Рішення № 96379838, 20.04.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4903/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо невиплати у повному обсязі судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по червень 2020 року з обмеженням нарахування у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нараховану, але невиплачену суддівську винагороду (обмеження) судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період: квітень 2020 року в сумі 30424,51 грн, травень 2020 року в сумі 91072,28 грн, червень 2020 року в сумі 30811,80 грн, а всього в сумі 152308,41 грн, з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 квітня 2015 року його відповідно до статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Указу Президента України від 07 квітня 2015 року № 203/2015 “Про переведення суддів” зараховано до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області за переведенням з Ленінського районного суду м. Луганська.

Наказом в.о. голови Сєвєродонецького міського суду від 30 вересня 2020 року відповідно до рішення Вищої ради правосуддя України від 23 червня 2020 року № 1946/0/15-20, статті 116 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” позивач відрахований зі штату суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За період з квітня 2020 року по червень 2020 року включно позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, надбавка за вислугу років - 70 % від посадового окладу, адміністративна посада – 10 %, науковий ступень – 15 % та інше.

Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 04 листопада 2020 року № 2602/20-Вих. суддівська винагорода нарахована у такому розмірі: квітень 2020 року: посадовий оклад (21 робочий день) - 71027,46 грн, надбавка за вислугу років – 70 % від посадового окладу - 49719,22 грн, адміністративна посада 10 % - 7102,75 грн, науковий ступінь 15 % - 10654,12 грн, відпустка (1 робочий день) - 6441,13 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 69366,00 грн, обмеження - (-30424,51 грн), разом нараховано 183886,17 грн; травень 2020 року: посадовий оклад (17 робочих днів) - 68374,72 грн, вислуга років – 70 % - 47862,30 грн, адміністративна посада 10 % - 4987,42 грн, науковий ступінь 15 % - 10256,21 грн, відпустка (2 робочих дня) 14238,28 грн, обмеження - ( -91072,28 грн), разом нараховано 56496,70 грн; за червень 2020 року: посадовий оклад (7 робочих днів) - 24278,10 грн, вислуга років – 70 % - 16994,67 грн, адміністративна посада 10 % - 2427,81 грн, науковий ступінь 15 % - 3641,72 грн, відпустка (13 робочих днів) 87921,47 грн, обмеження - ( -30811,80 грн), разом нараховано 104451,97 грн.

Загальна сума невиплаченої заробітної плати (обмеження), без відрахування податків та обов`язкових платежів, складає 152308,59 грн. Вказані суми зазначені позивачем до утримання з них податків та обов`язкових платежів, тобто це є нарахованою суддівською винагородою.

З посиланням на положення статей 6, 130 Конституції України, статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 17 лютого 2021 року за вхідним реєстраційним № 6547/2021 подало відзив на позовну заяву від 15 лютого 2021 року № 362/21вих., в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 44-54).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Головою Державної судової адміністрації від 25 вересня 2015 року (далі - Положення), та статті 154 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон № 1402-VIII).

Відповідно до пункту 4 статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону № 1402-VIII, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Таким чином, відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.

17 квітня 2020 року опубліковано Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (далі – Закон № 553-ІХ). Цим законом, зокрема (статтею 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій статті 29 Закону № 553-ІХ, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені Законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

Ухвалою від 21 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 22-23).

Ухвалою від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі, відмовлено у залученні до участі у справі Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання на 24 лютого 2021 року о 13 год. 15 хв. (арк. спр. 34-36).

Ухвалами від 18 березня 2021 року;

відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про зупинення провадження у справі (арк. спр. 71);

витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області документально підтверджену інформацію, чи вносились зміни до штатного розпису та кошторису Сєвєродонецького міського суду Луганської області на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зобов`язавши Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області надати суду витребувану інформацію для приєднання до справи до 30 березня 2021 року; продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 01 квітня 2021 року до 09 год. 30 хв. (арк. спр. 73-74).

Ухвалою від 01 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 20 квітня 2021 року о 13 год. 15 хв. (арк. спр. 85).

У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином (арк. спр. 86, 86 зв., 87, 87 зв., 88, 89). Позивач заявою від 01 березня 2021 року б/н та відповідач у відзиві на позовну заяву від 15 лютого 2021 року № 362/21вих. просили розглянути справу за їх відсутності (арк. спр. 44-54, 64-65).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 21 квітня 2015 року працював на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, що підтверджено трудовою книжкою від 07 червня 1983 року серії НОМЕР_2 (арк. спр. 10-18).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 червня 2020 року № 1946/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (арк. спр. 43).

Згідно з довідками Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 04 листопада 2020 року № 2602/20-Вих та від 15 лютого 2021 року № 363/21-Вих (арк. спр. 19, 55-56) розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за спірний період склав:

у квітні 2020 року: оклад судді (21 р. д.) – 71027,46 грн, вислуга років 70 % – 49719,22 грн, адміністративна посада 10 % - 7102,75 грн, наукова ступінь 15 % - 10654,12 грн, відпустка (1 р. д.) – 6441,13 грн, матеріальна допомога на оздоровлення – 69366,00 грн, обмеження доходу – 30424,51 грн; разом нараховано – 183886,17 грн;

у травні 2020 року: оклад судді (17 р. д.) – 68374,72 грн, вислуга років 70 % – 47862,30 грн, адміністративна посада 10 % - 4678,42 грн, наукова ступінь 15 % - 10256,21 грн, відпустка (2 р. д.) – 14238,28 грн, обмеження доходу – 91072,28 грн; разом нараховано – 56496,70 грн;

у червні 2020 року: оклад судді (7 р. д.) – 24278,10 грн, вислуга років 70 % – 16994,67 грн, адміністративна посада 10 % - 2427,81 грн, наукова ступінь 15 % - 3641,72 грн, відпустка (13 р. д.) – 87921,47 грн, обмеження доходу – 30811,80 грн; разом нараховано – 104451,97 грн.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.

Листом від 19 березня 2021 року № 715/21-Вих Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повідомило суд, що у зв`язку з прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зміни до штатного розпису та кошторису Сєвєродонецького міського суду Луганської області на 2020 рік не вносились (арк. спр. 80, 81).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту:

“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.

Разом з цими нормами суд враховує, що згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: “Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу”.

Законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

При цьому, до Конституційного Суду України Верховним Судом вже внесено подання щодо конституційності частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (постанова Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7), що не потребує додаткового звернення суду першої інстанції з цього питання.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Положення Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами, Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У Рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки Закон № 553-IX не скасовував норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.

Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Тим більше, що за інформацією, наданою відповідачем в листі від 19 березня 2021 року № 715/21вих, в зв`язку з прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України Державний бюджет України на 2020 рік” зміни до штатного розпису та кошторису Сєвєродонецького міського суду Луганської області на 2020 рік, в якому визначені видатки, зокрема, на виплату суддівської винагороди суддів Сєвєродонецького міського суду Луганської області, в тому числі й позивача, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня не вносилися. Що, в свою чергу, свідчить про наявність у відповідача (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) в 2020 році бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, без застосування будь-яких обмежень.

Посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі № 1-37/2008 (справа про збалансованість бюджету), на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі № 1-42/2011 щодо того, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними і механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі “Савіцкас та інші проти Литви” є неприйнятними, оскільки в цій справі надана оцінка нормі “коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується…”, що міститься в пункті 3 статті 11 “Закону про суди” Литви, з урахуванням рішення Конституційного суду цієї держави від 28 березня 2006 року, який вказав, що при такій нормі в такому разі тимчасове скорочення заробітної плати суддів було законним. У той час як норми Закону № 1402-VIII таких норм не містять.

Застосування одного й того ж рішення Європейського суду з прав людини до правовідносин, які регулюються іншими нормами права держави Україна, ніж норми права держави, щодо якої Судом прийнято рішення, суперечило б вимогам законодавства.

Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за квітень-червень 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 23 червня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 23 червня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні позовних вимог майнового характеру про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нараховану, але невиплачену суддівську винагороду (обмеження) судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за період: квітень 2020 року в сумі 30424,51 грн, травень 2020 року в сумі 91072,28 грн, червень 2020 року в сумі 30811,80 грн, а всього в сумі 152308,41 грн, з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів, слід відмовити з огляду на таке.

Вимоги про стягнення суддівської винагороди в сумі 152308,41 грн суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані, але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період, але здійснив лише її розрахунок, що не є тотожними поняттями. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Луганської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах “Алпатов та інші проти України”, “Робота та інші проти України”, “Варава та інші проти України”, “ПМП “Фея” та інші проти України”), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (ідентифікаційний код 26297948, місцезнаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Миру, буд. 34) про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 23 червня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 23 червня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нараховану, але невиплачену суддівську винагороду (обмеження) судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період: квітень 2020 року в сумі 30424,51 грн, травень 2020 року в сумі 91072,28 грн, червень 2020 року в сумі 30811,80 грн, а всього в сумі 152308,41 грн, з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська