Рішення № 96379320, 14.04.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. справа № 300/103/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання незаконною відмови та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання незаконною відмови та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що станом на 18.06.2020 позивач досягнула встановленого пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійного віку, має необхідний загальний та пільговий стаж роботи, тому є всі законні підстави для призначення пенсії. Відтак, вважає, що відмова відповідача у призначені їй пенсії є протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача, 01.02.2021, надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечила, вказавши, що період роботи позивача з 09.11.1998 по 28.04.1999 відповідачем не зарахований з огляду на відсутність документального підтвердження про проведення атестації робочих місць та на відсутність уточнюючих довідок про підтвердження пільгового характеру роботи, а тому відсутні підстави для призначення пенсії. Просить суд в задоволені позову відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, відзив на позовну заяву, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , 1974 року народження, в період з 26.11.1996 по 31.01.2001 (4 роки 6 днів, за винятком періоду виведення з шкідливих умов праці на період вагітності тривалістю 1 місяць 28 днів) працювала апаратником синтезу (НСІ), апаратником абсорбції (НСІ) в цеху по виробництву хлорвінілу у ВАТ «Оріана». Такий стаж підтверджується: записами в трудовій книжці №№2-4; уточнюючою довідкою AT «Оріана» №89 від 19.02.2020; наказами про проведення атестації робочих місць по ВАТ «Оріана» №724 від 09.11.1993 та №72 від 29.04.1999; листом AT «Оріана» №349 від 19.02.2020; довідкою AT «Оріана» №350 від 19.02.2020; наказом №121-К/13 від 24.12.1997; наказом №84-К/13 від 28.07.1999; довідкою AT «Оріана» №351 від 19.02.2020; листом AT «Оріана» №1237 від 10.11.2020; особовою карткою на ім`я ОСОБА_1 (табельний номер 068334); наказом №100-К/13 від 26.11.1996; наказом №31-К/13 від 21.04.1997; наказом №14К/13 від 31.01.2001.

У період з 01.02.2001 по 30.04.2005 (4 роки 3 місяці) ОСОБА_1 працювала апаратником абсорбції (НСІ) в цеху по виробництву хлорвінілу у ЗАТ «Лукор». Такий стаж підтверджується: записами в трудовій книжці №№5-6; рішенням Комісії при ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №8 від 28.08.2020; архівними довідками архівного відділу Калуської міської ради від 11.03.2020 №01.7-01/348, №01.7-01/347, №01.7-01/346, №01.7-01/345; наказом ЗАТ «Лукор» №6 від 07.02.2001 про зарахування результатів атестації робочих місць, проведеної за наказами ВАТ «Оріана»; наказом ЗАТ «Лукор» №565 від 16.12.2003 про затвердження «Переліку робочих місць, робіт, професій і посад працівників виробництва хлорвінілу; переліком професій і посад працівників виробництва хлорвінілу (додаток №1 до наказу №565 від 16.12.2003); висновком Державної експертизи умов праці №1196 від 28.01.2004.

В період з 01.05.2005 по 14.12.2013 (8 років 7 місяців 14 днів) та з 06.11.2019 по день звернення до пенсійного органу (7 місяців 12 днів) позивач працювала апаратником абсорбції (НСІ) відділення синтезу соляної кислоти у ТОВ «Карпатнафтохім». Такий стаж підтверджується: записами в трудовій книжці №№7-11; уточнюючою довідкою з ТОВ «Карпатнафтохім» №95 від 18.06.2020; наказом ЗАТ «Лукор» №565 від 16.12.2003 про затвердження «Переліку робочих місць, робіт, професій і посад працівників виробництва хлорвінілу; переліком професій і посад працівників виробництва хлорвінілу (додаток №1 до наказу №565 від 16.12.2003); висновком Державної експертизи умов праці №1196 від 28.01.2004; наказом ТОВ «Карпатнафтохім» №550-кн від 30.12.2005 про зарахування результатів атестації робочих місць, проведеної у 2003 році; наказом ТОВ «Карпатнафтохім» №649-кн від 15.12.2008 про атестацію робочих місць; висновком Державної експертизи умов праці №4401 від 17.12.2008; наказом ТОВ «Карпатнафтохім» №524 від 06.11.2019 про атестацію робочих місць; переліком робочих місць, виробництв, професій, посад по Списку №1 (додаток №1 до наказу №524 від 06.11.2019).

Позивач, 18.06.2020 та 14.09.2020 звернулася із заявами до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування».

Згідно рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №1178 від 25.06.2020 та №2148 від 23.09.2020 відмовлено ОСОБА_1 у задоволені її заяв, з огляду на відсутність уточнюючих довідок про підтвердження пільгового характеру роботи та матеріалів про результати атестації робочих місць.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, з метою захисту свого порушеного права на належний розмір щомісячного грошового утримання судді у відставці, позивача звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, згідно пункту «а» частини 1 статті 13 наведеного Закону пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, зокрема, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-«з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії від 23.09.2020 №2148 зазначило, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 43 роки 11 місяців 8 днів, в тому числі стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, становить 16 років 6 місяців 1 день.

У поданому на адресу суду відзиві на позов, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, з приводу підрахунку стажу позивача, зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 43 роки 11 місяців 8 днів, в тому числі стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, становить 16 років 6 місяців 1 день. Період роботи позивача з 09.11.1998 по 28.04.1999 не зарахований до пільгового стажу, оскільки такий період не охоплений атестацією робочого місця.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 , НОМЕР_1 від 11.12.1996, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач в період з 26.11.1996 по 31.01.2001 (4 роки 6 днів, за винятком періоду виведення з шкідливих умов праці на період вагітності тривалістю 1 місяць 28 днів) працювала апаратником синтезу (НСІ), апаратником абсорбції (НСІ) в цеху по виробництву хлорвінілу у ВАТ «Оріана».

Щодо тверджень відповідача наведених у відзиві на позовну заяву про те, що період роботи позивача з 09.11.1998 по 28.04.1999 не охоплений атестацією, а тому не може бути зарахований до її пільгового стажу, оскільки перша атестація відповідно до наказу за №724 була проведена 09.11.1993, а наступна атестація відповідно до наказу за №72 була проведена лише 28.04.1999, то суд зазначає наступне.

З 21.08.1992 вступив в дію Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 (надалі по тексту також - Порядок №442).

Даним Порядком встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, які можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та розробленими Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі по тексту також - Мінпраці України) від 01.09.1992 року за №41 (надалі по тексту також - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Пунктами 8, 9 Порядку №442 передбачено, що відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці України разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 за №383 (надалі по тексту також - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, які чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Так, у пункті 4.2 зазначеного Порядку №383 йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

У відповідності до пунктів 4.3, 4.4, 4.5 Порядку №383, у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Таким чином, з 21.08.1992 підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є передусім наявність професії і виробництва у відповідних Списках та підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, проведення якої передбачено вищевказаним Порядком №442, за умови зайнятості працівника на вищеназваних роботах не менш як 80% робочого часу, встановленого для відповідного виробництва. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.

Суд вважає за необхідне відмітити, що згідно вимог абзаців 2, 3 пункту 4 Порядку №442 відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

Судом уже відзначалось, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку №442 для проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

На переконання суду, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 вказаного Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року №21-307а14.

Враховуючи вищенаведене, неврахований пенсійним органом період роботи ОСОБА_1 з 09.11.1998 по 28.04.1999 підлягає зарахуванню до її пільгового стажу роботи по списку №1.

З огляду на встановлені пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (застосованої в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020) обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 досягла 45-річного віку; працювала повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; проведено атестацію таких робочих місць; позивач досягла 45 років та має стаж роботи не менше 15 років (в даному випадку ОСОБА_1 має загальний стаж роботи 43 роки 11 місяців 8 днів), з них не менше 17 років 6 місяців на зазначених роботах (в даному випадку позивач має стаж роботи на посаді за Списком №1 - 17 років 6 місяців 5 днів (з 26.11.1996 по 31.01.2001 (4 роки 6 днів, за винятком періоду виведення з шкідливих умов праці на період вагітності тривалістю 1 місяць 28 днів); з 01.02.2001 по 30.04.2005 (4 роки 3 місяці); з 01.05.2005 по 14.12.2013 (8 років 7 місяців 14 днів) та з 06.11.2019 по день звернення до пенсійного органу (7 місяців 12 днів)).

Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 18.06.2020.

Судом встановлено, що 18.06.2020 позивач надала відповідачу всі необхідні документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, а тому в суду наявні правові підстави для скасування рішень про відмову у призначенні пенсії від 25.06.2020 за №1178 та від 23.09.2020 №2148.

З огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачем відповідачу разом зі заявою від 18.06.2020 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 , пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлена гарантованого Державою пенсійного забезпечення. На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Надаючи об`єктивну оцінку факту порушеного права ОСОБА_1 , враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, - суд дійшов висновку, що для забезпечення верховенства права в спірних правовідносинах, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу з 18.06.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач в позовній заяві вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 7000,00 грн., які очікує понести, та просить їх стягнути із відповідача.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов заперечив щодо стягнення судом таких витрат з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вказуючи на обставину відсутності доказів про фактично понесені позивачем витрати на таку правничу допомогу, а також на їх неспівмірність.

За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до вимог частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначає відповідач у відзиві на позов. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., ОСОБА_1 , надано суду:

- договір про надання правової допомоги за від 04.01.2021, укладений між адвокатом Шевченко Наталією Павлівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001736 від 07.08.2020 та Яніцькою Інною Миколаївною,

- ордер серії ІФ №099698 від 04.01.2021;

Суд звертає увагу на те, що позивачем не подано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про не підтвердження позивачем здійснених витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

Водночас, позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору від 11.01.2021 №ПН1856880. Таким чином, документально підтвердженими судовими витратами позивача є витрати із сплати судового збору в сумі 908,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.06.2020 за №1178 та від 23.09.2020 №2148 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 18.06.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням періоду роботи з 09.11.1998 по 28.04.1999 як стажу роботи за списком №1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Шумей М.В.