Рішення № 96358348, 19.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Справа № 160/14832/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справ за позовною заявою Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить скасувати Припис про усунення виявлених порушень №1/4.4 - 2208 - 1 від 15.06.2020, прийнятий головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області за результатами інспекційного відвідування КП КМР «Тепломережі» на підставі Акту інспекційного відвідування №1/4.4 - 2208 від 15.06.2020, як протиправний.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що встановлені відповідачем порушення прийняті на підставі хибних висновків щодо дійсного положення справ з дотримання трудового законодавства на підприємстві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача 16.02.2021 надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що під час здійснення інспекційного відвідування відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому оскаржуваний Припис є законним, обґрунтованим і, відповідно, підстави для його скасування відсутні.

Від позивача 12.03.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована доводами позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 10.06.2020 №524-П, направлення на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 10.06.2020 №ЗЗО-Н, на підставі звернення фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її правам, за погодженням з Державною службою України з питань праці від 01.06.2020 № 3676/2.2/12-20 відповідачем у період з 10.06.2020 по 15.06.2020 проведено захід державного контролю позивача за додержанням законодавства про працю з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати та додержання законодавства про працю при звільненні.

За результатами перевірки складено Акт №1/4.4-2208 від 15.06.2020 та встановлено порушення законодавства про працю, а саме:

- порушення ч.3 ст.38 КЗпП України. В акті перевірки зазначено, що позивачем не було проведено звільнення юрисконсульта юридичного відділу КП КМР «Тепломережі» Плетінця С.О., який направив рекомендованим листом заяву про звільнення від 07.02.2020 з проханням звільнити його з 11.02.2020 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв`язку з "систематичним грубим порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, а саме: виплати заробітної плати згідно чинного законодавства". Заява про звільнення направлена рекомендованим листом та отримана позивачем 11.02.2020 о 16 год. 20 хв.;

- порушення ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» та п. 4.3.8 Колективного договору. Актом перевірки встановлено, що на початку року заробітна плата працівникам підприємства виплачувалась з порушенням строків виплати, а саме: заробітна плата за січень 2020 в розмірі 4 317 131,53 грн. виплачувалась з 03.01.2020 по 18.02.2020; заробітна плата за лютий 2020 року, за І половину (аванс) - виплачувалась 24.02.2020 та 26.02.2020, за II половину виплачувалась з 27.02.2020 по 13.03.2020;

- порушення ч.4 ст.115 КЗпП України, ст.21 Закону України «Про відпустки». Актом перевірки встановлено, що заробітна плата всім працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується за їх заявами з проханням проводити оплату за час відпустки при виплаті заробітної плати в строки виплати заробітної плати, а не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Так, Актом зафіксовано, що ОСОБА_1 надано відпустку з 17.06.2020 по 01.07.2020 однак, на час перевірки оплата за час відпустки не проведена; ОСОБА_2 надано відпустку з 27.05.2020 по 20.06.2020 однак, оплата за час відпустки проведена 04.06.2020; ОСОБА_3 надано відпустку з 28.05.2020 по 26.06.2020 однак, оплата за час відпустки проведена 04.06.2020.

Встановлені Актом перевірки порушення стали підставою для прийняття оскаржуваного позивачем Припису.

Щодо порушення ч.3 ст.38 КЗпП України, як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що 11.02.2020 на адресу КП КМР «Тепломережі» надійшла заява від юрисконсульта підприємства ОСОБА_4 про звільнення його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Вказана заява була проаналізована і за результатами її розгляду прийнято рішення, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на те, що ОСОБА_4 заздалегідь не повідомив КП КМР «Тепломережі» про бажання припинити трудові відносини. В той же час правова норма, на яку посилався заявник, як на підставу для звільнення, говорить про те, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Позивач наголошує на тому, що заява ОСОБА_4 не містить конкретних посилань на те, які саме норми законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору ним вважалися порушеними позивачем. Враховуючи викладене, позивач вважає, що ОСОБА_4 правомірно відмовлено у задоволенні його заяви про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а також, що його заява не могла вважатися поданою саме тією датою, яка була в ній зазначена.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звільнено не 11.02.2020, а 03.03.2020 на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів оскарження ОСОБА_4 наказу про звільнення саме: 03.03.2020.

Щодо порушення ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» та п. 4.3.8 Колективного договору позивач вказує, що станом на час проведення перевірки заборгованість із виплати заробітної плати на КП КМР «Тепломережі» відсутня, отже у перевіряючого органу, на думку позивача, були відсутні підстави виносити припис, оскільки на момент складання Акту перевірки жодних порушень законодавства України щодо строків і порядку оплати праці на підприємстві не існувало. Також позивач зазначає, що жоден із працівників КП КМР «Тепломережі» за перевіряємий період не звертався до суду з даного приводу, а відтак, на думку позивача, відсутні об`єктивні дані, які б стверджували про порушення строків виплати заробітної плати на підприємстві.

Щодо порушення ч.4 ст.115 КЗпП України та ст.21 Закону України «Про відпустки» позивач наголошує на тому, що вказуючи у своїх заявах про надання відпустки у конкретний строк виплати заробітної плати за час її проведення, працівники КП КМР «Тепломережі» тим самим погоджували з роботодавцем відповідну угоду, право на укладання якої надано Конвенцією про оплачувані відпустки №132, тому в діях підприємства направлених на реалізацію даних угод і виплат заробітної плати у встановлених ними строки не могло бути ніякого порушення законодавства України щодо виплати заробітної плати.

Не погодившись із встановленими відповідачем порушеннями, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінетом Міністрів України 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці №96 (далі - Положення №96).

Відповідно до п. 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 4 Положення №96 органи Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; а також здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сфері охорони праці.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877 від 05.04.2007 (далі - Закон №877).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст. 2 Закону №877).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №877 державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №877 заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Статтею 1 Закону №877 визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

При цьому, суд зауважує, що встановлення законодавцем такої форми перевірки як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, статтею 259 КЗпП України унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (далі - Порядок №823).

Відповідно до п.2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. п. 19, 20 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Згідно з п.21 Порядку №823 уразі якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до п.23, п.24 Порядку №823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для його виконання. У разі встановлення строку більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи щодо усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до абз.1 п.30 Порядку №823 припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у 10-денний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

Щодо порушення ч.3 ст.38 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як встановлено судом, 11.02.2020 на адресу КП КМР «Тепломережі» засобами поштового зв`язку надійшла заява від юрисконсульта підприємства ОСОБА_4 про звільнення його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України «у зв`язку з систематичним грубим порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, а саме: виплати заробітної плати згідно чинного законодавства».

Суд погоджується з доводами позивача про те, що ОСОБА_4 в своїй заяві не конкретизовано в чому саме виражається порушення виплати заробітної плати.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що особу звільнено 03.03.2020 на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори, зокрема, за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників.

Таким чином, суд вважає, що в разі незгоди ОСОБА_4 з підставою та датою його звільнення, останній не був позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Таким чином, суд вважає, що відповідач дійшов передчасних висновків про наявність у позивача підстав для звільнення ОСОБА_4 на підставі його заяви від 07.02.2020, а тому припис в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо порушення ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» та п. 4.3.8 Колективного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Аналогічні положення закріплено також в ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з п.4.3.8 Колективного договору між роботодавцем та трудовим колективом КП КМР «Тепломережі» по забезпеченню економічного та соціального розвитку трудового колективу і захисту прав працівників на 2019 - 2020 роки, адміністрація КП у сфері нормування і оплати праці зобов`язується виплачувати зарплату працівникам у гривнях двічі на місяць - до 7 числа поточного місяця здійснювати остаточний розрахунок за відпрацьований попередній період (місяць) та до 22-го числа поточного місяця виплачувати аванс за поточний період (місяць).

В той же час, судом встановлено та підтверджується довідкою КП КМР «Тепломережі» від 11.06.2020 №00.02.1243, що підприємством порушено строки виплати заробітної плати, а саме: заробітна плата в січні 2020 в розмірі 4 317 131,53 грн. виплачувалась з 03.01.2020 по 18.02.2020; заробітна плата в лютому 2020 року за І половину (аванс) - виплачувалась 24.02.2020 та 26.02.2020, за II половину виплачувалась з 27.02.2020 по 13.03.2020.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що станом на час проведення перевірки заборгованість із виплати заробітної плати на КП КМР «Тепломережі» відсутня, отже у перевіряючого органу, на думку позивача, були відсутні підстави виносити припис, оскільки відсутність заборгованості із виплати заробітної плати не спростовує висновки перевірки щодо порушення строків її виплати.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржуваний Припис в даній частині є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо порушення ч.4 ст.115 КЗпП України та ст.21 Закону України «Про відпустки», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Аналогічні положення викладені у ч.1 ст.21 Закону України «Про відпустки».

Згідно зі ст.7 Конвенції про оплачувані відпустки №132 суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Як встановлено судом, заробітна плата працівникам за час щорічної відпустки виплачується за їх заявами з проханням проводити оплату за час відпустки при виплаті заробітної плати в строки виплати заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що в заяві працівник може висловити своє бажання про отримання заробітної плати за час відпустки в терміни, визначені між роботодавцем та працівником.

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем ч.4 ст.115 КЗпП України та ст.21 Закону України «Про відпустки» є необґрунтованими, тому оскаржуваний Припис в даній частині підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на заначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2102 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1401,32 грн.

Оскільки суддя Маковська О.В. перебувала у відпустці та на лікарняному, то рішення у справі приймається після виходу судді з лікарняного.

Керуючись статтями 9, 139, 242 - 246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування припису - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень №1/4.4-2208-1 від 15.06.2020 в частині виявлених порушень, які зазначені в пункті 1 та в пункті 3 Припису Головного управління Держпраці про усунення виявлених порушень №1/4.4-2208-1 від 15.06.2020.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» судовий збір у розмірі 1401,32 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська