Рішення № 96378264, 15.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 р. Справа№200/1439/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., за участю секретаря судового засідання Лисенко Н.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Лушер Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні,

встановив:

09.02.2021 ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), позивач, звернувся з адміністративним позовом до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Донецької обласної прокуратури (місце знаходження: вул. Університетська, буд. 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 25707002) про:

- визнання протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 29.12.2020;

- стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень 79 копійок;

- стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 29.12.2020 по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 1 164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) гривні 99 копійок.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2021 позовну заяву залишено без руху.

23.02.2021 з метою виконання вказаної заяви позивачем подано заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, судом встановлено строк для подачі заяв по суті, витребувано визначені докази.

22.03.2021 надійшли витребувані судом документи.

30.03.2021 надійшла копія особової справи позивача.

31.03.2021 надійшов відзив на позовну заяву.

01.04.2021 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2021.

15.04.2021 позивач та представник відповідача приймали участь у розгляді справи, надавали пояснення по суті вимог та заперечень.

Судом досліджено докази.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 15.04.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював на посаді прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.02.2020 його було звільнено із займаної посади. Проте, в порушення вимог чинного законодавства відповідачем в день звільнення та до теперішнього часу не проведено остаточний розрахунок з позивачем, та не виплачено всі належні йому виплати, а саме – вихідну допомогу при звільненні, чим порушено його права та інтереси. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач в судовому засіданні надав пояснення, за змістом аналогічні викладеним у заяві по суті.

У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що після звільнення позивача із займаної посади, відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. На теперішній час заборгованість по заробітній платі відсутня. Вихідна допомога при звільненні не нараховувалась та не сплачувалась.

Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судовому засідання надав пояснення, за змістом аналогічні викладеним у заяві по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Кіровським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області 09.04.1998, має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Наказом прокурора Донецької області від 15.12.2015 №2287-а призначено молодшого радника юстиції Замотаєва Володимира Валентиновича заступником керівника Артемівської місцевої прокуратури Донецької області.

Наказом прокурора Донецької області від 30.03.2020 №269-к призначено ОСОБА_1 прокурором Артемівської місцевої прокуратури, звільнивши з адміністративної посади заступника керівника Артемівської місцевої прокуратури Донецької області у зв`язку з поданням заяви про припинення повноважень за власним бажанням.

Наказом керівника обласної прокуратури від 24.12.2020 №1902-к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до зазначеного наказу Відділ фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури повинен був провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Відповідно до довідки про середньомісячну заробітну плату позивача від 26.01.2021 вих.№21-85-58 середньоденна заробітна плата складає – 1164,99 гривень, середньомісячна заробітна плата складає – 24464,79 гривень.

Спірним питанням у даній справі є невиплата позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 79 копійок.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить наступного висновку.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 частини 1 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20.

У своїх правових висновках, Верховний Суд звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Як вбачається з матеріалів справі, відповідно до довідки-розрахунку середнього заробітку, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробіної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 середньомісячна заробітна плата позивача складає 24464,79 гривень.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні та стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 79 копійок є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 29.12.2020 по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 1164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) гривні 99 копійок, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 79 копійок буде проведено лише після прийняття рішення по справі, він має право на компенсацію за затримку роботодавцем виплати належних йому коштів у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 29.12.2020 по день прийняття рішення у даній справі.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

П. 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки період затримки розрахунку після звільнення становить 78 днів, а розмір середньоденної заробітної плати останньої – 1164,99 гривень, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 86209,26 гривень (1164,99 грн. х 74 робочих днів; з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої вихідної допомоги в сумі 24464,79 гривень, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 86209,26 гривень, що набагато перевищує розмір невчасно виплаченої суми вихідної допомоги.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Суд враховує, що відповідач заперечував проти права позивача на виплату вихідної допомоги, а тому факт порушення цього права був встановлений лише під час судового розгляду. При цьому, рішення щодо тотожного питання ухвалено Верховним Судом лише 23.12.2020.

В згаданому судовому рішенні вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково відхилили посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 08.10.2019 (справа №823/263/16) та від 17.10.2019 (справа № 823/276/16), посилаючись на те, що вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у даних справах були заявлені на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання.

Верховний Суд відмітив, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд вказав, що особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Отже, тривалість періоду затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги була пов`язана у тому числі із нечіткістю чинного законодавства.

Позивач не вказує про наявність будь-яких майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні в частині невиплати відповідної допомоги.

Враховуючи вказані обставини, а саме: наявність судового спору з приводу необхідності виплати позивачу вихідної допомоги, розмір такої допомоги, співвідношення її розміру порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 30.07.2020 по справі № 806/2682/16.

Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 24464,79 грн. (розмір вихідної допомоги) / 86209,26 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 28,378 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 28,38% становить: 1164,99 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 28,378% х 74 (дні затримки розрахунку) = 24464,46 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 24464,46 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24464,46 грн.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище зазначене, відповідач не довів правомірність не виплати вихідної допомоги при звільненні, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції № 1019442235 від 17.02.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 гривень. Разом з тим, загальна сума судового збору за даний позов майнового характеру складає 908,00 гривень (24464,79 гривень + 24464,46 гривень = 48929,25 гривень).

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору у розмірі 908,00 гривень на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (місце знаходження: вул. Університетська, буд. 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 25707002) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 29.12.2020.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 79 копійок.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24 464 (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 46 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 15.04.2021.

Повний текст рішення виготовлено 20.04.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна