Рішення № 96376422, 08.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2021 справа № 914/3034/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс”, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротучапи”, с. Тучапи, Городоцький район, Львівська область,

предмет позову: стягнення 17 271,13 грн.,

підстава позову: порушення умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 23.12.2019 року,

за участю представників сторін:

позивача: Білик Павло Богданович - адвокат, ордер ЛВ № 170500 від 20.01.2021 року,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

20.11.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротучапи” про стягнення 17 271,13 грн.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі - 24.12.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов, а також 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

11.12.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.12.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20.01.2021 року. Судовий розгляд справи неодноразово відкладався з підстав неявки представника відповідача та за клопотаннями позивача.

У судове засідання 08.04.2021 року з`явися представник позивача, підтримав позовні вимоги та клопотання від 03.02.2021 року про призначення судового засідання для розподілу судових витрат. Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, отримав ухвалу суду 27.03.2021 року, що підтверджено відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7901413810216. Заяв, клопотань від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи повторну та систематичну неявку представника відповідача у судові засідання та обізнаність сторони про дане судове провадження та про дату судового розгляду справи, неповідомлення ним причин неявки в судове засідання, суд не вважає неявку представника відповідача такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 08.04.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем, на переконання позивача, виконання зобов`язання по оплаті транспортно-експедиційних послуг відповідно до заявки на перевезення № КТ19-01088 від 23.12.2019 року. Так, позивач стверджує, що ним здійснено перевезення та доставку товару замовнику, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 24.12.2019 року та підписаним між сторонами актом наданих послуг. Проте, відповідачем не сплачено 10 000,00 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом до суду. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг позивач також нарахував відповідачу 252,00 грн. інфляційних втрат, 5 800,00 грн. процентів за користування грошовими коштами, 1 219,13 грн. пені.

Відповідач стосовно позовних вимог заперечує, вказуючи, що договір-заявка не підписана сторонами, оскільки не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Крім цього, між сторонами укладено договір № 4/012/2019 від 04.12.2019 року перевезення вантажів, на виконання якого було здійснено перевезення на суму 19 500,00 грн., оплату яких замовником було здійснено частково на суму 9 500,00 грн. Також відповідач зазначає, що податкових накладних і рахунків на оплату від позивача він не отримував, тому строк для здійснення оплати для нього не настав. Відповідач також заперечує і стосовно стягнення пені та процентів річних, адже підстави і порядок нарахування таких договором не встановлено.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

23.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс” (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором - експедитор) і Товариство з обмеженою відповідальністю “Агротучапи” (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором - замовник) укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг № КТ19-01088, а саме стосовно перевезення автомобілем Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 по маршруту Вінниця – Городок, дата завантаження 24.12.2019 року у м. Вінниця, вул. Чернігівська, 1а, вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асу прайм», вага брутто – 5 тонн, дата розвантаження – 26.12.2019 року в м. Городок, вул. Львівська, 274, а, вартістю перевезення 10 000,00 грн., форма оплати – 21 банківських днів, по отриманню оригіналів.

Договір-заявка скріплений печаткою відповідача, хоча і не містить підпису директора.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 24/12 від 24.12.2019 року перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю «Кайрос Транс» (автомобіль Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ) у пункті навантаження вул. Чернігівська, 1а, м. Вінниця прийняв від вантажовідправника – Товариства з обмеженою відповідальністю «АСУ Прайм» вантаж – бочку металеву б/в. Товарно-транспортна накладна містить підписи особи, що здала товар, - завідувача складу ОСОБА_1 , підпис водія ОСОБА_2 , який прийняв і здав вантаж, та підпис особи, що прийняла товар, - завідуючий складом Іваник І.О. Товарно-транспортна накладна містить відомості про пункт розвантаження – Україна, Львівська область, м. Городок, вул. Артищівська, 9/1.

Разом з тим сторонами (експедитором і замовником) підписано і скріплено печатками акт надання послуг № КТ19-01088 від 24.12.2019 року на суму 10 000,00 грн. щодо надання послуг перевезення по маршруту Вінниця – Городок на підставі договору – заявки № КТ19-01088 від 23.12.2019 року АС2085СІ / АС9526ХР.

12.11.2020 року відповідачу надіслано претензію про негайне виконання зобов`язання за фактично надані послуги в сумі 10 000,00 грн. До вказаної претензії було долучено акт звірки взаємних розрахунків, підписаний лише зі сторони позивача, і такий примірник долучено до позовної заяви.

Пунктом 1 додаткових умов заявки № КТ19-01088 передбачено, що вона має силу договору на разове перевезення при відсутності довготермінового договору між замовником і експедитором.

Із наданих відповідачем документів вбачається, що 04.12.2019 року, тобто до моменту укладення заявки № КТ19-01088, між сторонами було укладено договір № 4/012/2019 перевезення вантажів, відповідно до якого замовник доручає, а експедитор зобов`язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу (п. 1.1).

Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у заявках замовника (п. 1.2). вартість перевезення вантажу визначається у заявках згідно з попередньо узгоджених сторонами розцінок (п. 4.2).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення дії договору за два тижні до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на ще 1 рік на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 9.1).

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, з 04.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс” і Товариством з обмеженою відповідальністю “Агротучапи” діє договір перевезення вантажів.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Разом з дією відповідного договору сторони узгодили здійснення конкретного перевезення на користь відповідача відповідно до умов заявки № КТ19-01088 від 23.12.2019 року. Так, договір-заявка скріплений печаткою відповідача і не містить підпису директора відповідача, проте, суд не визнає твердження відповідача про непогодження сторонами умов відповідного перевезення обгрунтованим, оскільки факт самого перевезення, підтвердженого товарно-транспортною накладною з умовами, що відповідають заявці (дата, адреса завантаження, автомобіль, водій, вага брутто), відповідач не заперечує. Крім цього, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на заявці та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суд також враховує, що стороною не наведено будь-яких обставин, які б свідчили, що печатка була загублена ним, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що нею могла б протиправно скористатися інша особа.

Більше того, у відзиві відповідач визнає надання йому позивачем послуг на підставі договору перевезення від 04.12.2019 року на загальну суму 19 500,00 грн. та оплату ним 9 500,00 грн. При цьому відповідач не надає жодних інших документів (заявок, товарно-транспортних накладних), за яким здійснювались визнані відповідачем перевезення.

Більше того, відповідачем підписано акт надання послуг від 24.12.2019 року на суму 10 000,00 грн. щодо надання послуг перевезення по маршруту Вінниця – Городок на підставі договору – заявки № КТ19-01088 від 23.12.2019 року АС2085СІ / АС9526ХР. Тому твердження відповідача про непогодження сторонами умов перевезення не відповідає обставинам справи, не спростовує підстав позову, не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель – правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Щодо тверджень позивача про те, що заявка є окремим самостійним разовим замовленням на перевезення, то суд такі також не визнає обґрунтованими. Так, пунктом 1 додаткових умов заявки № КТ19-01088 передбачено, що вона має силу договору на разове перевезення при відсутності довготермінового договору між замовником і експедитором. Позивач, незважаючи на недоліки оформлення відповідної заявки, зокрема, відсутність підписів, визнає її умови та зазначає її підставою позову про стягнення вартості перевезення. Тому безпідставним і непослідовним у поведінці позивача є невизнання ним умови, передбаченої пунктом 1 додаткових умов заявки. Тому суд доходить висновку, що договір від 04.12.2019 року та заявка від 23.12.2019 року одночасно та в сукупності поширюють свою дію правовідносини між сторонами.

Відповідно до ст. 914 Цивільного кодексу України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Договором від 04.12.2019 року сторони погодили, що пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у заявках замовника.

Як зазначалося вище, 23.12.2019 року укладено договір-заявку про надання послуг перевезення вантажу автомобілем Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 по маршруту Вінниця – Городок. Із наявних у справі доказів вбачається, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 24/12 від 24.12.2019 року перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю «Кайрос Транс» здійснено перевезення, а відповідачем прийнято вантаж, доставлений відповідно до вказаної накладної. Крім цього, 24.12.2019 року сторонами підписано акт надання послуг на суму 10 000,00 грн. по відповідному перевезенню.

Суд повторно звертає увагу, що факту такого перевезення відповідач не заперечує, доказів висловлення позивачу претензій щодо здійсненого відповідного перевезення відповідачем не подано, доказів виконання позивачем іншого перевезення на суму 10 000,00 грн. (які, за твердженнями відповідача, є частиною вартості наданих позивачем послуг на підставі договору перевезення від 04.12.2019 року) чи з іншими умовами суду не надано. Відтак, позивачем виконано послуги по перевезенню вантажу.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як основний договір (п. 4.3), так і договір-заявка (п. 2) передбачали умову, що оплата здійснюється протягом 21 дня по отриманню оригіналів документів. Зокрема, договором визначено, що оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від експедитора повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезення товару та податкових накладних і документів, що супроводжують партію поставки вантажу, а у заявці вказано, що оплата здійснюється протягом 21 банківського дня по отриманню оригіналів документів. Як зазначив суд вище, умови договору та заявки на правовідносини сторін поширюються одночасно. Із зазначених умов вбачається неоднозначна умова про надіслання відповідачу документів.

Суд звертає увагу, що позивачем не подано доказів надіслання відповідачу оригіналів документів здійсненого перевезення. Проте, суд не може залишити поза увагою ті факти, що фактично перевезення здійсненне і прийняте відповідачем, що відповідач такого перевезення не заперечує та не спростовує, що відповідач у той чи інший спосіб отримав для підписання акт наданих послуг, складений на підставі заявки № КТ19-01088 від 23.12.2019 року, і підписав такий. Крім цього, незважаючи на відсутність доказів надіслання пакету документів відповідачу, у відзиві останній стверджує, що не отримував від позивача лише податкових накладних і рахунків на оплату, та не стверджує, що не отримав товарно-транспортної накладної, акту надання послуг чи жодного документа від позивача, як і не заперечує отримання послуг перевезення.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із обставин справи, відповідач, будучи обізнаним про надання позивачем послуг з перевезення вантажу і прийнявши відповідні послуги, не вживає дій щодо виконання свого обов`язку, передбаченого ст. 909 Цивільного кодексу України, по оплаті отриманих послуг, що свідчить про недобросовісність і несправедливість поведінки учасника господарських правовідносин. Суд звертає увагу також на ту обставину, що відповідачем не відредаговано на претензію від 12.11.2020 року, яка надіслана йому 12.11.2020 року, докази чого є в матеріалах справи, якою позивач вимагав негайно виконати зобов`язання по оплаті послуг. Тобто, навіть вважаючи, що строк оплати послуг з перевезення вантажу у відповідача не настав, останній всупереч ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, не виконав такого обов`язку і після отримання такої претензії.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається зі ст. 909 Цивільного кодексу України, зобов`язанням відповідача як замовника послуг перевезення є оплата отриманих послуг. Із аналізу встановлених вище обставин справи суд доходить висновку, що обов`язок по оплаті 10 000,00 грн. відповідачем не виконано, чим порушуються права та інтереси позивача, який виконав належним чином перевезення за замовленням відповідача. Відтак, суд вважає, що позовна вимога про стягнення 10 000,00 грн. є такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені, інфляційних втрат і процентів за користування грошовими коштами, суд зазначає, що такі вимоги є безпідставними з огляду на таке.

Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Тобто, для здійснення відповідних нарахувань необхідно визначити чіткий момент в часі – настання прострочення виконання зобов`язання. Проте, у зв`язку з відсутністю доказів надіслання позивачем документів суд позбавлений можливості встановити точну дату отримання таких відповідачем.

Крім цього, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що договором від 04.12.2019 року, на відміну від заявки від 23.12.2019 року, не встановлено права позивача на стягнення пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тому за обставин, коли договором і заявкою передбачено взаємосуперечливі положення стосовно можливості нарахування пені як засобу забезпечення виконання зобов`язання, суд не має підстав надати перевагу одному із таких положень, у зв`язку з чим умова про стягнення пені судом не визнається погодженою сторонами.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами, то, крім зазначених вище умов, суд також звертає увагу, що для їх обґрунтування позивачем наведено положення ст. 536 Цивільного кодексу України, яка застосується за користування чужими грошовими коштами, положення ст. 625 Цивільного кодексу України, яка застосовується за порушення грошового зобов`язання, а розрахунок проведено не по формулі, передбаченій для нарахування процентів по ст. 625 Цивільного кодексу України. Суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № № 910/10156/17 вказано, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях: як одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу та як прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Проте, позивач не визначив однозначну правову природу заявлених до стягнення процентів.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено та не обґрунтовано наявність у нього права на стягнення заявлених сум пені, інфляційних втрат і процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (57,9%).

Суд зазначає, що позивачем 03.02.2021 року подано заяву про визначення в резолютивній частині рішення суду судового засідання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 238 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Враховуючи подану позивачем своєчасно, до закінчення судових дебатів, заяву, а також забезпечуючи іншій стороні можливість реалізації своїх процесуальних прав на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд вважає за необхідне призначити судове засідання по розгляду заяви позивача у межах визначених законом строків.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 221, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротучапи” (81522, Львівська обл., Городоцький р-н, село Тучапи, вулиця Вишнева, будинок 246, ідентифікаційний код юридичної особи 34605882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс” (79039, Львівська обл., місто Львів, Золота, будинок 21, квартира 28, ідентифікаційний код юридичної особи 40536377) 10 000,00 боргу, 1 217,06 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 7 271,13 грн. відмовити.

4. Судове засідання для вирішення питання про судові витрати відповідно до заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Кайрос-Транс” від 03.02.2021 року призначити на 21.04.2021 року на 10:20 год. Явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнається.

5. Докази щодо розміру, понесених позивачем судових витрат, надати суду та іншій стороні упродовж п`яти днів з проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 20.04.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв