Рішення № 96361852, 19.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2021 року м. Рівне № 460/8553/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним рішення відповідача від 24 червня 2020 року про відмову позивачу у призначенні одноразової допомоги при призначенні пенсії за віком; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV. За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що на момент досягнення пенсійного віку його стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", становив 39 років, а тому при призначенні пенсії йому мала бути нарахована та виплачена грошова допомога, передбачена пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Разом з тим, при призначенні пенсії відповідач таку допомогу позивачу не виплатив, що стало підставою для звернення до суд з даним позовом. З урахуванням вказаного, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовував тим, що наданими позивачем для призначення пенсії документа не підтверджувалася наявність у нього 35 років стажу на роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що період роботи позивача викладачем баяна у Млинівській музичній школі не може бути врахований до стажу роботи, що визначає право на отримання спірної грошової допомоги, оскільки позивачем не надано жодного документа на підтвердження того, що Млинівська музична школа є структурним підрозділом відділу освіти. З огляду на вказане, позивач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

23 листопада 2020 року позовна заява надійшла до суду.

27 листопада 2020 року ухвалою суду позовна заява залишалася без руху.

22 грудня 2020 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позову.

11 січня 2021 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26 березня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

З 31 березня 2020 року позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

21 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 24 червня 2020 року за № 35472, відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати йому спірної грошової допомоги. Свою позицію відповідач обґрунтовував тим, що відповідно до статті 29 Закону України «Про освіту», структура освіти включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту та післядипломну освіту. Згідно з розділом 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04 листопада 1993 року, правом на призначення пенсії за вислугу років користуються, зокрема, вчителі, викладачі загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних та художніх шкіл. Посада викладача позашкільного навчального закладу вказаним Переліком не передбачена. Окрім того, причиною для відмови у нарахуванні грошової допомоги є той факт, що Комунальний заклад «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області підпорядкований уповноваженому органу управління - управлінню освіти, культури, туризму, молоді та спорту Млинівської селищної ради Рівненської області. Відтак, на думку Головного управління Пенсійного фонду України, оскільки Комунальний заклад «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області не є структурним підрозділом відділу освіти, то періоди роботи у вищезазначеному закладі не зараховуються до страхового стажу, що визначає право на виплату спірної грошової допомоги.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Як передбачено пунктом 26 статті 1 Закону України «Про освіту», питання освіти регулюються Законом України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII (далі - Закон № 2145) та рядом спеціальних законів, до яких належить, зокрема, Закон України «Про позашкільну освіту».

Частиною третьою статті 3 Закону № 2145 визначено, що право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих. Держава у свою чергу забезпечує розвиток позашкільної освіти (стаття 4 Закону України «Про освіту»).

Окрім того, частина перша статті 10 Закону № 2145 підкреслює, що позашкільна освіта є невід`ємним складником системи освіти.

Згідно зі статтею 14 Закону № 2145, метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.

Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.

Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім`єю, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.

Порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом, а саме - Законом України «Про позашкільну освіту».

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року № 1841-III (далі - Закон № 1841), заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно- оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Правове визначення мистецької школи надано в статті 1 Закону № 1841. Так, мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 433 затверджений Перелік типів позашкільних навчальних закладів, до складу яких включено початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Отже, до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Відповідно до пункту 2 статуту Комунального закладу «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області, який затверджено рішенням Млинівської селищної ради № 187 від 27 квітня 2017 року (надалі - Статут), Комунальний заклад «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області є початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом (школою естетичного виховання), належить до системи позашкільної освіти та є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти в галузі культури.

Статутом передбачено, що в діяльності заклад керується законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» (пункт 1).

Пунктом 3 Статуту визначено, що Комунальний заклад «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області заснований на комунальній формі власності. Засновником закладу є Млинівська селищна рада Рівненської області.

Відповідно до пункту 4 Статуту, заклад відомче підпорядкований уповноваженому органу управління - управлінню освіти, культури, туризму, молоді та спорту Млинівської селищної ради Рівненської області, підконтрольний та підзвітний Засновнику.

З огляду на вказане, суд констатує, що хоча Комунальний заклад «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області не є структурним підрозділом відділу освіти, однак така обставина не позбавляє вказаний Комунальний заклад статусу закладу позашкільної освіти. Більше того, зазначений навчальний заклад позашкільної освіти повністю керується законодавчою базою, яка регулює питання надання позашкільної освіти - законами України «Про освіту» та «Про позашкільну освіту», а це означає, що і перед викладачами позашкільного навчального закладу ставлять усі вимоги, які передбачені вказаними законами.

Частиною першою статті 21 Закону № 1841 передбачено, що педагогічним працівником закладу позашкільної освіти повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров`я якої дозволяє виконувати професійні обов`язки в закладах позашкільної освіти. Педагогічним працівником закладу позашкільної освіти може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності освітнього процесу. Педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), до нього включена робота в: загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; робота в дошкільних навчальних закладах на посадах: директорів (завідуючих), вихователів-методистів, вихователів, асистентів вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичних керівників, вчителів-дефектологів, вчителів-логопедів, практичних психологів; робота в дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань, на посадах учителів, вихователів, логопедів, сурдопедагогів, тифлопедагогів.

Згідно із приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

24 грудня 2019 року Верховний Суд ухвалив постанову по справі № 462/2743/17 (адміністративне провадження № К/9901/2595/17) у подібних правовідносинах, у якій зробив правовий висновок, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1841, до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Більше того, Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 52. 56 рішення від 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.

На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року в справі № 876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року в справі № 233/4308/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, у тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв.

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку про те, що викладач школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи позивача у період роботи на посаді викладача класу баяна Комунального закладу «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області повинен зараховуватися до пільгового стажу в розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788.

Згідно з матеріалами справи, на момент досягнення пенсійного віку, стаж позивача на посаді викладача класу баяна Комунального закладу «Млинівська музична школа» Млинівської селищної ради Рівненської області становив 38 років 5 місяців, чого в розумінні пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 було достатньо для позитивного вирішення питання щодо виплати позивачу спірної грошової допомоги.

З огляду на вказане, рішення відповідача про відмову у виплаті позивачу такої допомоги прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

Крім того позивач просить суд встановити порядок і спосіб виконання даного судового рішення, а саме: визнати рішення суду по даній справі, що набрало законної сили, є підставою для призначення, нарахування й виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, а також зобов`язати відповідача забезпечити виконання рішення суду по даній справі, що набрало законної сили, шляхом здійснення протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили рішення заходів щодо призначення, нарахування й виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.

З даного приводу суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Тобто, рішення суду в цій справі, після набрання ним законної сили, стане обов`язковим для виконання відповідачем в силу приписів КАС України, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення такого способу його виконання як визнання рішення, після набрання ним законної сили, підставою для призначення, нарахування й виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV.

Щодо встановлення такого способу виконання рішення як зобов`язання відповідача забезпечити виконання рішення суду по даній справі, що набрало законної сили, шляхом здійснення протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили рішення заходів щодо призначення, нарахування й виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, то суд зауважу, що приписи чинного КАС України не наділяють суд повноваженнями ухвалювати судове рішення про зобов`язання певної особи виконати інше судове рішення.

З огляду на вказане суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення обраного позивачем способу виконання даного рішення.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, повторюючи при цьому, що, відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вказане, сплачена сума судового збору в розмірі 1681,60грн відповідно до квитанцій від 17 листопада 2020 року №№ 27246, 27280, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оформлене листом від 24 червня 2020 року за № 6200-5775/Ш-02/8-1700/20, про відмову ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, передбачену пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 1681,60грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня, 60коп.).

В задоволенні заяв про встановлення порядку і способу виконання судового рішення, забезпечення виконання судового рішення та встановлення судового контролю за виконанням рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя Т.О. Комшелюк