Рішення № 96380068, 19.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1976/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) до військової частини А0998 (81001 Львівська область м. Яворів вул. І.Хрестителя) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини А0998 (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки із включенням до розрахунків суми такої грошової компенсації щомісячної додаткової винагороди 60%.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на момент звільнення відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2016, 2017 років, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також вказав, що при розрахунку розміру такої компенсації відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ не включив щомісячну додаткову винагороду. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує його законні права та інтереси, він звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 16.02.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (електронною поштою за вх. № 3560ел від 26.03.2021 та засобами поштового зв`язку за вх. № 21362 від 31.3.2021), у якому позов не визнав. В обґрунтування зазначив, що надання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в період дії особливого періоду припинено, зважаючи на що така позивачу не надавалася. Вказав, що на час виключення зі списків особового складу командування військової частини було позбавлене можливості провести розрахунок компенсації за невикористану додаткову відпустку, оскільки позивач з відповідним рапортом не звертався та при виключенні його зі списків особового складу частини жодних претензій не мав. Зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачується військовослужбовцям відповідно до Постанови № 889, не має постійного характеру, її розмір не є фіксованим та виплата не є щомісячною, а відтак не входить до складу грошового забезпечення, визначеного п. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Послався також на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі № 21-368а13 від 03.03.2015. Відповідач також вважає, що позивачем пропущено встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки його виключено із списків особового складу частини 10.11.2017, однак із позовом ОСОБА_1 звернувся лише 19.02.2021. Заперечив проти стягнення із військової частини А0998 витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки такий розмір витрат, на його думку, є значно завищеним та неспівмірним зі складністю справи з огляду на її типовий характер. Вважає співмірним відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі судового збору, який підлягає сплаті за подання позову з такими вимогами, тобто у розмірі 908,00 грн. Просив у задоволенні позову відмовити.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає таке.

Згідно з матеріалами справи позивачем оскаржуються бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку на день виключення із списків особового складу - 10.11.2017, та заявлено похідну вимогу - про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки із включенням до розрахунків суми такої грошової компенсації щомісячної додаткової винагороди 60%.

Відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України викладено такий правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 223 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Верховний Суд України у постанові від 08.11.2017 у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з приписами ст. 83 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про відпустки», якими визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, законодавство не містить будь-яких обмежень в частині строку звернення за такою компенсацією.

Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що звернення до суду про визнання бездіяльності протиправною щодо непроведення обов`язкового нарахування та виплати належної при звільненні суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не обмежене будь-яким строком, відтак суд відхилює твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А0998.

Статус учасника бойових дій позивача підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15.08.2016 Управлінням персоналу штабу військової частини А0796.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А0998 (по стройовій частині) № 142 від 10.11.2017 лейтенанта ОСОБА_1 , командира 3 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А0998, звільненого у запас відповідно до пункту «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 10.11.2017.

З метою проведення з ОСОБА_1 розрахунків щодо компенсації невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій останній звернувся із відповідною заявою до військової частини А0998. Однак листом за вих. № 4271ел від 27.11.2020 відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача.

Крім цього, разом з відповіддю позивачу надано розрахунок місячного грошового забезпечення із включенням до його складу щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60% та розрахунок компенсації за невикористані календарні дні як учаснику бойових дій.

Із розрахунку компенсації за відпустку слідує, що до складу грошового забезпечення при її розрахунку не включено щомісячної додаткової винагороди 60%.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016, 2017 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, протиправною, а також не погоджується із здійсненим відповідачем розрахунком, відтак звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, у якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.

З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби у відставку позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2016, 2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.

Разом з цим, судом встановлено, що після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини у відповідь на його заяву відповідачем було здійснено нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, однак доказів виплати такої компенсації матеріали справи не містять.

Із долученого до матеріалів справи розрахунку судом також встановлено, що до складу грошового забезпечення, з якого здійснено вказаний розрахунок, відповідачем не включено щомісячну додаткову грошову винагороду 60%, з чим не погоджується позивач.

