
СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 квітня 2021 року Справа №480/8342/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8342/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач), через систему "Електронний суд" звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 13.11.2020 по дату винесення рішення суду, у розмірі не менше - 131206,55 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 незаконно відрахованого грошового забезпечення за останній місяць військової служби в сумі 3529,10 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошової компенсації за не отримане речове майно за весь період служби.
Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :
- грошову компенсацію за невикористані 42 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у розмірі не менше 15097,74 грн.;
- компенсацію середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 13.11.2019 по дату винесення рішення суду, у розмірі не менше - 131206,55 грн.;
- незаконно відраховане грошове забезпечення за останній місяць служби в сумі 3529,10 грн.;
- індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 2019 рік;
- грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби.
Крім того, позивач просить здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі відповідно до ст. 382 КАС України та ухвалити рішення щодо негайного виконання в частині позовних вимог щодо грошової компенсації та виплати грошового забезпечення (заробітної плати).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у період з 20.07.2017 по 13.11.2020 позивач проходив військову службу на посаді курсанта в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після того, як із позивачем, через небажання продовжувати навчання розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відраховано з числа курсантів академії та звільнено з військової служби у запас відповідач протиправно не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, незаконно відраховане грошове забезпечення за останній місяць служби в сумі 3529,10 грн., індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 2019 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби. Оскільки вказаних виплат не проведено і на час звернення до суду з даним позовом, то на переконання позивача, відповідач повинен нарахувати та виплатити компенсацію середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 13.11.2019 по дату винесення рішення суду, у розмірі не менше - 131206,55 грн.
Ухвалою суду від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову та заначає, що на підставі поданого позивачем рапорту про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв`язку із небажанням продовжувати навчання наказом начальника Національної академії від 13.11.2019 №97-КС (по особовому складу) із позивачем розірвано контракт. Згідно із довідкою-розрахунком Національної академії від 14.11.2019 №213 витрати на утримання відповідача становлять 342528,72 грн. Підписом відповідача підтверджується погодження між сторонами вказаної суми витрат, пов`язаних з утриманням відповідача в Національній академії, та визнання необхідності відшкодування вказаних коштів позивачем. Визнання такого обов`язку стверджується і частковою сплатою позивачем заборгованості 25.11.2019 у сумі 3529,80 грн. У погоджений сторонами строк - витрати, пов`язані з утриманням позивача у вищому навчальному закладі ним не відшкодовано, тому відповдачем здійснюється їх відшкодування у судовому порядку по справі 480/5438/19.
Військовослужбовці які проходять військову службу - учасники бойових дій, мають право на додаткову відпустку але відповідно до пунктів 17, 18 та 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надання додаткових відпусток припинено, а тому і не надавалася позивачу.
Позивач при звільненні з лав Збройних Сил України претензій до порядку та терміну звільнення чи розрахунків з ним не мав, сам клопотав про звільнення, заяви про виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не подавав, особисто зобов`язувався відшкодувати всі витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, а відтак його вимога щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є безпідставною та задоволенню не підлягає.
На переконання відповідача, вимога щодо виплати індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за неотримане речове майно є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, у 2019 році, до подання рапорту про відрахування та виключення зі списків особового складу Національної академії, позивач з рапортом (заявою) про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та рапортом (заявою) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не звертався.
Також відповідач наголошує на передчасності вимоги позивача щодо виплати компенсації середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, оскільки факт неповного розрахунку з ним при звільненні відсутній (а.с. 27-36).
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги та зазначає, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх розрахунків в день звільнення (а.с. 46-50).
Від представника відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив (а.с. 52-55).
Ухвалою суду від 03.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та про зупинення провадження по справі. Також цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про завірення підписом судді довіреності та витребувано у сторін пояснення та додаткові докази.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивач, згідно посвідчення від 30.12.2015 серія НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 20.08.2017 №52-КС (по особовому складу) позивача зараховано для потреб Збройних Сил України на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (а.с. 110).
28.08.2017 між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та позивачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (а.с. 109).
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 28.08.2017 №217 (по стройовій частині) молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув з військової частини А3085, з 28.08.2017 зараховано до списків особового складу Національної академії та на всі види забезпечення (а.с. 111).
09.10.2019 позивач подав рапорт про відрахування його з числа курсантів Національної академії сухопутних військ у зв`язку із небажанням продовжувати навчання (а.с. 114).
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 13.11.2019 №97-КС (по особовому складу) із молодшим сержантом ОСОБА_1 достроково розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, відраховано з числа курсантів у зв`язку із розірванням контракту через відмову від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу та звільнено з військової служби у запас (а.с. 112).
Наказом начальника Національної академії від 14.11.2019 №298 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу Національної академії та всіх видів забезпечення, зобов`язано відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Національній академії за період з 28.08.2017 по 14.11.2019 в сумі 342528,72 грн (а.с. 113).
