Рішення № 96358314, 12.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року Справа № 160/16920/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державна установа «Дніпропетровська установа виконання покарань (№4)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», у якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» протиправною, що полягає у невиплаті різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні у сумі 23 768, 39 грн., ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на користь ОСОБА_1 , різницю невиплаченої вихідної допомоги при звільненні у сумі 23 768, 39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 30.09.1998 року та 03.10.2018 року його було звільнено з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» «за власним бажанням». Відповідно до наказів про звільнення № 227/ОС від 03.10.2018 року зі змінами згідно з наказами № 266/ОС-18 від 23.11.2018 року та № 191/ОС від 17.09.2019 року вислуга років на дату звільнення у календарному обчисленні склала 21 рік 03 місяці 29 днів, а у пільговому обчисленні - 28 років 10 місяців 15 днів. Проте, після звільнення зі служби позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 71 304,77 грн. Таким чином, позивачу було розраховано одноразову грошову допомогу при звільнені, виходячи з 21 календарного року служби. Позивач вважає, що одноразову грошову допомогу при звільнені необхідно розраховувати виходячи не з календарної вислуги років, а з вислуги років у пільговому обчисленні, тобто із загальної вислуги років. За таких обставин, відповідачем не вірно розраховано вихідну допомогу при звільненні, що зумовило звернення до відповідача. Листом від 10.12.2020 року № 4/7Т-113-20 було відмовлено у виплаті різниці вихідної допомоги. Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті належної йому вихідної допомоги протиправна, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

21.01.2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Наказом № 227/ОС-18 від 03.10.2018 року зі змінами та доповненнями згідно наказів № 266/ОС-18 від 23.11.2018 року та № 191/ОС-19 від 17.09.2019 року майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 03.10.2018 року (за власним бажанням). На момент винесення наказу про звільнення вислуга років в календарному обчислені становила 21 рік 03 місяці 29 днів. Відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 4 пункту 10 Постанови КМУ від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» виплата одноразової грошової допомоги проводиться за кожний повний календарний рік служби, що відповідає правовій позиції колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові