Рішення № 96376393, 15.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2021 справа № 914/3090/20

За позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЙН-ФУД», м.Львів,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайн-Хаус», м.Оріхів Запорізької області,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м.Львів,

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , м.Львів,

про звільнення самовільно зайнятого приміщення,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Учасники провадження:

від позивача: Мотов Є.Г.,

від відповідача: Сідловська І.Ю.,

від третьої особи 1: не з`явився,

від третьої особи 2: не з`явився,

від третьої особи 3: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЙН-ФУД» про звільнення самовільно зайнятого приміщення комунальної власності під індексами « 11», « 13» та « 14», загальною площею 20,6 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 78.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вказані нежитлові приміщення перебували в оренді ТзОВ «Зоряна» за договором оренди №1663 від 31.07.1997. У процесі здійснення своїх повноважень управлінню комунальної власності стало відомо, що вказані приміщення використовує відповідач без достатніх правових підстав. Приміщення не відповідають технічному паспорту, у них здійснено ряд перепланувань, у тому числі доступ до приміщень із приміщень загального користування відсутній. Тому, позивач звернувся до суду із вимогою про звільнення відповідачем самовільно зайнятих приміщень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26 листопада 2020 справу № 914/3090/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.12.2020, надано відповідачу строк на подання відзиву-протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.12.2020 підготовче засідання відкладено на 14.01.2021.

31.12.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№37284/20), у якому зазначає, зокрема, що позивачем не доведено належними доказами, що спірні приміщення під індексами 11, 13, 14 заг.площею 20,6 кв.м., розташовані у будинку по вул. Стрийська, 78 у м.Львові, належать до комунальної власності. Зазначив, що спірні приміщення ним не використовуються, а приміщення під індексом 22 та інші знаходяться у користуванні товариства на підставі договору суборенди нежитлового приміщення № 41/2019 від 01.11.2019, укладеного між ТзОВ «Вайн-Фуд» та ТзОВ «Вайн-Хаус», та належить на праві приватної власності ФОП Березі О.І. та ОСОБА_2 ; акт обстеження №375-НП/20 від 09.10.2020 складений без участі відповідача, що викликає сумніви в його об`єктивності, а сама перевірка проведена з порушенням п.4.1.10 локального Положення; не доведено, що вказані у позовній заяві приміщення використовуються саме відповідачем і там знаходиться його майно; позивач про з`ясування вказаних обставин або з вимогою про звільнення спірних приміщень до відповідача не звертався; просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що очікує понести судові витрати у розмірі 10'000,00 грн.

Протокольною ухвалою від 14.01.2021 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 28.01.2021. Ухвалою від 14.01.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав позивача та повідомив йому про дату, час і місце підготовчого засідання.

28.01.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 2004/21).

У підготовчому засіданні 28.01.2021 оголошено перерву до 11.02.2021.

11.02.2021 позивач подав клопотання про долучення доказу (вх.№ 3364/21).

Протокольною ухвалою від 11.02.2021 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 23.02.2021. Ухвалою від 11.02.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав позивача та повідомив йому про дату, час і місце підготовчого засідання.

18.02.2020 позивач подав суду клопотання про залучення до участі у справі ТзОВ «Вайн-Хаус», ФОП Березу О.І. та ОСОБА_2 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 23.02.2021 ТзОВ «Вайн-Хаус», ФОП Березу О.І. та ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, а також продовжено сторонам процесуальні строки на подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

04.03.2021 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2021 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2021.

У засіданні, яке відбулось 25.03.2021, суд заслухав вступне слово сторін та відклав судове засідання на 15.04.2021, відомості про що занесено у протоколу судового засідання. Ухвалами від 25.03.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив третіх осіб у справі про дату, час і місце наступного судового засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 15.04.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити.

Представник відповідача у судове засідання 15.04.2021 з`явився, позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов. Зазначив, що спірними приміщеннями не користується та ніколи не користувався.

Треті особи в судове засідання не з`явились, пояснень по суді справи не подавали.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №232014240 від 11.11.2020 Львівська міська рада є власником нежитлових приміщень першого поверху під індексами, 11, 13, 14, загальною площею 20,6 кв.м. у будинку під літерою «А-10», за адресою АДРЕСА_1 .

