Рішення № 96380152, 09.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року справа №380/3981/20

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати п.47 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 25 листопада 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 лютого 2020 року №4.

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду II групи з 25 листопада 2019 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», статі 21-4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він не погоджується з відмовою відповідача у призначенні йому одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва). Зазначив, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності передбачена виплата одноразової грошової допомоги. Наголосив, що лише 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, на думку позивача, відповідно до ст.58 Конституції України, вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, які набрали чинності 01.01.2017, не розповсюджуються на спірні правовідносини. Позивач вважає, що застосування даної норми стосовно нього можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності, тобто саме з 25.11.2019. Враховуючи наведене, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про те, що оскільки з дня первинного встановлення ступеня втрати професійної працездатності (29.12.2014) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки, відтак позивач втратив права на отримання одноразової грошової допомоги. З огляду на вказане, вважає оскаржуваний пункт рішення протиправним та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою від 29.05.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 16.06.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно з п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Положення п.4 вказаної статті застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014. Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (набрав чинності з 01.01.2017) п.4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено-абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Обидві ці норми п.4 ст.16-3 вказаного Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Отже, правовідносини щодо первинного встановлення ступеня втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, відтак п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», застосовується до позивача. Крім того, представник відповідача звернув увагу, що на час первинного встановлення ступеня втрати працездатності позивачу (29.12.2014) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. З дня встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках 20% (29.12.2014) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки. З врахуванням наведених обставин, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю.

17.09.2020 від третьої особи Львівського обласного військового комісаріату надійшли пояснення, в яких зазначено, що Львівський ОВК підтримує позицію Міністерства оборони України та просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

28.07.2020 позивач подав відповідь на відзив (вх.№37581), в якому повторно наголосив, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється», набрали чинності 01.01.2017. У зв`язку з цим, зазначив, що вказані норми не можуть застосовуються на спірні правовідносини, а саме: встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2014 по 2019 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Позивач вважає, що застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 11.09.2019 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Ухвалою від 21.09.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 09.11.2020 суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №1.380.2019.006957 (№К/9901/15869/20).

Ухвалою від 19.02.2021 суд поновив провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Подав до суду клопотання, в якому просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце судового засідання. Подала до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

09.04.2021 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.11.2019.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 17.04.2014 по 02.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою Військової частини А0284 від 26.11.2019 №701.

Відповідно до Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №522 від 15.09.2014 та Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 3290 від 26.11.2019, 23.08.2014 ОСОБА_1 одержав травму, пов`язану із захистом Батьківщини, а саме - закриту черепно-мозгову травму, струс головного мозку «при виконанні бойового завдання в ході АТО під час перебування в міжнародному аеропорту м.Луганськ в результаті артилерійських обстрілів».

Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 29.12.2014 встановлено ОСОБА_1 ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 20 % на підставі акту огляду МСЕК №43.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 АВ за №0081869 06.11.2019 ОСОБА_1 з 25.11.2019 встановлено другу групу інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, у якій вказано дату чергового переогляду - 25.11.2020.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що з 25.11.2019 у нього виникло право на одержання одноразової грошової допомоги, а тому звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги до якої надав необхідні документи.

За результатами розгляду поданих позивачем документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом №4 від 15.01.2020, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що згідно з пунктом четвертим статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику, у свою чергу, групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Львівським обласним військовим комісаріатом листом №1692 від 20.02.2020 повідомлено позивача про прийняття вказаного рішення.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини у даній справі врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Аналізуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, суд зазначає, що спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 25.11.2019, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, до спірних відносин застосовується законодавство, що діяло станом на 25.11.2019.

Згідно з п.4 ст.16-3 вищезазначеного Закону, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення п.4 ст.16-3 цього Закону застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ доповнено абзацом другим такого змісту: У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

При цьому, ці обидві норми п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (абзац 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, двома роками, який обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ застосовується до позивача.

Суд зазначає, що на час первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності 20% внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що сталася 23.08.2014, а саме 29.12.2014 правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

Матеріалами справи стверджується, що 25.11.2019 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0081869 від 25.11.2019.

Таким чином, як слідує з матеріалів справи, з дня первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності 20% внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (29.12.2014) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12.03.2020 у справі №280/148/19, у постанові від 20.02.2020 у справі №806/714/18, у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957.

Таким чином, з системного аналізу наведених норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975 слідує, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, однак при виникненні цих підстав протягом двох років з моменту їх первинного встановлення.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки зміна підстав для призначення позивачу одноразової допомоги відбулась після спливу дворічного строку.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

За наслідком розгляду справи суд дійшов висновку, що п.47 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 25 листопада 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 лютого 2020 року №4, відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду II групи з 25 листопада 2019 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», статі 21-4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Таким чином, з врахуванням наведених обставин та доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 19.04.2021

Суддя Р.І. Кузан