Рішення № 96363100, 19.04.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/1060/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Березнянської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 15.02.2021 звернувся до суду в інтересах неповнолітнього сина з адміністративним позовом до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області та вважаючи, що суб`єктом владних повноважень порушені права, свободи та законні інтереси його сина, просить визнати протиправним та скасувати рішення позачергової сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 20.01.2021 №136/4-VIII «'Про відмову громадянам на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населеного пункту смт. Березна».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення. При цьому, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність має бути мотивована та відповідати положенням статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою судді від 19.02.2021 відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк з дня тримання ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.

У строк, визначений судом, відповідачем відзив на позов не подано.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов необхідно задовольнити, з урахуванням таких обставин.

Судом встановлено, що 23.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Березнянської селищної ради в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 , 2013 року народження, з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,000 га, за рахунок земель запасу Менського району Березнянської селищної ради. Частина земельної ділянки з кадастровим номером 7423055300:04:000:0096.

До заяви були додані графічні матеріали, на яких зазначене бажане місця розташування земельної ділянки, копія паспорта батька дитини, ідентифікаційний код дитини та батька, свідоцтво про народження дитини, копія розпорядження Менської РДА № 147 від 28.08.2020, копія нотаріально засвідченої заяви від 13.08.2020 № 878 (а.с.7-15).

20.01.2021 на позачерговій сесії Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області восьмого скликання було прийнято рішення №136/4-VIII про відмову громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населених пунктів смт.Березна, зокрема і позивачу, у зв`язку з тим, що земельна ділянка кадастровий номер 7423055300:04:000:0096 площею 24,7879 га внесена в перелік земель, які пропонуються для продажу на земельних торгах (аукціоні).

Вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням вимог чинного законодавства та воно не відповідає приписам Земельного кодексу України, є незаконним, протиправним, необґрунтованим та таким, що грубо порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Також, згідно позиції Верховного Суду України, викладеної у справах №21-358а13 та №806/3787/13-а, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в ненаданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.

Аналізуючи наведені норми законодавства та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги законодавства, які регулюють порядок звернення до органів місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1 рішення №136/4-VIII Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області восьмого скликання про відмову громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населених пунктів смт.Березна, зокрема і позивачу, відповідно до ст.134-136 Земельного кодексу України та у зв`язку з тим, що сесія прийняла рішення «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», відмовлено у погодженні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність безоплатно для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами смт Березна Чернігівського району Чернігівської області, у зв`язку з тим, що земельна ділянка кадастровий номер 7423055300:04:000:0096 площею 24,7879 га внесена в перелік земель, які пропонуються для продажу на земельних торгах (аукціоні).

Відповідачем не надано будь-якого належного та достовірного доказу, що підтверджує постійне користування іншими особами земельною ділянкою, невідповідність місця розташування земельної ділянки, щодо якої позивачем подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та будь якого іншого доказу на підтвердження правомірності прийнятого рішення у відношенні позивача.

За таких обставин та з урахуванням того факту, що ЗК України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови у цьому, а відповідач не мав права відмовляти позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених ЗК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від №136/4-VIII «'Про відмову громадянам на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населеного пункту смт. Березна» має бути задоволена в частині, що стосується позивача.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов має бути задоволений.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надані суду: договір про надання правничої допомоги від 12.02.2021; квитанцію від 12.02.2021 №291225, ордер на надання правової допомоги серії ЧН №118259. Відповідно до наданих суду документів вартість послуг адвоката складає 7000,00 грн. (а.с. 17-19).

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, суд уважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (Код ЄДРПОУ 04412366, вул. Свято-Покровська, буд. 2-а, смт. Березна, Чернігівський район, Чернігівська область, 15622) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення позачергової сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області №136/4-VIII від 20.01.2021 про відмову громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населених пунктів смт.Березна в частині, що стосується ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області (вул. Свято-Покровська, буд.2-а, сел. Березне, Чернігівський район, Чернігівська область,15622, код ЄДРПОУ 04412366).

Повний текст рішення виготовлено 19 квітня 2021 року.

Суддя С.В. Бородавкіна