Ухвала суду № 96358603, 19.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

19 квітня 2021 р. Справа № 160/1795/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро клопотання Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про закриття провадження у справі №160/1795/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Харківської області (ЄДРПОУ: 41313928) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, 23 січня 2002 року: РНОКПП: НОМЕР_2 ) недоотриманої суми страхових виплат після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з за період з 20.02.2016 року по 29.09.2019 року, включно;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Харківської області (ЄДРПОУ: 41313928) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, 23 січня 2002 року: РНОКПП: НОМЕР_2 ) недоотримані суми страхових виплат після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 20.02.2016 року по 29.09.2019 року, включно, з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексацій за весь період невиплат.

Крім того, у вказаній позовній заяві позивач висловив клопотання, яким просив суд допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду - належним чином завірених копій документів, що додані до позовної заяви, для суду та для відповідача.

На виконання вимог ухвали суду від 09 березня 2021 року позивачем 18.03.2021р. усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1795/21, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 23.04.2021 року за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

13 квітня 2021 року до канцелярії суду від Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області надійшло клопотання про закриття провадження у справі №160/1795/21.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідачем зазначено, що предметом зазначеного позову по суті є включення до спадкової маси страхових виплат, не нарахованих та не виплачених померлій ОСОБА_2 за її життя, та здійснення такого нарахування і виплати на користь спадкоємця - ОСОБА_1 . Однак, правовідносини, пов`язані із спадкуванням, регулюються книгою шостою Цивільного кодексу України «Спадкове право», а отже, законодавцем ці правовідносини віднесені до категорії цивільних правовідносин. Крім того, відповідач зауважує, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів того, що страхові виплати, не нараховані та не виплачені ОСОБА_2 за період з 20.02.2016 р. по 29.09.2019 р., включені до складу спадкової маси. Тому, немає правових підстав вважати, що відбувся перехід прав на отримання цих виплат від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Таким чином, відповідач вважає, що даний спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства, тож оскільки дана справа відкрита в порядку адміністративного судочинства, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, останній просить її закрити.

Перевіривши повноваження особи, якою подано клопотання, а також проаналізувавши зміст норм процесуального права, що регулюють це питання, а також з урахуванням того, що з 01.04.2021р. по 16.04.2021р., включно, суддя Турова Олена Михайлівна перебувала в щорічній відпустці, клопотання відповідача про закриття провадження у справі №160/1795/21 розглянуто та постановлено відповідну ухвалу - першого робочого дня.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України”.

З огляду на це, не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить із таких міркувань.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб`єкт владних повноважень” означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про зобов`язання виплатити на її користь недоотримані суми страхових виплат після смерті її матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 20.02.2016 року по 29.09.2019 року, включно, з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексацій за весь період невиплат, обґрунтовуючи своє право на отримання цих сум, які належали спадкодавцю, тим, що такі виплати входять до складу спадщини відповідно до статті 1227 ЦК та ст.47 Закону України « Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області фактично направлені на поновлення порушеного відповідачем права позивача на отримання грошових коштів, набутих нею, за її позицією, у порядку спадкування за законом. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері спадкування.

Згідно зі ст.1216, ст.1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За приписами ч.1 ст.1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Право на спадщину є приватно-правовим (цивільним) правом майнового характеру.

З приписів Цивільного процесуального кодексу України слідує, що спори щодо складу спадщини вирішуються за правилами цього Кодексу.

Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачкою права на пенсію, яка входить до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти.

Таким чином, позивач звернувся до суду для захисту свого права на отримання спадщини.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є намагання сторони реалізувати своє право на спадщину, свідчить, що позивач звернувся до суду з вимогами саме про захист своїх цивільних прав.

При цьому, суд зауважує, що навіть у разі, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані поновленням порушеного права особи отримати грошові кошти, що входять до складу спадщини, то такі спори відносяться до захисту цивільних (спадкових) прав, незалежно від участі у справі суб`єктів владних повноважень як відповідача.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №286/3516/16-ц (провадження №14-95цс19) та від 03 квітня 2019 року у справі №808/1346/18 (провадження №11-1499апп18).

При цьому, положеннями ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Частиною 2 статті 239 КАС України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд доходить висновку про задоволення клопотання Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області та закриття провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.238, ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про закриття провадження у справі №160/1795/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Провадження у справі №160/1795/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – закрити.

Роз`яснити позивачеві, що він може звернутися з такою позовною заявою в порядку цивільно-процесуального законодавства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відповідно до приписів ч.2 ст.239 КАС України не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя: О.М. Турова