31.07.1997 УКВ ДЕР ЛМР (орендодавець) та ТзОВ «Зоряна» (орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень №1663, згідно якого орендодавець здав, а орендар прийняв в користування нежитлові приміщення під індексами « 11», « 13» та « 14» загальною площею 20,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів. вул.Стрийська, 78. У судовому засіданні позивач стверджував, що даний договір припинив свою дію.

01.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙН-ФУД» (відповідач, суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вайн-Хаус» (третя особа 1, орендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення №41/2019, відповідно до умов якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення площею 200,9 кв.м, яке знаходиться на першому поверсі будинку за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 78. Об`єкт оренди перебуває у користуванні орендаря на підставі договору оренди нежитлового приміщення №5/08/19, укладеного ТзОВ «Вайн-Хаус» з ФОП Береза О.І. 05.08.2019. Термін дії договору суборенди сторонами погоджено до 04.08.2022. За вказаним договором оренди №5/08/19 від 05.08.2019 СПД-ФО ОСОБА_1 (орендодавець) передав, а ТзОВ «Вайн-Хаус» (орендар, третя особі 1 у справі) прийняв у строкове платне користування приміщення першого поверху, позначені на поверховому плані цифрами 10, 11а, 15, 15а, 22, 22а, загальною площею 200,9 м.кв., що розташовані у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . 1/2 частини приміщення, яке орендодавець передає, а орендар приймає в оренду, знаходиться у власності орендодавця, що засвідчується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №73117603 від 16.11.2016, 1/2 частини приміщення, яке орендодавець передає, а орендар приймає в оренду, знаходиться у користуванні орендодавця на підставі договору найму, укладеного між ОСОБА_2 і ФОП Березою О.І. від 05.08.2019 року (п.1.3 договору). Право приватної власності на приміщення, що орендуються ТОВ «Вайн-Фуд», підтверджуються копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з індексним номером 72769934 від 10.11.2016, 72994051 від 15.11.2016 та 73117603 від 16.11.2016.

13.11.2019 Львівським комунальним підприємством «Вулецьке» видано довідку № 48, затверджену в.о. голови Франківської РА Тимчишин О.С., про те, що нежитлові приміщення під індексами 11, 13, 14, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,4 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 12.12.2017 є вільними, вхід в такі здійснюється з приміщень, власником яких є ОСОБА_3 . ЛКП «Вулецьке» не має заперечень щодо передачі вказаного об`єкта в оренду. Позивач стверджує, що 09.10.2020 управлінням спільно з представником балансоутримувача ЛКП «Вулецьке» проведено обстеження нежитлових приміщень під індексами 11, 13, 14, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,6 кв.м. Актом №375-НП/20 проведення перевірки (обстеження приміщення) встановлено, що вказані приміщення перебувають у користуванні відповідача та використовуються ним як складські приміщення (інд.13, 14) і вбиральня (інд.11). Вказані приміщення не відповідають технічному паспорту № НОМЕР_1 , виготовленого станом на 07.03.2002, у них здійснено ряд перепланувань, у тому числі доступ до приміщень, саме: у приміщенні під індексом « 11» виявлено відмуровану стінну перегородку, яка розділяє дане приміщення на 2 частини, внаслідок чого доступ до нежитлових приміщень із приміщень загального користування будинку відсутній; виявлено стінну перегородку між приміщеннями під індексами « 11» і « 14»; виявлено дверний прохід між приміщенням під індексом « 11» і приміщенням під індексом « 22», яке перебуває в приватній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; виявлено дверний прохід між приміщенням під індексом « 14» і приміщенням під індексом « 22», яке перебуває в приватній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Внаслідок усіх вищезазначених перепланувань доступ до нежитлових приміщень під індексами « 11», « 13», « 14» на момент обстеження здійснюється виключно із приміщень, які перебувають у приватній власності, а саме із приміщення під індексом « 22».

Відтак, позивач просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЙН-ФУД» звільнити самовільно зайняті ним нежитлові приміщення.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ч. 5 ст. 60 вищевказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення першого поверху під індексами, 11, 13, 14 загальною площею 20,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 належить до комунальної власності, від імені територіальної громади права власника здійснює Львівська міська рада через уповноважені нею органи.

Згідно Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.12.2016 №1125, одним з основних завдань управління є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на зміст наведених правових норм, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка його порушила. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування нерухомим майном у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо нерухомого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на нерухоме майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника). Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 29.03.2018 у справі № 918/317/17, від 29.05.2018 у справі № 914/2182/17, від 16.04.2019 у справі № 904/2061/18, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Підставою на звернення із позовною вимогою позивач зазначає самовільне зайняття приміщень комунальної власності ТзОВ «ВАЙН-ФУД», у підтвердження чого посилається на акт №375-НП/20 проведення перевірки від 09.10.2020, у якому комісією у складі представника позивача та представника балансоутримувача вказано, що спірні приміщення використовуються відповідачем під склад товарів (13, 14) та як вбиральня (11). Проте, у вказаному акті - графа: «посвідчення особи (представник користувача)» внесено запис – не представлено.

Позивач стверджував, що під час проведення перевірки 09.10.2020 працівники магазину допустили представника управління та ЛКП у спірні приміщення, останні зробили там фотографування і такі фото долучені до матеріалів справи. Саме акт перевірки разом з фотографіями, на переконання управління, і свідчать про зайняття спірних приміщень відповідачем. Товариство категорично заперечувало дану обставину, зазначаючи, що його працівники не могли цього робити, оскільки доступу до спірних приміщень, як і він, не мають. Більше того, представник відповідача ставив під сумнів взагалі сам факт проведення обстеження 09.10.2020. На запитання суду, чому в акті перевірки не зазначено працівників магазину, якщо вони уже надали доступ до приміщень, представник управління не дав чітку відповідь, яка б дозволила погодитися з його позицією.

Як уже зазначалося, ЛКП «Вулецьке» у довідці №48 від 13.11.2019 вказало, що вхід в нежитлові приміщення під індексами 11, 13, 14, розташовані за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 78, загальною площею 16,4 кв.м., здійснюється лише з приміщень, власником яких є ОСОБА_3 . Відтак, з поданого акту №375-НП/20 проведення перевірки від 09.10.2020 не вбачається на підставі чого комісія встановила, що спірні приміщення використовує саме відповідач, а не інші особи, наприклад, орендарі чи власники приміщень 10, 11а, 15, 15а, 22, 22а.

Також, враховуючи, що відповідач заперечує факт проведення перевірки і обставини, які під час її проведення були встановлені, а про таку вказано тільки у акті, який складений в односторонньому порядку без участі представника відповідача чи третіх осіб (власників приміщення, виключно з яких може бути здійснений доступ до спірних приміщень), суд не може вважати доведеними обставини, зазначені у акті перевірки від 09.10.2020. Фотографії приміщення не можуть бути таким доказом, адже з таких не вбачається у якому саме приміщенні здійснено фото фіксацію, та не підтверджують того, що майно, яке на них зображене, належить саме відповідачу. Крім того, дані фотографії не містять інформації, хто і коли їх зробив. Інших допустимих доказів у підтвердження перебування відповідача у спірних приміщеннях суду не подано, тому відсутні підстави стверджувати, що ТзОВ «Вайн-Фуд» займає спірні приміщення. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №914/2182/17: «…акти, на які посилається позивач у підтвердження перебування у належному йому приміщенні відповідача, складені без участі представника відповідача. При цьому інших доказів на підтвердження того факту, що вказане приміщення зайняте саме відповідачем, судам надано не було. З огляду на викладене Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав стверджувати про те, що приміщення позивача зайняті саме відповідачем…».

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 3 ст. 45 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Позивач не скористався правом залучення у справу співвідповідача чи заміни відповідача, а суд позбавлений права це робити самостійно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача, ґрунтуються на припущеннях, оскільки поданий акт не можна вважати належним та допустимим доказом самовільного зайняття та використання саме відповідачем нежитлових приміщень під індексами, 11, 13, 14, загальною площею 20,6 кв.м., які розташовані у будинку за адресою м.Львів, вул. Стрийська, 78.

Відтак, в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 512 від 23.11.2020 на суму 2'102,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.04.2021.

Суддя Б.І. Яворський