Рішення № 96361913, 19.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року Справа №480/810/21

19 квітня 2021 року Справа №480/810/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Військової частини 2276 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, в/ч 2276), в якій просить:

- стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 05.06.2020 по 31.12.2020 в сумі 73557,55 грн.;

- стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 компенсацію утриманого податку з доходів фізичних осіб з перерахованої позивачу суми грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2983,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача зі служби військовою частиною не проведено з нею остаточний розрахунок, а саме не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16572,90 грн. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.12.2020. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день її виключення із списків особового складу, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме за період з 05.06.2020 по 31.12.2020. Крім того, позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачено податок з доходів фізичних осіб з перерахованої позивачу суми грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2983,12 грн.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що 31.12.2020 в/ч 2276 виплатила грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно позивачу. Чинне законодавство передбачає застосування штрафних санкцій в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення штрафних санкцій наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. У випадку нарахування штрафних санкцій, які є явно завищеними, не відповідають передбаченим законодавству України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати компенсації за речове майно) в розмірі 73557,55 грн. значно перевищує суму виплаченої грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі 16572,90 грн. Тому відповідач просить врахувати та застосувати принцип співмірності при визначенні суми стягнення, що відповідає засадам справедливості в даному випадку.

Щодо вимоги про стягнення з в/ч 2276 компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб з перерахованої позивачу суми грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 2983,12 грн., відповідач зазначає, що довідка від 04.06.2020 № 21 видана з порушенням норм Порядку № 178, а саме додатку до нього форми Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Так у довідці від 04.06.2020 № 21 додані додаткові строки "ПДФО (18%)" зі значенням 2 983,12 грн. та "разом з ПДФО" зі значенням 19 556,02 грн. Згідно викладеного, в порушення норм Податкового кодексу, Порядок № 178, Порядку № 44, видано довідку, в якій вирахувана сума ПДФО додана до загальної вартості неотриманого майна. Тому позивачу було виплачено суму утриманого податку з доходів фізичних осіб, дану суму не було утримано під час виплати.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, вважає їх не обґрунтованими та безпідставними, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи, судом встановлено, що наказом командира військової частини 2276 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04.06.2020 №113 з позивачем було припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.7).

Згідно вказаного наказу грошова компенсація вартості за не отримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 04.06.2020 № 21 складає 16572,90 грн. з урахуванням ПДФО складає в сумі 19556,02 грн.

Під час звільнення зі служби позивача 04.06.2020 не здійснювалася виплата компенсації вартості за неотримане речове майно.

31.12.2020 позивачу було виплачена грошова компенсація вартості за не отримане речове майно, що підтверджується копією виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 в сумі 16324,31 грн. (а.с. 8). Відповідачем такі обставини не заперечуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст..ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду, викладено в постанові Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток позивача, наданої до матеріалів справи відповідачем, вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 350,21 грн., а не 351,95 грн., як помилково зазначає позивач в адміністративному позові. Період затримки розрахунку при звільненні, за який просить стягнути позивач, є 209 днів (з 05.06.2020 по 31.12.2020), а тому розмір середнього заробітку за період, який зазначено позивачем становить 73193,29 грн. (350,21 грн. х 209 дні).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені) в розмірі 73193,29 грн. значно перевищує суму грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 16324,31 грн., суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі, що не перевищує 100% суми виплаченої компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені, що становить суму 16324,31 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь позивача компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб з перерахованої позивачу суми грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 2983,12 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Як встановлено судом, з 04.06.2020 з позивачем припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с. 7).

Згідно довідки №21 від 04.06.2020 вартість речового майна, що належить до видачі ст.солдату ОСОБА_1 дійсно становить 16572,90 грн., яка складається із вартості всього речового майна, що належить до видачі, зазначеного в довідці в п.1-24 довідки (а.с.31зворотн.стор).

Таким чином, сума податку з доходів фізичних осіб із такої суми грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 18% становить 2983,12 грн., а сума військового збору в розмірі 1,5% становить 248,59 грн.

Зазначені розрахунки підтверджуються також витягом із розрахункової відомості №5 від 29.12.2020 (а.с.32).

Матеріалами справи підтверджується, що сума, яка була виплачена позивачу становить 16324,31 грн., і дана сума становить різницю вартості речового майна, що належить до видачі позивачу та сумою військового збору в розмірі 1,5% (16572,90 грн. - 248,59 грн.). Жодних інших утримань із вартості речового майна, що належить до видачі позивачу в сумі 16572,90 грн., відповідачем здійснено не було, матеріалами справи не підтверджується, що відповідачем було утримано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2983,12 грн.

Також не може бути підставою для подвійного стягнення на корить позивача сума податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2983,12 грн. незважаючи на посилання в наказі про звільнення, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 04.06.2020 №21 складає в сумі 16572,90 грн. з урахуванням ПДФО складає в сумі 19556,02 грн., оскільки такі суми лише відображають арифметичні суми, що становить 16572,90 грн. вартості речового майна та вирахувану із цієї суми ПДФО - 2983,21 грн.

Позивач помилково вважає, що сума ДПФО повинна бути додатково нарахована на суму загальної вартості речового майна, що належить до видачі позивачу в сумі 16572,90 грн., враховуючи те, що така сума ПДФО повинна утримуватися із такої суми, і в подальшому відшкодуватися. Таким чином, відповідач правомірно визначив суму до сплати в розмірі за наступними розрахунками, а саме 16572,90грн. вартість речового майна - 2983,21 грн. (ПДФО) + 2983,21 грн. (ПДФО) - 248,59 грн. (військовий збір, який не відшкодовується позивачу) = 16324,31 грн.

Також зазначені суми зазначені в наданій відповідачем довідки №21 від 04.06.2020 відповідно до якої в графі «загальна сума» зазначено 16572,90 грн., «ПДФО (18%) зазначено 2983,12 грн., і загальна сума дійсно становить 19556,02 грн. (16572,90 грн. + 2983,12 грн.).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідачем у поясненнях було зазначено, що довідка від 04.06.2020 № 21 видана з порушенням норм Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме додатку до нього - форми Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. У довідці від 04.06.2020 № 21 додано додаткові строки „ПДФО (18%) зі значенням 2983,12 грн." та разом з ПДФО зі значенням 19556,02 грн. Тобто фактично зазначення рядків „ПДФО (18%)" та "разом з ПДФО" у довідці від 04.06.2020 № 21 є помилкою при складанні вказаної довідки, оскільки не відповідає затвердженому зразку довідки.

Як вже зазначалося судом вище, 31.12.2020 року відповідачем було перераховано на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 16324,31 грн. Тобто фактично, при виплаті позивачу компенсації за неотримане речове майно, також їй було компенсовано суму податку з доходів фізичних осіб із загальної суми 16572,90 грн. При цьому при виплаті компенсації за неотримане речове майно, було утримано лише суму військового збору 1,5%, яка складає 248,59 грн. (16572,90 грн. - 248,59 грн. = 16324,31 грн.).

Під час визначення суми, яка належить до виплати, відповідачем правомірно взято до уваги, що відповідно до п. 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 N44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом із тим, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачу правомірно було перераховано суму 16324,31 грн. з якої будь-яких інших утримань, в т.ч. і податок з доходів фізичних осіб, не було здійснено відповідачем, а тому у суду відсутні підстави для подвійного стягнення з відповідача суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2983,12 грн., оскільки така сума не була утримана та була перерахована позивачу в повному обсязі під час виплати суми компенсації вартості речового майна, що належить до виплати позивачу.

Відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору, сплаченого при подачі позову, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення грошового забезпечення - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9,с. Климентове,Охтирський район, Сумська область,42741, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 16324,31 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9,с. Климентове,Охтирський район, Сумська область,42741, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 193,65 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2021.

Суддя С.М. Гелета