Рішення № 96371652, 07.04.2021, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6725/20

№ провадження 2/646/630/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

07.04.2021 м.Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова

під головуванням суддіДемчини Т.Ю.з участю секретаря судового засідання Саламахи В.О.,позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Червонозаводського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на проживання у житловому приміщенні, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що не втратила право користування права користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовується тим, що дана квартира була отримана ОСОБА_1 для проживання її та її сина ОСОБА_2 у 1999 році, з того часу вона постійно проживає у вказаному житлі. Її місце проживання у цій квартирі було зареєстроване до 19.02.2016, коли вона добровільно знялась з реєстрації у квартирі, проте продовжувала там проживати та проживає на даний час, на проживання до іншого житла вона не вибувала, іншого житла не має. Оригінал ордеру на вселення, який є підставою для поновлення її реєстрації у спірній квартирі, нею втрачено.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та підтвердила, що у квартирі АДРЕСА_2 вона проживає з 1999 року, вселилась на підставі ордеру, виданого у встановленому законодавством порядку. На даний час у вказаній квартирі проживає та зареєстрований її син ОСОБА_2 та його неповнолітній син ОСОБА_3 . Крім того, у квартирі проживає позивачка та дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . У вказаному житлі зареєстроване також місце проживання колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_5 , з яким за результатами судового розгляду цивільної справи про визнання його таким, що втратив право користування житлом, нею було укладено і судом затверджено мирову угоду, за умовами якої він не претендував на проживання у квартирі, у той час як його місце проживання без заперечень продовжувало бути зареєстрованим у вказаному житлі. Фактично ОСОБА_5 у цій квартирі не проживає. У 2016 році, як пояснила позивачка, вона на прохання (вимогу) ОСОБА_2 добровільно знялась з реєстрації у спірній квартирі, проте нікуди на проживання не вибувала, продовжує проживати у квартирі і по даний час. У 2020 році вона намагалась влаштуватись на роботу, де їй було поставлено вимогу мати зареєстроване місце проживання. З цією метою її сусід з квартири за адресою: АДРЕСА_3 , на її прохання зареєстрував її місце проживання у своєму житлі на два місяці, після чого вона, за досягнутою домовленістю, знялась з реєстрації у вказаній квартирі. Проте увесь цей час вона продовжувала проживати у квартирі АДРЕСА_2 .

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином у передбаченому ЦПК України порядку повідомлявся про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, з урахуванням думки позивачки судом ухвалено провести заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних у справі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту реєстрації Харківської міської ради до суду не з`явився, у письмових поясненнях заявив клопотання про розгляд справи у його відсутності. Згідно з письмовими поясненнями третьої особи, як було встановлено з листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 16.01.2021 № 344/0408/21, інвентаризаційна справи на квартиру АДРЕСА_2 як на окремий об`єкт не складалась, реєстрація права власності на дану квартиру не проводилась. Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 може бути проведена за наявності згоди наймача та членів його сім`ї, а за її відсутності - на підставі рішення суду, яке є достатньою підставою для реєстрації місця проживання особи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, належним чином у передбаченому ЦПК України порядку повідомлялась про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких заяв по суті справи не подавала. Суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності третіх осіб.

Суд, заслухавши пояснення позивача, показання свідків, дослідивши та оцінивши інші докази у справі, приходить до висновку про задоволення позову. Підставами для такого висновку суду стало наступне.

З письмових пояснень Департаменту реєстрації Харківської міської ради вбачається, що квартира АДРЕСА_2 будь-якими особами не приватизовувалась та у розумінні Житлового кодексу Української РСР відноситься до житла державного та громадського житлового фонду.

Як вбачається з архівного витягу № Б-6 від 03.02.2021 архівного відділу Харківської міської ради Харківської області з рішення виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м.Харкова № 282 від 17.09.1999 (протокол № 15 засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі районної ради від 07.09.1999), на підставі п.54 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР № 470 від 11.12.1984, ОСОБА_1 з сином до підходу черги надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , житловою площею 27 кв.м. Зі змісту вказаного протоколу засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі Червонозаводської районної ради міста Харкова вбачається, що ОСОБА_1 з сином і колишнім чоловіком на момент ухвалення виконавчим комітетом районної ради рішення мешкала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_5 , житловою площею 14,3 кв.м, просила надати до підходу черги собі з сином двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , житловою площею 27 кв.м, з частковими комунальними зручностями, яка раніше була надана як підсобне приміщення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 після прийняття вищезазначеного рішення уклала шлюб з ОСОБА_5 , отримавши після його укладення прізвище ОСОБА_1 . Загальновідомою суд вважає і ту обставину, що зазначений у рішенні виконавчого комітету районної ради провулок Нікітінський в Червонозаводському районі міста Харкова на даний час має назву провулок Микитинський.

З пояснень позивачки вбачається, що вселення у квартиру АДРЕСА_2 відбувалось на підставі ордеру, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м.Харкова № 282 від 17.09.1999, який на даний час втрачено.

Як вбачається з електронної довідки УДМС України в Харківській області від 13.11.2020, на момент її надання у квартирі АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання наступних осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 2013 р.н., ОСОБА_8 .

Як встановлено судом зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом ДРАЦС Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Харків), ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З копії ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21.03.2006 у справі № 2-21/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про втрату права користування жилим приміщенням, судом за результатами розгляду справи затверджено мирову угоду сторін, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_5 зобов`язався не вселятись у квартиру АДРЕСА_4 , а також не претендувати на частину житла за цією адресою, а позивач ОСОБА_1 «не піднімає питання» щодо його реєстрації у вказаному житлі.

З копії паспорта позивачки судом встановлено, що у період з 06.04.2001 по 19.02.2016 її місце проживання було зареєстроване у квартирі АДРЕСА_2 , а з 22.05.2020 по 27.07.2020 - за адресою: АДРЕСА_3 . Інших записів про реєстрацію місця проживання у період з 19.02.2016 по даний час паспорт позивачки не містить.

З копії талону про зняття з реєстрації місця проживання в Україні від 19.02.2016 вбачається, що ОСОБА_1 з місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 вибуває до адреси: АДРЕСА_6 . Як пояснила в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , адресу, за якою вона нібито вибуває, вона вказала на вимогу уповноваженої особи органу реєстрації, навмання, будь-яких речових прав на жилі приміщення в м.Львові, у тому числі і прав користування, вона не мала та не має.

В судовому засіданні ОСОБА_1 також пояснила, що на її прохання, з дозволу володільця житла за адресою: АДРЕСА_3 , її місце проживання тимчасово, на період працевлаштування, було зареєстроване за вказаною адресою, проте на проживання до вказаного житла з постійного місця свого проживання вона не вибувала.

У виписці з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 341/о/536-21 від 15.02.2021 місцем проживання хворої ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_1 . Зі вказаного документу вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться під наглядом КНП «Міська поліклініка № 25» з 2016 року.

З копії декларації № 0001-ММЕМ-КЕ00 про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу, вбачається, що ОСОБА_1 отримує таку допомогу від лікаря КНП «Міська поліклініка № 25» (м.Харків, вул.Руставелі, 14).

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 в судовому засіданні показали, що ОСОБА_1 тривалий час постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2 , у 2016 році зі вказаного житла не вибувала, вказана квартира є постійним та єдиним місцем її проживання.

На підставі вищезазначених досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 вселилась у жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_2 на підставі ордеру, виданого виконавчим комітетом районної в місті Ради народних депутатів, як наймач вказаного житла, зареєструвала місце свого проживання у вказаному житлі та безперервно там проживає з моменту вселення і по даний час, зі вказаного житла не вибувала, іншого житла на праві власності або користування не має, отже набула та має рівне з відповідачем ОСОБА_2 право користування зазначеною вище квартирою.

Згідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.71 ЖК Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Цією нормою також передбачено випадки збереження житла за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Зі змісту ст.72 ЖК Української РСР вбачається, що наслідком відсутності особи у житлі понад встановлені строки, є визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що з моменту скасування 19.02.2016 реєстрації місця проживання позивачки ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрований у цьому житлі повнолітній член її сім`ї - відповідач ОСОБА_2 до суду з позовами про визнання її такою, що втратила право користування вказаним житлом, чи про її виселення не звертався.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність реєстрації за місцем проживання само по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ст.397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку правомірно набула право користування квартирою АДРЕСА_2 , і таке право після скасування реєстрації місця її проживання у вказаному житлі не втратила, оскільки фактично з нього до іншого житла не вибувала, продовжуючи постійно безперервно проживати за вказаною адресою.

Як вбачається зі змісту ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», право на реєстрацію особи за певною адресою є похідним від її права на проживання у житлі за цією адресою. Отже, особа, яка на законних підставах проживає у житлі, має право на реєстрацію у ньому місця свого проживання.

З пояснень позивачки судом встановлено, що ОСОБА_2 не заперечує проти проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , однак безпідставно відмовляється надати згоду на реєстрацію місця її проживання у спірній квартирі.

З письмових пояснень Департаменту реєстрації Харківської міської ради вбачається, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 може бути проведена за наявності згоди наймача та членів його сім`ї, а за її відсутності - на підставі рішення суду, яке є достатньою підставою для реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до ст.396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права. Оскільки поведінка відповідача, який не надає згоду на реєстрацію місця проживання позивачки у спільному житлі, вказує на оспорення ним такого права, яке є похідним від її права на проживання у ньому, таке право позивачки підлягає захисту в порядку ст.16 ЦК України шляхом ухвалення судом рішення про його визнання.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.58, 71, 72 ЖК України, ст.ст.396, 397 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. понесених позивачем судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Повне судове рішення складене 16 квітня 2021 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Україні зареєстрованого місця проживання не має, місце фактичного проживання: АДРЕСА_7 , паспорт НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , паспорт НОМЕР_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстрації Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 40214227, місцезнаходження: 61003, м.Харків, майдан Павлівський, буд.4;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_7 .

Головуючий суддя: Т.Ю.Демчина