Рішення № 96363279, 16.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року м. Київ № 640/5755/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

установив:

10.03.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, у якій, з урахуванням заяви про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на його користь надбавки за класний чин у сумі 2400, 00 грн, та заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на його користь вихідну допомогу у сумі 33 358, 76 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на його користь середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що при звільненні йому протиправно не виплачена вихідна допомога, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову, посилаючись, зокрема, на те, що заперечує щодо заявлених позовних вимог, зазначає, що відповідно до норм Закону України від 14.10.2014 № 1697-IV «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-IV) у разі звільнення працівника на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. У відзиві відповідач посилається на Закон України від 19.09.2019 № 113-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ХІ) та внесені цим Законом до статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) доповнення, а саме, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачених статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не має.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 № 1335ц ОСОБА_1 звільнено з посади з заступника прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-IV з 15.11.2019.

Також доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 22 дні у розмірі 7140, 00 грн, надбавка за ОВЗ за 22 дні - 9233, 32 грн, вислуга прокурорів за 22 дні - 2093, 32 грн, премія щомісячна за 22 дні - 13 849, 98 грн, індекс доходів 2012 - 355,24 грн, всього нараховано 32671, 86 грн; утримано: аванс - 5540,00 грн., виплата зарплати - 20434, 13 грн, проф. внески - 326, 72 грн, податок на доходи - 5880, 93 грн, військовий збір - 490, 08 грн. Всього утримано: 32671, 86 грн.

Згідно з розрахунковим листом за листопад 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 11 днів - 3740, 00, надбавка за ОВЗ за 11 днів - 4862, 00 грн, премія щомісячна за 11 днів - 7293, 00 грн, компенсація за невикористану відпустку по 100 днів - 118 891, 00 грн, індекс доходів,2012 - 186, 08 грн. Всього нараховано: 136094, 08 грн. Утримано: аванс - 7878, 00 грн, проф. внески - 1360, 94 грн, виплата заробітної плати - 5797, 94 грн, перерах. на картки (міжрозр) 94 518, 34 грн, перерах. на картки (міжрозр) 0, 52 грн, податок на доходи - 24 496, 93 грн, військовий збір - 2041, 41 грн. Всього утримано - 136 094, 08 грн.

Згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 18.02.2020 № 21-3030 зп, виданої ОСОБА_1 про те, що його заробіток за період з січня 2019 року по грудень 2019 року складав 540 491, 35 грн, з яких, зокрема за вересень 2019 позивачу було нараховано 34 045, 61 грн заробітку, за жовтень 2019 року - 32671, грн - заробітку, за листопад 2019 року - 136 094, 08 грн - заробітку.

Окрім того, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачу при звільненні не була виплачена вихідна допомога та з 25.09.2019 не нараховувалась надбавка за класний чин «старший радник юстиції» у розмірі 2400, 00 грн.

Відповідно до листа відповідача від 09.12.2019 року № 19/4-2315вих-19 позивача повідомлено, зокрема про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільнені та про те, що з 25.09.2019 - набрання чинності Законом № 113-ХІ до складових заробітної плати працівника прокуратури не належить надбавка за класний чин.

Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом №113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У справі, яка розглядається спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача щодо виплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури у листопаді 2019 року.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16 та від 08.10.2019 у справі №823/263/16.

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Як видно з матеріалів справи наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 № 1335ц ОСОБА_1 звільнено з посади з заступника прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-IV з 15.11.2019.

Тобто підстава звільнення позивача дозволяє в даному випадку застосувати приписи статті 44 КЗпП України.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018р. №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» у вересні 2019 планова кількість робочих днів складала - 21, а у жовтні 2019 - 22 робочих дні. Отже, середня планова кількість робочих днів за вересень-жовтень 2019 рік складає 21,5 (21+22/2).

Як вбачається з довідки Генеральної прокуратури України від 15.04.2020 №21-633зп, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1551, 57 грн, сума середньої заробітної плати складає 33358, 76 грн (1551, 57 грн х 21, 5 середня планова кількість робочих днів за вересень-жовтень 2019 року).

Таким чином, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку 33358, 76 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19.

При цьому суд зазначає, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Оскільки в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні саме у розмірі 33358, 76 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно із наявної у справі квитанції від 23.03.2020 № 0.0.1658536307 ОСОБА_1 за подання позову сплачено судовий збір у 840,80 грн, то поверненню йому за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Грального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в порядку статті 44 Кодексу законів про працю України у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 358, 76 грн.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належної ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 33 358, 76 грн.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 його витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Офіс Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 00034051).

Суддя О.М. Чудак