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, щороку надаються канікулярні відпустки: зимова - тривалістю до 14 календарних днів та літня - 30 календарних днів. Тривалість таких відпусток не залежить від вислуги років.
У разі наявності навчальної заборгованості у курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, канікулярна відпустка надається їм після ліквідації заборгованості в межах строків, установлених графіком навчального процесу. При цьому тривалість літньої відпустки не може бути меншою ніж 15 календарних днів.
Курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, крім канікулярних відпусток, зазначених в абзаці першому цього пункту, можуть надаватися додаткові відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або за сімейними обставинами в порядку, передбаченому пунктами 9-11 цієї статті (ч. 6 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ)).
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (навчання) за контрактом (а.с. 109).
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби (начання) за контрактом у запас (а.с. 112, 113) позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу (а.с. 113), відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2017 року по 2019 рік.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву та поясненнях про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Так само суд не погоджується з доводами відповідача з приводу того, що такого виду відпустка не передбачена Законом № 2011-XII для курсантів вищих військових навчальних закладів, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів) є видом військової служби.
Час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти є строком військової служби (ч. 2 ст. 23 Закону № 2232-XII).
Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону № 2011-XII).
Зважаючи на те, що наказом № 217 від 28.08.2017 позивача було зараховано до списків особового складу Національної академії та на всі види забезпечення, а додаткова відпустка як учаснику бойових дій є гарантованою з боку держави пільгою, позивач, на думку суду, мав право на додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що обрахунок кількості днів додаткової відпустки позивача як учаснику бойових дій та визначення його розміру є компетенцією відповідача. З огляду на те, що відповідачем взагалі заперечувалось право позивача на таку відпустку та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконає свій обов`язок, покладений на нього чинним законодавством, в частині обрахунку кількості днів додаткової відпустки та розміру компенсації, а тому дані вимоги є вимогами наперед і не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та вилатити позивачу індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до п. 1, 2 Розділу ХХV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260) особам офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що займають посади слухачів, ад`юнктів і докторантів, курсантів вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та науково-дослідних установ, за період навчання виплачується грошове забезпечення, яке вони отримували за займаними посадами перед зарахуванням на навчання.
Грошове забезпечення у такому разі обчислюється виходячи з окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами. При цьому розміри посадових окладів таких військовослужбовців не можуть перевищувати розмір посадового окладу начальника військового навчального закладу (науково-дослідної установи).
Грошове забезпечення зазначеним військовослужбовцям виплачується з дня зарахування до списків особового складу військового навчального закладу (науково-дослідної установи), але не раніше дня зарахування на навчання.
Грошове забезпечення військовослужбовцям, які зараховані на навчання, а також особам, які прибули на навчання з інших утворених відповідно до чинного законодавства України військових формувань та правоохоронних органів, виплачується в розмірах, установлених за попереднім місцем служби.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. ч.1, 6 ст. 2, ч.1 ст.4 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону № 1282-ХІІ).
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 6 Порядку № 1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.
Як вбачається з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (а.с. 94-96) індексація позивачу не нараховувалась та не виплачувалась в період з вересня 2017 року по листопад 2018 року (включно).
Водночас, суд зазначає, що станом на час зарахування позивача до списків особового складу відповідача та в подальшому п. 5 Порядку №1078 було передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Оскільки, як вбачається з картки особового рахунку позивача за 2018 рік (а.с.95), у квітні 2018 року позивачу було підвищено посадовий оклад, індексації підлягали доходи позивача лише у період з грудня 2018 року по листопад 2019 року.
Індексація грошового забезпечення позивача за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року здійснювалась відповідачем (проводилось нарахування та виплата), що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця (а.с.94-95).
Щодо періоду з вересня 2017 року по березень 2018 року відповідачем ані у відзиві, ані у додаткових поясненнях будь-яким чином не обгрунтовано правомірність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за цей період.
Водночас, суд наголошує, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по березень 2018 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період.
При цьому доводи відповідача щодо безпідставності вимог в цій частини з посиланням на те, що витрати грошового забезпечення позивача, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі підлягають відшкодуванню, а також на те, що позивача було виключено зі списків особового складу Національної академії 14.11.2019 і він зобов`язувався добровільно відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, суд відхиляє, оскільки вказані обставини не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, так як індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів і держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Зважаючи на те, що у період з квітня 2018 року по листопад 2018 року у відповідача були відсутні законні підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, а в період з листопада 2018 року по листопад 2019 року така індексація відповідачем здійснювалась, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з квітня 2018 року по листопад 2019 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
З приводу позовних вимог щодо нарахування та виплати незаконно відрахованого грошового забезпечення за останній місяць служби в сумі 3529,10 грн., суд зазначає наступне.
У поданому позивачем рапорті від 09.10.2019 про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв`язку із небажанням продовжувати навчання позивач зазначив про свою обізнаність із обов`язком відшкодувати витрати, пов`язані із його утриманням у навчальному закладі (а.с. 114).
Позивач звернувся до начальника ФЕС з рапортом від 25.11.2019, в якому просив прийняти від нього грошові кошти в сумі три тисячі п`ятсот двадцять дев`ять грн. 80 коп. за витрати понесені навчальним закладом під час його навчання у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (а.с. 97).
На підтвердження нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за останній місяць служби в сумі 3529,80 грн., відповідачем надано видатковий касовий ордер від 25.11.2019 (а.с. 98).
При цьому, як вбачається з прибуткового касового ордеру № 543 від 25.11.2020, вказані кошти в сумі 3529,80 грн. позивач добровільно вніс в касу Національної академії (а.с. 99).
Крім того, суд враховує, що добровільне часткове відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 в Національній академії сухопутних військ, у вказаній сумі було встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 по справі № 480/5438/19, яке розміщено в реєстрі судових рішень за посиланням в мережі інтернет (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88140837), та набрало законної сили 07.08.2020.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вавжати, що відповідач не нарахував, не виплатив та незаконно відрахував грошове забезпечення позивача за останній місяць служби в сумі 3529,10 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Суд вважає необгрунтованими вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з пунктів 1, 2 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2019 рік, позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення у сумі 11054,70 грн. (а.с. 94), а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині у суду відсутні.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 9 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідач зазначає, що матеріальну допомогу позивач отримував за його письмовою рапортом (заявою) 01.01.2017 року в розмірі 1472,26 грн. В подальшому, а саме у 2018, 2019 роках, позивач з рапортом не звертався.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 03.03.2021 позивач надав пояснення, що ним подавалися рапорти про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, проте будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів позивач не надав.
Зважаючи на те, що позивачем не надано суду доказів щодо подачі відповідачу рапорту для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році, як того вимагає пункт 9 розділу XXIV Порядку №260, для здійснення виплати такої матеріальної допомоги, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1, 8 розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 (далі - Інструкція №232), ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці). Військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.
У відповідності до п. 9 розділу III Інструкції №232, за нормами, встановленими для курсантів військових навчальних закладів, речовим майном забезпечуються військовослужбовці строкової служби і особи з числа цивільної молоді після зарахування їх у військові навчальні заклади. Речове майно, яке перебувало в особистому користуванні військовослужбовців строкової служби до зарахування їх курсантами, здається на речовий склад військового навчального закладу і надалі використовується за вказівкою органу забезпечення.
Курсанти, відраховані зі звільненням у запас або відставку, вибувають із військового навчального закладу в повсякденному обмундируванні та взутті, яке перебуває в них у користуванні на час звільнення, або у власному цивільному одязі.
Курсанти, які одержали після закінчення військового навчального закладу офіцерське звання та призначені для подальшого проходження військової служби, забезпечуються під час випуску з військового навчального закладу комплектом готового речового майна за нормами забезпечення офіцерів того виду Збройних Сил, до якого вони призначені для подальшого проходження військової служби.
Пунктом 4 Розділу III Інструкції №232 визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Згідно з п. 3, 4. Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
В довідці, складеній начальником речової служби тилу, від 16.03.2021 зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_1 під час навчання в Національній академії забезпечувався речовим майном. На підтвердження вказаної обставини відповідачем було надано копію картки №262/17 обліку матеріальних засобів особистого користування, яка містить відомості про те, яким саме речовим майном забезпечувався позивач (а.с. 100-101).
Жодних доказів, що позивачем під час прпоходження військової служби (навчання) за контрактом у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного не було отримане речове майно, а також рапорту про бажання позивача отримати грошову компенсацію за не отримане речове майно, до суду позивачем не подано.
З огляду на вищевикладене суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З огляду на вищевикладене, за наявності спору щодо розміру належних звільненому працінику невиплачених сум та у зв`язку з тим, що фактичного розрахунку відповідач з позивачем не провів, суд доходить до висновку про передчасність вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та відмовляє в їх задоволеннні.
Щодо заявленого позивачем клопотання про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі відповідно до ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Крім того, за нормами п. 2. ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи, що за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми, а лише вирішувалось питання щодо зобов`язання відповідача вчинити дії по нарахуваню та виплаті індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд не вбачає підстав для звернення рішення до негайного виконання.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (вул. Героїв Майдану, 32,м. Львів,79012, код ЄДРПОУ 08410370) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.
Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (вул. Героїв Майдану, 32,м. Львів, 79012, код ЄДРПОУ 08410370) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по березень 2018 року у порядку, встановленому законом, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Б. Діска
Судове рішення № 96361940, Сумський окружний адміністративний суд було прийнято 19.04.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 480/8342/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: