Ухвала суду № 96370853, 25.03.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12547/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі представника власника майна - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020070000000261 про накладення арешту на майно, -,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, а саме на земельну ділянку площею 0,5245 га. під кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у власності Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, код ЄДРПОУ 05508559, із забороною розпорядження даною земельною ділянкою.

В обґрунтування клопотання вказує на те, що в 2013 році службові особи Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, діючи умисно, зловживаючи наданими їм повноваженнями, зареєстрували право приватної власності на нерухоме майно яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 за адресою АДРЕСА_1 , а саме 70 % власності за громадянкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою в АДРЕСА_2 . При цьому вказане майно перебувало у власності ГО «Закарпатська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» і її відчуження відбулося всупереч встановленому законом порядку.

Тобто, всупереч земельному законодавству (в редакціях чинних станом вчинення злочину) службовими особами Держгеокадастру в Закарпатській області було виготовлено та погоджено технічну документацію із землеустрою, щодо вищезазначеної земельної ділянки, після чого видано державний акт на право постійного користування землею. В подальшому 21.06.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Ужгородського міськрайонного упаравління юстиції ОСОБА_6 було прийнято заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, після чого здійснено державну реєстрацію права власності, а саме гаражних боксів, які розташовуються на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 70 % власності та 30% власності за Закарпатською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів керівником якої являється ОСОБА_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого земельна ділянка, яка розташовуються за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 на праві власності належать Закарпатській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, код ЄДРПОУ 05508559

Метою накладення арешту прокурор зазначає - забезпечення збереження речових доказів.

Прокурор в судове засідання повторно не зявився, про день, час та місце розгляду клопотання був повідомлений завчасно та належним чином.

Представник власника майна - ОСОБА_3 в судовому засідання проти задоволення клопотання заперечив, посилаючись на необґрунтованість клопотання. Просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши доводи представника власника майна - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали кримінального провадження, додані до клопотання, а також суть клопотання, враховуючи, що прокурор в судове засідання повторно не зявився, в судовому засіданні не довів обставин необхідності накладення арешту на майно, також прокурор не надав слідчому судді матеріали кримінального провадження в підтвердження свого клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Чинним КПК України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Відповідно до вимог статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 2статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини 2статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Разом з тим, клопотання про накладення арешту на майно не містить належного обгрунтування підстав визнання майна - земельної ділянки доказом вчинення злочину, передбаченого ч.2ст. 364 КК України. Крім того, клопотання не містить обґрунтування ризиків, передбачених абзацом другим частини 1 ст.170КПК України.

В клопотанні прокурор зазначає, що нерухоме майно є речовим доказом в кримінальному провадженні та відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, а тому як підставу для накладення арешту на вказану в клопотанні земельну ділянку прокурор зазначає накладення арешту з метою збереження речових доказів.

Однак, в підтвердження викладеного прокурором до матеріалів клопотання постанови про визнання вказаної в клопотанні земельної ділянки на яку він просить накласти арешт не додано.

Таким чином, вимоги клопотання про арешт майна на даному етапі досудового розслідування, не виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

В матеріалах, долучених до клопотання, які надані слідчому судді, відсутні належні докази, які давали б беззаперечні підстави слідчому судді прийти до висновку про наявність необхідності в накладенні арешту на вказане майно.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У відповідності до вимог п.2 ч. 3 ст.132 КПК України передбачає, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні.

Стаття 173 ч. 1 КПК України зазначає, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1статті 170 цього кодексу.

Отже, в даному провадженні прокурором не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні, подане клопотання прокурором в судовому засіданні не підтримано , а тому клопотання є необґрунтованим, поданим з порушенням вимог чинного законодавства і таким, що не підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

На підставі зазначеного вище та керуючись ст.132,170,171,172 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020070000000261 про накладення арешту на майно відмовити.

Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня іі оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 29.03.2021 року о14-58 годині.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1