Рішення № 96358401, 16.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року Справа № 160/1768/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/1768/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

04.02.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 15.02.2021 року, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області щодо відмови листом № 1216-1867/1216-20 від 30.12.2020 року ОСОБА_1 у вклеюванні до її паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року нових фотокарток у зв`язку з досягненням 25 та 45 років;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській вклеїти до паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року нових фотокарток у зв`язку з досягненням 25 та 45 років.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 04.02.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 08.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160.161 КАС України.

Позивачем у строк визначений в ухвалі суду усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 року відкрито спрощене позовне провадження по справі №160/1768/21, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку положень ст.262 КАС України.

Також, ухвалою суду від 16.02.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:

- звернення позивача щодо вклеювання до її паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року нових фотокарток у зв`язку з досягненням 25 та 45 років;

- лист/відмова відповідача №1216-1867/1216-20 від 30.12.2020 року ОСОБА_1 у вклеюванні до її паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року нових фотокарток у зв`язку з досягненням 25 та 45 років та інші докази щодо суті спору.

02.03.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов позивача.

Приписами статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 16.04.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилося 25 років, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - 45 років. Вік позивача підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24.12.1975 року та паспортом зразка 1994 року серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року.

28 грудня 2020 року позивач звернулася до Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою щодо вклеювання до її паспорта нових фотокарток в зв`язку з досягненням 25 та 45 років.

Однак, листом Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області №1216-1867/1216-20 від 30.12.2020 року позивачу було відмовлено у задоволенні її заяви.

Позивач вказує, що у листі вказано, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 398 від 03.04.2019 року «Про внесення змін до пункту 3 постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 року», Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому МВС України, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС України оформити та видати паспорт громадянина України 1994 року. За відсутності відповідного рішення суду у Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області відсутні правові підстави для вклеювання фотокарток після досягнення відповідного віку.

Позивач вважає, що таке формулювання порушує принцип рівності громадян, встановлений ст. 21 Конституції України, у зв`язку із чим звернулася до суду із цим позовом, за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив про те, що позивачу було відмовлено у вклеюванні до її паспорта зразка 1994 року після досягненню 45-річного віку нової фотокартки, оскільки паспорт, в якому протягом місяця, після досягнення особою 25- і 45-річного віку, не вклеєна фотокартка, вважається недійсним, тому у позивача відповідно був один місяць для здійснення вклеювання фотокартки, натомість, вказаний строк позивачем було пропущено.

Оскільки наслідком пропуску позивачем строку звернення для вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки, після досягнення 45-річного віку, є лише обмін паспорта на ID-картку.

Додатково вказали, що висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, не можуть бути застосовані під час розгляду цієї адміністративної справи, оскільки ця справа, на думку відповідача, не містить ознак вказаної зразкової справи.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилося 25 років, ІНФОРМАЦІЯ_1 - 45 років. Вік позивача підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24.12.1975 року та паспортом зразка 1994 року серії НОМЕР_1 від 24.11.2000 року.

У зв`язку з досягненням 45-річного віку, 28.12.2020 року звернулася до Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою щодо вклеювання до її паспорта нових фотокарток, у зв`язку з досягненням 25-ти та 45-ти років.

Окрім цього, у заяві позивач також повідомили про те, що вона не має наміру здійснювати оформлення паспорту у формі пластикової ІD-картки, та не має наміру здійснювати обмін свого паспорта на паспорт у формі пластикової картки типу ІD-1.

Згідно матеріалів справи, до заяви позивачем було долучено такі документи:

- заяву;

- паспорт-книжечку;

- фотокартки встановленого розміру.

Оригінали цих документів також були надані позивачем для завірення їх копій.

Листом №1216-1867/1216-20 від 30.12.2020 року посадові особи відповідача повідомили позивачу про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 398 від 03.04.2019 року «Про внесення змін до пункту 3 постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 року», Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому МВС України, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС України оформити та видати паспорт громадянина України 1994 року. За відсутності відповідного рішення суду у Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області відсутні правові підстави для вклеювання фотокарток після досягнення відповідного віку.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного позивачу було фактично відмовлено у вклеюванні до її паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 25-ти та 45-ти років.

Так, не погодившись із вищевказаними діями відповідача щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року на ім`я позивача нових фотокарток у зв`язку з досягненням 25-ти та 45-ти років, позивач звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За змістом ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Основного Закону, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: «неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб(стаття 8 Конвенції).

Окрім цього, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Отже, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.

Відповідно до п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII (далі - Положення про паспорт №2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Разом з тим, у п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п.2 цієї постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п.3 постанови №302).

Пунктом 131 постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України від 01.06.2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 Закону №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч.5, 6 ст.6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас слід зазначити, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Окрім іншого, слід зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року №2438-VI, визначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.ст.5 і 6 цієї Конвенції; …».

Згідно практики ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Норми Закону від 20.11.2012 року № 5492-VI на відміну від норм Положення від 26.06.1992 року № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, враховуючи зазначене, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року).

Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Отже, законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону від 20.11.2012 року № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Крім цього, слід врахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.10.2018 року № 795, якою внесено зміни до п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Дослідивши докази по справі, встановлено, що позивач досягла 45-річного віку - 09.12.2020 року .

28.12.2020 року звернулася до Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою щодо вклеювання до її паспорта нових фотокарток, у зв`язку з досягненням 25-ти та 45-ти років.

Встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою, позивач вказала на небажання отримувати паспорт нового зразку, оскільки згоду на обробку своїх персональних даних не бажає надавати.

Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

За наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права, у тому числі, у зв`язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.

З огляду на викладене, слід дійти до висновку, про наявність підстав для вклеювання до паспорта позивача у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII нової фотокартки.

Додатково слід вказати, що наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 року було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 № 2503-XII.

Вищевказаним Тимчасовим порядком визначений порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Із зазначених правових актів випливає, що у випадку наявності у особи рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати цій особі паспорта громадянина України зразка 1994 року, орган ДМС має обов`язок видати такий паспорт.

При цьому, надаючи оцінку спірним правовідносинам, слід зазначити, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Отже, враховуючи те, що чинним законодавством не передбаченого такого обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки чи вклеювання фотокартки до такого паспорта, а також з метою належного захисту порушених прав позивача, слід дійти до висновку про необхідність зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки суду, зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Частиною другою статті 5 КАС України встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Засіб захисту порушеного права повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, а також в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що контролюючим органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у вклеюванні до її паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням відповідного віку.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області слід задовольнити в частині визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, а також в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі: Новокодацького міського відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 681,00 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243).

в особі: Новокодацького міського відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, Троїцька площа, 2а, код ЄДРПОУ 37806243).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 16.04.2021 року.

Суддя В.В Ільков