`язаний у відповідності до договору купівлі-продажу надати покупцю товар, рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть знадобитись за умовами договору купівлі-продажу.

Приймаючи вказане рішення митний орган виходив з того, що зазначені в декларації умови поставки не відповідають передбаченим зовнішньоекономічним контрактом.

З огляду на викладене, відповідно до поданих до митного оформлення документів, вбачається що сторони дійшли згоди, що поставка товару буде здійснюватись на умовах FОВ. Наведене підтверджується зокрема в:

- комерційному інвойсі від 06.11.2020 року №GW200923-202, а саме у п.5 «Порт завантаження: порт Циндао, Китай», що відповідає постачанню товару на умовах FОВ;

- пакувальному листі №GW200923-202 від 06.11.2020 року, у п.5 «Порт завантаження: порт Циндао, Китай», що відповідає умовам FОВ;

- копії митної декларації країни відправлення №Е20200000527620545 від 28.11.2020 року зазначені умови поставки – FОВ;

- деклараціях №UА500500/2021/001393 від 15.01.2021 року, №UА500500/2021/001746 від 18.01.2021 року, №UА500500/2021/001859 від 18.01.2021 року;

- та інших товаросупровідних документах.

Необхідно також зазначити, що надані в повному обсязі документи підтверджують числові значення складових митної вартості товару, будь-яких розбіжностей, неоднаковості як стосовно ціни товару, кількості та комплектності не виявлено та обґрунтовано митним органом не підтверджено.

Відтак згідно інвойсу від 06.11.2020 року №GW200923-202 зазначені наступні данні: номер та дата контракту, за яким був поставлений товар; найменування постачальника та покупця товару, найменування товар, вартість товару, вага та пакування товару, а також умови постачання товару, що відповідають умовам FОВ.

До митного оформлення також був наданий пакувальний лист №09/200923-202 від 06.11.2020 року, з інформацією про товар, яка корелюється з відомостями зазначеними в інших товаросупровідних документах.

Крім цього, експортна декларація ЕХ-1 - це митний документ, що підтверджує експорт товарів з країн Європейського Союзу законність вивезення продукції з країни-експортера і ввезення в країну-імпортер. Відповідно до умов Інкотермс 2010 експортну декларацію може оформляти продавець чи покупець продукції.

Експортна декларація №Е20200000527620545 від 28.11.2020 року була оформлена продавцем товару, про що зазначено у р.1 декларації згідно з правилами оформлення такого документу в країні відправлення.

Факт того, що дана декларація стосується товару, який був поставлений саме за цим контрактом свідчать інші дані, зазначені у декларації. Так, у експортної декларації є посилання на інвойс за яким був поставлений товар та наведено умови постачання FОВ, вказано товар, код товару, вагу та ціну поставленого товару.

Розбіжність умов поставки, вказаних в контракті, в порівнянні з умовами поставки в товаросупровідних документах, не вплинули на рівень заявленої митної вартості, оскільки і за умовами поставки FСА, і за умовами поставки FОВ вартість перевезення не включена в ціну товару і обов`язок по укладанню договору перевезення покладається на покупця. Обов`язку страхування товару також не передбачено.

Все вищевказане свідчить про те, що у відповідача булі всі документи, які надавали йому можливість визначити митну вартість товару. Але це безпідставно не було прийнято митницею до уваги.

Суд зазначає, що надані позивачем документи не містять ніяких розбіжностей, неоднаковості як стосовно ціни товару, так і з будь-яких інших реквізитів сторін. Напроти, містять всі необхідні реквізити і відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей про ціну, яка була сплачена за ці товари.

Крім того, суд вказує на те, що розбіжності щодо умов поставки, які не вплинули на показник митної вартості, не можуть бути підставою витребовування додаткових документів. Зокрема у ЗЕД контракті зазначено умови поставки FСА, а в рахунку фактурі - FОВ, що не може вважатись обґрунтованим сумнівом, оскільки не вплинуло на показник митної вартості (рішення ВАСУ від 07.08.2014 року у справі №826/17746/13-а).

В оскаржуваному рішенні також було зазначено, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Проте, до митного оформлення надано довідка про транспортні витрати від 14.01.2021 року №140121-1 в якій міститься інформація про вартість перевезення оцінюваних товарів не зазначені умови поставки товару.