З цього приводу суд зазначає, що частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 1294 від 07.11.2007 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889» № 161 від 13.03.2013 для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 260 від 11.06.2008, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 260), грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства (п. 1.2 Інструкції № 260).

Особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, зазначеним у пунктах 37.9 та 37.10 цієї Інструкції, що мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення (п. 37.11 Інструкції № 260).

Відповідно до п. 37.13 Інструкції № 260 розрахунок грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки, визначеної в пунктах 37.5 та 37.6 цієї Інструкції, та грошової компенсації, визначеної в пунктах 37.9-37.11 цієї Інструкції, здійснюється виходячи з окладу за військовим званням, посадового окладу та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою штатною посадою, що ним займалася.

У межах спірних правовідносин спірними є обставини щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення при обрахунку позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідачем не заперечується твердження позивача про те, що зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.

Підставою невключення до вказаного обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач вказав п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України № 550 від 24.10.2016, чинної на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 550), відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

«Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення».

Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 № 1.380.2019.003718 зазначив наступне: «питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 809/1489/16».

Ураховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Відповідачем не заперечується, що додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом 2016, 2017 років щомісячно, що підтверджується також довідкою про виплачене грошове забезпечення (помісячно) із зазначеним розміром основних та додаткових видів грошового забезпечення та індексацію грошового забезпечення № 4535 від 27.11.2020, виданою військовою частиною А0998, та свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.

Таким чином, у спірному випадку щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється нарахування компенсації за невикористані календарні дні, зокрема, додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Керуючись ст. 245 КАС України та обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки із включенням до розрахунків суми такої грошової компенсації щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.

Ураховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню.

При вирішенні заяви про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» та адвокатом Ревером С.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 686 від 11.11.2020 (далі - договір) та ордеру серії ВС № 1059259 від 10.02.2021.

Відповідно до п. 3.1 договору правова допомога оплачується відповідно до акта виконаних робіт.

Згідно з актом виконаних робіт від 10.02.2021 виконавцем в інтересах клієнта згідно з договором у повному обсязі виконано зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 год.;

- оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А0998 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 1 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ - 1 год.;

- складання позовної заяви - 1 год.

Розрахунок здійснено відповідно до погодинно ставки за надані послуги, що становить 1000,00 грн за 1 год. Таким чином, сума до сплати становить 5000,00 грн (5 год. * 1000,00 грн).

Сторони домовилися, що оплата за цим актом проводиться клієнтом із урахуванням знижки за надані послуги та становить 3000,00 грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії меморіального ордеру № 11149184SB від 16.11.2020 ОСОБА_1 сплатив на рахунок Адвокатського об`єднання «Мицик, Кравчук і Партнери» 3000,00 грн за надання правової допомоги.

Суд критично оцінює розрахунки, наведені в акті виконаних робіт від 10.02.2021, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Усна консультація, аналіз правовідносин, вивчення судової практики у подібних справах, адвокатський запит включаються до витрат, пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви та охоплюються останніми.

З огляду на наявність численної усталеної судової практики з цієї категорії спору, зокрема рішення Верховного Суду у зразковій справі, пошук в Єдиному державному реєстрі судової практики в аналогічній категорії справ з метою представництва інтересів позивача та складання відповідної позовної заяви не потребує значного часу та зусиль. Відтак суд погоджується із твердженням відповідача про те, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним із складністю справи.

Ураховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 1500,00 грн.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати у вигляді судового збору стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 291, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини А0998 (81001 Львівська область м. Яворів вул. І.Хрестителя; код за ЄДРПОУ 07652444) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010.

3. Зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки із включенням до розрахунків суми такої грошової компенсації щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А0998 (81001 Львівська область м. Яворів вул. І.Хрестителя; код за ЄДРПОУ 07652444) 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур