Ухвала суду № 96358357, 14.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 квітня 2021 року Справа № 160/3058/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова Ольга Володимирівна, перевіривши матеріали адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якій позивачка просить:

визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2018 р., від 12.08.2018 р. та від 12.08.2019 р.

Ухвалою суду від 09.03.2021 року позовну заяву залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності підстав його пропуску та надання відповідних доказів.

Так, позивачка в заяві від 13.04.2021 року зазначила, що 02.09.2019 року позивачка листом з рекомендованим повідомленням надіслала скаргу до ДФС України про скасування постанови. Корінець повідомлення та відповідь не отримала і до теперішнього часу. Зі слів працівників пошти, лист було вручено адресату. 12.03.2020 року по всій території України було встановлено карантин у зв`язку зі світовою пандемією. Провадити підприємницьку діяльність стало зовсім неможливо, та сімейні і матеріальні проблеми лише посилились. Позивачка зазнала значних матеріальних збитків. Ситуація на даний час тільки погіршується. На даний час за її рішенням підприємницьку діяльність припинено.

З огляду на вище викладене, слід зазначити наступне.

Позивачка в позові зазначила, що 18.07.2018р. засобами поштового зв`язку позивачкою було отримано вимогу від 23.05.2018 р. про сплату боргу (недоїмки), надіслану ГУ ДФС у Дніпропетровській області у розмірі 23 200 грн. 55 коп.

26.07.2018 р. позивачкою подано скаргу щодо скасування вимоги про сплату боргу до Державної фіскальної служби України.

30.08.2018р. ДФС України винесено рішення про залишення скарги без розгляду.

23.10.2018 р. поштою позивачка отримала вимогу від ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.08.2018р. про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 25 457 грн.73 коп.

29.11.2018р. ДФС України винесено рішення залишити скаргу без задоволення.

14.12.2018р. позивачкою направлено заяву до ДФС України щодо визнання скарг від 26.07.2018р. та від 25.10.2018р. та щодо скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2018 р. та від 12.08.2018р. задоволеними на користь платника єдиного внеску в зв`язку з неприйняттям вмотивованого рішення протягом 30 календарних днів.

26.01.2019р. позивачка отримала відмову на її заяву.

Таким чином, щодо вимог про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2018 р., від 12.08.2018 р. позивачка з 26.01.2019 року обізнана про порушення своїх права, а тому строк звернення до суду пропущено без поважних причин, оскільки в заяві від 13.04.2021 року взагалі не надано обґрунтувань пропуску строку звернення до суду.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 р. та пояснень позивачки, що вона не отримала відповідь на скаргу, яка направлена 02.09.2019 року.

При цьому, в ухвалі суду від 09.03.2021 року зазначено, що не надано скаргу від 02.09.2019р. та докази отримання скарги Державною фіскальною службою України.

Також, позивачка зазначила, що корінець повідомлення та відповідь на скаргу позивачка не отримала.

Крім того, позивачка зазначила, що зі слів працівників пошти лист було вручено адресату.

Проте, позивачкою не було надано доказів оформлення відправки (примірник опису вкладення, розрахунковий документ надання послуг поштового зв`язку, інше) скарги на адресу ДФС України.

Необхідно зазначити, що надання належних доказів про направлення скарги є необхідною умовою для визнання розпочатою процедури адміністративного оскарження (в даному випадку вимоги від 12.08.2019 року), що в свою чергу, у випадку неотримання/ненадання відповіді, є підставою для поновлення строку.

Крім того, посилання позивачки на введення в Україні карантину є неприйнятним, оскільки обставини справи виникли до 2020 року.

Таким чином, вказані позивачкою підстави не є тими, які дають можливість визнати їх поважними та поновити строк звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Адміністративний суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Щодо застосування строку позовної давності в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд зазначив, що дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, що також прописано у Рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року, яким визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Оскільки перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, для вирішення питання про застосування строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно встановити початок його перебігу, який законодавець визначив альтернативно - як день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, законодавством регламентовано чіткі строки звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг яких починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Таким чином, законодавством передбачено, що у разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).

Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 04 березня 2021 року у справі №240/12017/19:

Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, а не тим, хто спить.

Враховуючи не визнання судом поважними підстави пропуску строку звернення позивача з даним позовом до адміністративного суду, позовна заява підлягає поверненню.

У відповідності до п.9 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.4 ст.169, ст.248 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог – повернути позивачці.

Повернути позивачці судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений згідно квитанції №0.0.2032165238 від 26.02.2021 року.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.2 ст.256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.293, ст.295 КАС України.

Суддя О.В. Єфанова