Рішення № 96378554, 20.04.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/14667/20

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасувння висновку, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум викладений у пункті 14 протоколу засідання від 23.07.2020 року № 102;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб за встановлення мені III групи інвалідності в зв`язку із пораненням пов`язаним із захистом Батьківщини.

В обґрунтування позову зазначив, що Міністерство оборони України, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв`язку із встановлення інвалідності 3 групи, внаслідок захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на застосування правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19, та зазначаючи, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України 22.11.2017, він звільнився із військової служби.

08.04.2015, під час огляду МСЕК ОСОБА_1 було встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що не заперечується відповідачем.

11.06.2020 під час первинного огляду МСЕК, згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 015635 ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності в наслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, від 05.06.2020 .

З метою отримання одноразової грошової допомоги, що призначається особам в зв`язку із встановленням інвалідності в наслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивач звернувся до відповідача із відповідним переліком документів.

Однак, згідно висновку, що зафіксований у п, 14 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.07.2020 № 102 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги з посиланням на те, що що між ступенем втрати здоров`я, що були визначені у відсотках у 08.04.2015 році та встановленням ступеня інвалідності від 05.06.2020 , пройшов дворічний термін, а тому відсутні підстави у призначенні грошової допомоги згідно з п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога, ОГД), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Приписами частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту б частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ, який вперше запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону № 2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком № 975.

Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).

З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ступеня втрати особою професійної працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Слід наголосити, що предметом даного спору є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як інваліду 3 групи, встановлену внаслідок травми, так, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий частини четвертої статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

Таким чином, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Саме вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду 3 групи.

Проте, як встановлено причиною інвалідності позивача у різний час є:

(1) захворювання, так, пов`язано з проходженням військової служби,

(2) захворювання, так, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Таким чином, комісія Міністерства оборони України не врахувала, вказані обставини.

Визначена у частині четвертій статті 16-3 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одної грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров`я, а не внаслідок різних.

Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, висловленими у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957.

Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ, є помилковими.

Така позиція суду ґрунтується на позиції ВС викладеній у постанові від 17.02.2021 у справі №240/1623/20.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 3 групи інвалідності суд виходить з наступного.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на те, що у ході судового розгляду було визнано протиправною відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 3 групи інвалідності, єдиними підставами щодо відмови слугувало спростоване у ході судового розгляду твердження відповідача, що між датою первинної страти працездатності, яка визначалась у відсотках та встановленням 3 групи інвалідності пройшов термін понад два роки, а інших підстав для відмови не вбачається, то суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.

Така позиція суду ґрунтується на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 05 червня 2020 року, внаслідок захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 05 червня 2020 року, внаслідок захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи відповідно до Порядку №975 та ст.ст.16,16-3 Закону №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, тому рішення є протиправним.

В силу приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т,6, м.Київ,03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум викладений у пункті 14 протоколу засідання від 23.07.2020 року № 102.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб за встановлення мені III групи інвалідності в зв`язку із пораненням пов`язаним із захистом Батьківщини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева