Рішення № 96376408, 19.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2021 справа № 914/3341/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промпак Україна», м. Бориспіль Київської області,

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Софі – Л», м. Львів,

про: стягнення заборгованості в розмірі 147 226,48 грн ( з яких: 122 018,80 грн - сума основного боргу, 3 523,03 грн пені, 880,76 грн– три проценти річних від простроченої суми, 902,01 грн -інфляційні збитки, 19 901,88 грн – штраф за умовами укладеного договору),

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Х.Л. Лащ

За участю представників сторін:

від позивача: С.О. Луценко – представник;

від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промпак Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софі – Л» про стягнення заборгованості в розмірі 147 226,48 грн ( з яких: 122 018,80 грн - сума основного боргу, 3 523,03 грн пені, 880,76 грн– три проценти річних від простроченої суми, 902,01 грн -інфляційні збитки, 19 901,88 грн – штраф за умовами укладеного договору).

Ухвалою суду від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 08.02.2021. Ухвалою суду від 08.02.2021 розгляд справи №914/3341/20 відкладено на 01.03.2021. Ухвалою від 01.03.2021 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/3341/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання у справі призначив на 29.03.2021.

Ухвалою суду від 29.03.2021 закрито підготовче провадження у справі № 914/3341/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2021.

В судових засіданнях представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Відповідач явки уповноваженого представника в жодне судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 01.03.2021 – не виконав.

Господарським судом Львівської області було вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про рух позовної заяви, шляхом направлення копій ухвал суду засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача, вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

Однак, поштова кореспонденція, надіслана на адресу відповідача, повернулась до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою про причину повернення (досилання): «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду, надісланої рекомендованим листом, відповідачем та повернення її до суду з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання» є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.

Судом, також, враховано те, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Однак, відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

В судовому засіданні 19.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення

Суд, заслухавши представника позивача, присутнього в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Як встановлено судом, 23 квітня 2020 року між Позивачем - ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» (Постачальник) та Відповідачем - ТОВ «СОФІ-Л» (Покупець) був укладений Договір поставки №23.04.2020/1 (надалі за текстом Договір) згідно умов якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує Товар на умовах визначених у даному Договорі.

В межах вищевказаного Договору, ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» здійснило наступні поставки Товару:

27.04.2020 року на суму 28 397, 52 грн;

19.05.2020 року на суму 94 040,64 грн;

07.07.2020 року на суму 38 613, 60 грн;

31.07.2020 року на суму 82 134,00 грн;

01.10.2020 року на суму 116 884,00 грн.

У відповідності до н. 5.1. укладеного Договору, розрахунки за товари, що поставляються, відбуваються шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок Постачальника вказаний в цьому Договору та здійснюються Покупцем на умовах розстрочення платежу - протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з дня відвантаження Товару (дата відвантаження вказана на видаткових накладних).

Загальна вартість Товару поставленого ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» на адресу Відповідача в межах поставок здійснених 27.04.2020 року на суму 28 397,52 грн; 19.05.2020 року на суму 94 040,64 грн; 07.07.2020 року на суму 38 613,60 грн становить 161 051,76 грн.

Як зазначає позивач, вказана сума 161 051,76 грн в повному обсязі була сплачена Відповідачем 12.08.2020 року. В зв`язку з чим Позивач з даного приводу не заявляє до Відповідача будь яких вимог.

Позовні вимоги до Відповідача заявляються Позивачем стосовно заборгованості за поставки Товару здійснені ним 31.07.2020 року на суму 82 134,00 грн та 01.10.2020 на суму 116 884,00 грн з огляду на наступне.

Згідно видаткової накладної №1524 від 31 липня 2020 року ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» здійснило на адресу ТОВ «СОФІ-Л» поставку Товару на суму 82 134,00 грн.

Факт отримання Товару згідно вищевказаної Видаткової накладної Відповідач підтвердив шляхом її підписання та проставлення печатки підприємства.

Згідно видаткової накладної №1932 від 01 жовтня 2020 року ТОВ «ПРОМПЛК УКРАЇНА» здійснило на адресу ТОВ «СОФІ-Л» поставку Товару на суму 116 884,80 грн.

Факт отримання Товару згідно вищевказаної Видаткової накладної Відповідач підтвердив шляхом її підписання та проставлення печатки підприємства.

Таким чином, загальна вартість Товару поставленого за умовами вищевказаного Договору поставки та згідно зазначених Видаткових накладних становить 199 018,80 грн.

З урахуванням положень п.5.1 Договору термін сплати Товару отриманого 31.07.2020 року сплинув 21 серпня 2020 року, а Товару поставленого 01.10.2020 року, відповідно, 22 жовтня 2020 року.

Як зазначає позивач, Відповідачем за вищевказані поставки Товару здійснено наступні оплати:

- 08.09.2020 року перерахував на рахунок Продавця 10 000, 00грн;

- 17.09.2020 року перерахував на рахунок Продавця 23000,00 грн;

- 22.10.2020 року перерахував на рахунок Продавця 1 000,00 грн;

- 10.11.2020 року перерахував на рахунок Продавця 24 000,00 грн;

- 13.11.2020 року перерахував на рахунок Продавця 14 000,00 грн та 5 000,00 грн.

Загальна сума отриманих Продавцем від Покупця грошових коштів за зазначені поставки Товару становить 77 000,00 грн.

З огляду на вищевказані обставини, станом на 11 грудня 2020 року Відповідач має перед Позивачем згідно умов Договору поставки заборгованість зі сплати за отриманий Товар в сумі 122 018,80 грн.

У відповідності до п. 7.1. Договору, у разі несвоєчасної оплати вартості Товару Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

У відповідності до п. 7.2. Договору, у випадку прострочки Покупцем оплати вартості Товару більше ніж на 30 календарних днів вважається, що Покупець необґрунтовано відмовився від оплати Товару та зобов`язаний сплатити на користь Продавця, крім установленої Договором пені (п. 7.1.), штраф за ухилення від оплати у розмірі 10 % від вартості отриманого та не оплаченого в строк Товару.

Таким чином, за порушення договірних зобов`язань позивач звернувся до суду з матеріально – правовою вимогою про стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 122018,80 грн, пеню в розмірі 3523,03 грн, штрафу в розмірі 19901,88 грн, 3% в розмірі 880,76 грн та інфляційні витрати від суми боргу в розмірі 902,01 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №23.04.2020/1 від 23.04.2020.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Відтак, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано товар на суму 199018,8 грн, що підтверджується підписом представника відповідача на видаткових накладних №1524 від 31.07.2020 та №1932 від 01.10.2020.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений позивачем товар, а саме в розмірі 77000,00 грн.

Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 122018,8 грн.

Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов`язання щодо оплати вартості товару у повному розмірі, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 122018,8 грн заборгованості з оплати останнього підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно із ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 7.1. Договору, у разі несвоєчасної оплати вартості Товару Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

У відповідності до п. 7.2. Договору, у випадку прострочки Покупцем оплати вартості Товару більше ніж на 30 календарних днів вважається, що Покупець необґрунтовано відмовився від оплати Товару та зобов`язаний сплатити на користь Продавця, крім установленої Договором пені (п. 7.1.), штраф за ухилення від оплати у розмірі 10 % від вартості отриманого та не оплаченого в строк Товару.

Зважаючи на наведене, за порушення договірних зобов`язань позивач просить стягнути з відповідача пеню, штраф, 3 % річних та інфляційні втрати від суми боргу.

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Тобто, одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка у формі пені та штрафу, такий вид забезпечення як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», у той же час право встановити в договорі такий вид забезпечення як штраф передбачено частиною 2 статті 549 ЦК України, частиною 4 статті 231 ГК України.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, так як відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як форми її сплати.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах: від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

З огляду на порушення відповідачем строків по оплаті вартості поставленого товару, що ним не заперечується та підтверджується матеріалами справи, виходячи з погоджених сторонами умов Договору, суд, перевіривши розрахунок неустойки (пені та штрафу) наявний у матеріалах справи, дійшов висновку про правомірність вимог у частині стягнення пені в сумі 3523,03 грн за період з 22.08.2020 по 11.12.2020 та штрафу (в розмірі 10% від вартості поставленого товару, оплату якого прострочено понад 30 календарних днів) у сумі 19901,88грн.

Щодо вимоги про стягнення 3 % річних, то суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 880,76 грн - трьох відсотків річних, зазначає, що такий здійснено коректно. Відтак, стягнення з відповідача 880,76 грн 3 % річних підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення 902,01 грн інфляційних втрат за запропонований позивачем період, а саме: за вересень 2020 року на суму 82134,00 грн та жовтень 2020 на суму 49134,00 грн - суд зазначає, що такий розрахунок здійснено коректно. Відтак, стягнення з відповідача 902,01 грн інфляційних втрат підлягає до задоволення.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами не спростовані відповідачем.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Позивачем у справі заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні фор.ми адвокатської діяльності).

Як вбачається в матеріалах справи, 25.11.2020 року між ТОВ «ПРОМПАК Україна» та Адвокатом Луценко С.О. укладено Договір про надання Товариству правової дороги, яка складається з: «надання юридичної консультації клієнту та формування його подальшої правової поведінки з юридичних питань, складання переліку документів та виготовлення їх копій з метою подальшого долучення до матеріалів Позовної заяви (з подальшим завіренням даних копій), складання Позовної заяви та формування потрібного пакету документів, що долучаються до неї, сплата судового збору від імені клієнта та направлення Позовної заяви до суду.

Згідно п. 4.2 Договору Гонорар Адвоката за даним договором складає 5000,00 грн до вартості якого входять: надання юридичної консультації клієнту та формування його подальшої правової поведінки з юридичних питань, складання переліку документів та виготовлення їх копій з метою подальшого долучення до матеріалів Позовної заяви ( подальшим завіренням даних копій), складання Позовної заяви та формування потрібного пакету документів, що долучаються до неї, сплата судового збору від імені клієнта та направлення Позовної заяви до суду, а копії Стороні у справі. Підтвердженням надання зазначеного переліку (об`єму) правничої допомоги є підписаний Сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2020 року ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» та адвокатом Луценко С.О. складено Акт приймання передачі виконаних робіт за умовами Договору про надання правової допомоги, згідно якого загальна вартість послуг, що надана Адвокатом Клієнту за умовами Договорудоручення про надання правової допомоги від 25 листопада 2020 року становить 5 000,00 грн.

Разом з тим, до матеріалів справи долучено докази сплати ТОВ «ПРОМПАК УКРАЇНА» вартості отриманих послуг за умовами вказаного Договору, а саме: адвокатом Луценко С.О. видано приходний касовий ордер на підтвердження оплати вартості наданих послуг.

При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що дані докази підтверджують суму витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, та те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5000,00 грн.

Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФ1-Л» (81112, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Холодновідка, вул. П. Тичини, буд. 5; ідентифікаційний код юридичної особи - 38325509) на користь - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМПАК УКРАЇНА» (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Шевченко, будинок 165-А, квартира 142; ідентифікаційний код юридичної особи - 41418912) за неналежне виконання умов Договору поставки №23.04.2020/1 від 23.04.2020 року: 147 226,48 грн, з яких: 122 018,80 грн - сума основного боргу, 3 523,03 грн- пеня, 880,76 грн - три відсотки річних від простроченої суми, 902,01грн- інфляційні збитки, 19 901,88 грн - штраф за умовами укладеного Договору; суму судового збору у розмірі 2 208,41 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.04.2021.

Суддя Н.Є. Березяк