Рішення № 96363300, 19.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року місто Київ №640/13283/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Корней"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу від 22.05.2020 №10-8661/15-20-

сг, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянське (фермерське) господарство «Корней» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області в якому просить суд:

- визнати протиправним на скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Київській області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства «Корней» від 17.04.2020 року № 17/04-2020 з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Селянське (фермерське) господарство «Корней» 21.04.2020 року звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50 гектарів в межах згідно з планом, що розташована на території Малополовецької сільської ради. Відповідачем було прийнято наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг. Позивач вважає виданий наказ від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "Корней" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 640/13283/20 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 25.06.2020 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 640/13283/20 в задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства «Корней» про забезпечення позову відмовлено.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою закріплені Законом України «Про землеустрій». Виключний перелік видів документації із землеустрою визначений в статті 25 вказаного Закону. В зазначеному законодавством переліку відсутній вид документації, який вказаний заявником ОСОБА_1 - про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою. За наявних обставин, право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства не успадковується. Аналіз законодавства свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Серед поданих заявником документів та в матеріалах справи відсутні докази про реєстрацію відповідно до чинного законодавства України цілісного майнового комплексу фермерського господарства та внесення до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) земельної ділянки. Застосовуючи нормами законодавства, Головним управлінням прийнято рішення (Наказ від 22.05.2020 № 10-8661/15-20-сг) про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо переоформлення права постійного користування земельної ділянки ОСОБА_1 , голові СФГ «Корней».

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Селянське (фермерське) господарство «Корней» 21.04.2020 року звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50 гектарів в межах згідно з планом, що розташована на території Малополовецької сільської ради.

Зазначена земельна ділянка була надана в постійне користування громадянину України ОСОБА_2 на підставі рішення 04 сесії XXIII скликання Фастівської районної Ради народних депутатів від.29 жовтня 1998 року № 10.

ОСОБА_2 було створене та зареєстроване 27.07.1999 року селянське (фермерське) господарство «Корней» (ідентифікаційний код юридичної особи 30447930) (далі - С(Ф)Г «Корней»), головою якого був ОСОБА_2 .

Виконавчим комітетом Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області 16 січня 2020 року було видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 .

Відповідачем було прийнято наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг.

Згідно додатку до наказу, відповідач обґрунтовав відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою тим, що громадянин ОСОБА_2 є померлим. Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Отже, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Позивач, вважаючи зазначений висновок відповідача таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, а виданий наказ від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із даним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення С(Ф)Г «Корней») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення С(Ф)Г «Корней») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення С(Ф)Г «Корней») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення С(Ф)Г надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону на момент створення С(Ф)Г «Корней»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення С(Ф)Г «Корней», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності С(Ф)Г як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення С(Ф)Г, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації С(Ф)Г. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення С(Ф)Г, без створення такого С(Ф)Г.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення С(Ф)Г і подальшої державної реєстрації С(Ф)Г як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника С(Ф)Г відсутня.

Адже правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника С(Ф)Г відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 викладено правову позицію, згідно з якою у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше існуючої правової позиції та зробила новий правовий висновок про те, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Таким чином, аналізуючи чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, судову практику, а також обставини справи, суд зазначає, що хоча Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ №007740, зареєстрованмй 24 вересня 1999 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 36, і видавались на ім`я голови С(Ф)Г «Корней» ОСОБА_2 , який помер, проте фактично земля передана в користування створеному ним С(Ф)Г «Корней».

Тому з моменту створення С(Ф)Г «Корней» обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

При цьому, С(Ф)Г «Корней» є діючою юридичною особою, не перебуває в статусі припинення та ліквідації, а тому земельна ділянка, яка надавалась померлому голові фермерського господарства, фактично користується юридична особа С(Ф)Г «Корней».

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 0440/6558/18

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які іуіельніи ділянці;

истання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Отже, серед наведених підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутня така підстава, як смерть голови або члена селянського (фермерського) господарства, на ім`я якого було видано акт про право постійного користування землею.

Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обгрунтування відмови відповідача в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою тим, що вказане право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припинилось зі смертю особи, якій належало таке право не ґрунтується на вимогах закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з вказаним, суд доходить до висновку, що позовні вимоги визнати протиправним на скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Київській області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства «Корней» від 17.04.2020 року № 17/04-2020 з урахуванням висновків суду, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивачем суду не надано.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача у розмірі 2 102,00 грн судового збору.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Селянського (фермерського) господарства «Корней» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22.05.2020 року № 10-8661/15-20-сг.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Київській області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства «Корней» від 17.04.2020 року № 17/04-2020 з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ЄДРПОУ: 39817550) на користь Селянського (фермерського) господарства «Корней» (08555, Київська обл., Фастівський район, село Малополовецьке, ЄДРПОУ: 30447930) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.