Згідно наданої ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ» довідки від 14.01.2021 року №140121-1 вартість транспортування (морський фрахт) по маршруту Cochin - порт Одеса (Україна) склала 74 547,82 грн.

Крім того, наведене підтверджується і наданим Рахунком №РФ-11190 від 14.01.2021 року, згідно з яким вартість морського перевезення вантажу за межами державного кордону Qingdao - Одеса складає 74 547,82 грн., що дорівнює 2657,45 дол. США по курсу, станом на 15.01.2021 року.

Вказану вартість транспортних витрат було включено до складової митної вартості поставлених товарів, зокрема, розрахована декларантом митна вартість товару склала:

- по товару №1 - 5673,85 дол. США, з урахуванням вартості перевезення - 1081,15 дол. США;

- по товару №2 - 7434,30 дол. США, з урахуванням вартості перевезення 1576,30 дол. США.

Суд акцентує увагу, що 31 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №804/16553/14, досліджував питання доказів якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу. Відтак, за аналогією правил про допустимість доказів в адміністративному судочинстві, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Слід зазначити, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Однак, за змістом повідомлення митного органу декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації фірми - виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З наведеного чітко вбачається, що документів на підтвердження вартості перевезення (доставки, транспортування) товару від порту відвантаження відповідач не запитував.

На вимогу митного органу, листом від 18.01.2021 року декларант додатково надав рахунок про транспортні витрати №РФ-11190 від 14.01.2021 року. А також зазначив, що перелік наданих документів є вичерпним, додаткових документів надати не має можливості та запропонував здійснити митне оформлення на підставі наявних та, додатково поданих, документів.

Разом з тим, митний орган вказав, що аналізуючи подані спочатку та надані додатково документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, митний орган приходить до висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості. Числові значення складових митної вартості товарів підтверджені не були.

Як вже було зазначено, обов`язок доведення митної ціни товару лежить на імпортерові. Але, при цьому, митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому, в розумінні вищенаведених статей, сумніви митниці є обґрунтованими тоді, коли: - надані декларантом документи містять розбіжності, - або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари,- або наявні ознаки підробки.

Відповідно, наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

З огляду на наведене, усі зауваження відповідача з приводу наявності у нього сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості та з приводу не підтвердження позивачем числових значень складових митної вартості є необґрунтованими та надуманими.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року у справі №1140/3242/18.

З урахуванням наведеного, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у складових митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені МК України, що дають можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості – за ціною договору (контракту).

Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця.

В свою чергу, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем, а тому висновки щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості за допомогою іншого методу є протиправним.

За викладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Звежинський проти Польщі», заява №34049/96 відповідно до п.71 якого суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. вище справа Брумареску). Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі «Pressos Compania Naviera S. A. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995, серія A, N 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (див. цит. вище рішення у справі Спорронга і Льонрота. При цьому, п. 73 суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

В прохальній частині позовної заяви позивач також просить вирішити питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у позовній заяві позивач зазначив, що з метою отримання професійної правничої (правової) допомоги, позивач звернувся до адвокатського бюро «Шавров і партнери» з яким було укладено Договір про надання правової допомоги №59 від 25.01.2021 року.

Пунктом 3.1. вказаного Договору передбачено, що за надання правової допомоги за цим Договором Клієнт зобов`язується сплачувати Адвокатському бюро винагороду (гонорар) в порядку, строки і розмірі, визначеному між сторонами в додаткових угодах та додатках до цього Договору.

Відтак, згідно Акту-приймання передачі наданих послуг від 15.02.2021 року, за надання правової допомоги у спорі між ПП «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» з Одеською митницею Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UА500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року, вартість послуг становить 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень нуль копійок).

На виконання вказаного, позивач сплатив Адвокатському бюро винагороду (гонорар) за отримання правової допомоги (послуг), шляхом надання грошових коштів, у розмірі 10 000,00 грн. про що Адвокатським бюро було видано довідку №59 від 15.02.2021 року.

Від відповідача, станом на 19.04.2021 року, не надходило заперечень на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що 25.01.2021 року між позивачем та адвокатським бюро «ШАВРОВ І ПАРТНЕРИ» укладено договір про надання правової допомоги №59 (далі – Договір) (а.с.42-45).

Відповідно до п.1.1 Договору, Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу (послуги) та представляти інтереси Клієнта, у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що за надання правової допомоги за цим Договором Клієнт зобов`язується сплачувати Адвокатському бюро винагороду (гонорар) в порядку, строки і розмірі, визначеному між сторонами в додаткових угодах та додатках до цього Договору.

15 лютого 2021 року між позивачем та адвокатським бюро «Шаров і Партнери» укладено акт приймання – передачі робіт (наданих послуг) (а.с.46), відповідно до якого адвокатське бюро надало правову допомогу (послуги), а Клієнт прийняв та сплатив гонорар (винагороду) за надану правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених положеннями Договору про надання правової допомоги №59 від 25.01.2021 року, а саме:

- консультація Клієнта, узгодження правової позиції по справі – 500,00 грн.;

- представництво інтересів Клієнта в установах, організаціях, підприємствах – 500,00 грн.;

- підготовка та подання адвокатських запитів, клопотань, звернень, тощо – 1500,00 грн.;

- складання позовної заяви – 5 000,00 грн.;

- складання відповіді на відзив – 1 500,00 грн.;

- супровід примусового виконання рішення суду – 1000,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «ШАВРОВ І ПАРТНЕРИ» та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги станом на 15.02.2021 року:

- консультація клієнта, узгодження правової позиції по справі, зокрема обговорення і роз`яснення питань, що стосуються механізму визнання рішення митного органу протиправним та стягнення надміру сплачених митних платежів – 500,00 грн.;

- представництво інтересів Клієнта в суді, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та установах, організаціях, підприємствах, незалежно від форм власності та підпорядкування – 500,00 грн.;

- підготовка за подання адвокатських запитів, клопотань, звернень, зокрема, щодо отримання інформації, документів для обґрунтування своїх доводів і заперечень – 1500,00 грн.;

- складання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року – 5 000,00 грн.;

- складання відповіді на відзив на позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року – 1 500,00 грн.;

- супровід примусового виконання рішення суду, зокрема, представництво інтересів Клієнта у виконавчому провадженні, складання заяв, скарга, клопотань, тощо – 1000,00 грн.

Загальна вартість робіт (послуг), наданих Адвокатським бюро відповідно до умов Договору про надання правової допомоги №59 від 25.01.2021 року та вказаного Опису складає 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ (а.с.47).

В подальшому, адвокатським бюро «ШАВРОВ І ПАРТНЕРИ» виставлено приватному підприємству «Інженерна компанія «Політех» рахунок №59 від 15 лютого 2021 року за сплату юридичних послу у розмірі 10 000,00 грн. (а.с.48).

Згідно довідки №59 від 15 лютого 2021 року, клієнт сплатив Адвокатському бюро винагороду (гонорар) за отримання правової допомоги (послуг), шляхом надання грошових коштів, у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.) на виконання умов Договору про надання правової допомоги №59 від 25.01.2021 року (а.с.49).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Аналіз положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, зазначену у постанові від 03.10.2019 року по справі №922/445/19, відповідно до якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатом розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог ч.7 ст.134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач не надав до суду заперечень до заяви про відшкодування судових витрат, а також доказів неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу або завищення їх розміру.

Таким чином, суд зазначає, що наданими позивачем документами, фактичний обсяг витрат, які сторона сплатила та має сплатити у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги підтверджено належними та допустимими доказами, а тому суд доходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення судових витрат з відповідача на суму 10000,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №562 від 17.02.2021 року.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2 270,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000019/2 від 18.01.2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) на користь приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» (код ЄДРПОУ 35046384) суму сплаченого судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) на користь приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» (код ЄДРПОУ 35046384) суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Позивач: приватне підприємство «ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ «ПОЛІТЕХ» (вул. Толстого, буд.36, корп.2, каб.1, м. Біла Церква, Київська область, 09109, код ЄДРПОУ 35046384).

Відповідач: Одеська митниця Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459).

Суддя С.О. Cтефанов