Ухвала суду № 96378302, 20.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про поновлення строку звернення до суду

20 квітня 2021 р. Справа №200/2658/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в письмовому провадженні клопотання про поновлення строку на звернення до суду Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовавтогаз” по адміністративній справі за його позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року, -

У С Т А Н О В И В:

12 березня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовавтогаз” до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року.

У зв`язку з тим, що позовна заява була подана без дотримання вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року позовна заява була залишена без руху.

Зазначеною ухвалою позивачу був встановлений строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.

Позивач виконав вимоги ухвали і надав заяву про поновлення строків звернення до суду.

В цієї заяві позивач вказує наступне.

В постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, відступаючи від попередньої правової позиції, посилається на принцип правової визначеності, який «слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень»

Позивач вважає за необхідне зазначити, що в законодавстві України (як в Кодексі адміністративного судочинства України, так і в Податковому кодексі України, який є спеціальним законом по відношенню до першого в контексті спірних правовідносин) відсутній принцип правової визначеності та відсутні норми, які б безпосередньо /однозначно визначали підстави, за наявності яких допускається відступ від сформованої правової позиції, порядок та наслідки такого відступу, спосіб відступу, визначення часу, з якого відступ від правової позиції має застосовуватися судами, спосіб доведення відступу до відома судів нижчих інстанцій тощо.

Вважає за доцільне зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Власне бачення правової визначеності Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми. оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини)

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17- рп/2010 по справі №1-25/2010, відповідно до якого одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь - якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення..., порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «... якість законодавства ... - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

З системного аналізу практики ЄСПЛ (рішень у справах «Олександр Волков проти України», «Гудвін проти Сполученого Королівства», «Гожелік та інші проти Польщі», «”Дія-97” проти України», «Новік проти України», «Пухк проти Естонії», «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» та інші) випливає, що принцип правової визначеності виявляється в наступному:

- правові норми повинні були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають (чіткість та ясність нормативно - правових актів національного законодавства):

- зобов`язання державних владних органів забезпечити легкість з`ясування права тими, до кого воно застосовується, і набуття останніми можливості у разі необхідності скористатися правом, так само як і способом, за допомогою якого воно буде підлягати застосуванню і тлумаченню (визначеність та стабільність судової практики):

- направленість усіх правових норм на майбутнє (заборона зворотної дії у часі правових актів).

Таким чином, застосування судом до спірних правовідносин положень, викладених в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19 (місячний строк оскарження) буде свідчити про порушення принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції),

У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Покладаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської Конвенції з прав людини у справі Vermeersch проти Бельгії (заява № 49652/10) ЄСПЛ констатував, що застосовні норми щодо встановленого законодавством терміну позовної давності для позовів проти держави були незрозумілими та непередбачуваними. Крім того суд зазначив, що національний суд був надмірно формалістичним під час вирішення питання прийнятності його додаткових клопотань.

З метою уникнення надмірного формалізму та неправомірного обмеження доступу до суду, вважає, що строк для звернення до суду пропущений ним з поважних причин.

Представник відповідача разом з відзивом 08 квітня 2021 року через канцелярію суду надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням строк на звернення до суду.

За приписами ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася у бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судом як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Викладені позивачем в клопотанні обставини, що обумовили пропуск ним строку звернення до суду суд вважає такими, що свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду та наявність підстав для його поновлення.

Керуючись ст.ст. 121, 122, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовавтогаз” про поновлення строку на звернення до суду за його позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року, задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовавтогаз” звернення до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Хохленков