Ухвала суду № 9636097, 19.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2010 р.                               м. Київ                                        к-12485/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Граффіті»

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2005 р.

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 р.

у справі №13/67-05-1852

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Граффіті»

до          Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про          визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Граффіті»(далі по тексту –позивач, ЗАТ «Граффіті») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Малиновському районі) про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2005року у справі №13/67-05-1852 (суддя Панченко О.Л.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року (головуючий суддя Пироговський В.Т., судді Картере В.І., Жеков В.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ЗАТ «Граффіті», не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2005року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року у справі №13/67-05-1852, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ЗАТ «Граффіті»підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Малиновському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0015912301/0 від 14.12.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 25426,50 грн., в тому числі: 16 951 грн. основного платежу та 8475,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Граффіті»за період з 01.10.2001 р. по 01.07.2004 р.»від 10.12.2004р. №442/23-1015/30250976 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг мобільного зв’язку, що не пов’язані з веденням господарської діяльності.

Місцевий та апеляційний господарські суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог послалися на те, що висновки Акту перевірки є обґрунтованими, оскільки позивачем не доведено зв’язок між понесеними витратами по придбанню послуг мобільного зв’язку з їх використанням у власній господарській діяльності.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»– валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами попередніх інстанцій не було враховано вимоги ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Натомість, у матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи щодо придбання позивачем послуг мобільного зв’язку (договори, рахунки, що надаються оператором мобільного зв’язку, платіжні доручення про сплату рахунків), проте судами попередніх інстанцій вони досліджені не були та не надано їм належної правової оцінки.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами не було з’ясовано чи був на підприємстві позивача наказ керівника про придбання мобільних телефонів, перебування їх на балансі позивача; чи приймались правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником; список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю; перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться працівниками підприємства та безпосередньо стосуються господарської діяльності; журнал обліку дзвінків, що заповнюється співробітниками, котрі здійснюють розмови, із зазначенням мети їх здійснення і тривалості.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами питання правомірності включення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв’язку.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно, частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Граффіті» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2005року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року у справі №13/67-05-1852 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2005року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року у справі №13/67-05-1852 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.