Рішення № 96372756, 01.04.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9154/20

провадження № 2/753/1759/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Квелл-Україна» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Квелл-Україна» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 15.10.2019 р. по 18.10.2019 р. позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем. При влаштуванні на роботу між сторонами було досягнуто угоди, що позивач буде працювати продавцем-консультантом на об`єктах, які обслуговує ТОВ «Квелл-Україна» та за кожну відпрацьовану зміну на вкінці дня буде отримувати заробітну плату в розмірі 440 грн. Вказує, що відповідач йому видав перепустку на об`єкти де він повинен працювати та 17.10.2019 р. направив його працювати до супермаркету «Фора» за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 23. Вказує, що 18.10.2019 р. за вказівкою відповідача працював в супермаркеті «Варус», що розташований біля м. Дарниця. Зазначає, що сумлінно виконував свої обов`язки, однак роботодавець заробітну плату за відпрацьовані зміни не виплатив, у зв`язку із чим заборгованість по заробітній платі за період роботи з 17 по 18 жовтня 2019 р. складає 880 грн. Вказує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх обов`язків йому було завдано моральних страждань, оскільки ситуація, що виникла негативно відображається на психічному та емоційному стані позивача, він став знервованим та дратівливою, втратив сон, знаходиться у стані нервового стресу, оскільки не може отримати чесно зароблені гроші. Позивач оцінює моральну шкоду, яка була заподіяна діями відповідача у розмірі 15 000 грн. Через відсутність спеціальних знань в області права, позивач змушений був звернутися за професійною юридичною допомогою, у зв`язку із чим поніс витрати у розмірі 8 830 грн.

На підставі викладеного, позивач просить: встановити факт його перебування у трудових відносинах із ТОВ «Квелл-Україна» з 17 по 18 жовтня 2019 р.; стягнути з ТОВ «Квелл-Україна» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 880 грн.; стягнути з ТОВ «Квелл-Україна» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.; стягнути з ТОВ «Квелл-Україна» на користь позивача витрати по оплаті юридичних послуг у розмірі 8 830 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15.07.2020 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з викладених підстав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не надав, причини неявки не повідомив.

Заслухавши позивача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач на підтвердження позовної вимоги, щодо встановлення факту перебування у трудових відносин із відповідачем з 17 по 18 жовтня 2019 р. надав лише перепустку на ім`я ОСОБА_2 .

Суд вказаний доказ до уваги не приймає, оскільки він є неналежним, так як неможливо встановити дату видачі перепустки, ким та у зв`язку із чим вона була видана позивачу.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Разом з тим, належних доказів, наявності між сторонами трудових відносин у вказаний період, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи.

З огляду на те, що факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем судом не встановлено, позовні вимоги про встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із роботодавцем ТОВ «Квелл-Україна» з 17 по 18 жовтня 2019 року задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати у сумі 880 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст.115 КЗпП України).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Вимоги працівника про стягнення належної йому заробітної плати в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежені будь-яким строком.

Згідно із абз. 5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при задоволенні позову про оплату праці суд має навести у рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд приходить до висновку, що передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості по заробітній платі судом не встановлено, оскільки позивачем не доведено факту перебування у трудових відносинах з відповідачем, що є підставою для виплати заробітної плати, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 273-1 КЗпП України.

Стаття 273-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 273-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 273-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом не встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача, а відтак вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, покладаються на позивача та стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 24,48 КЗпП України, статтями 12, 19, 81, 82, 89, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Квелл-Україна» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА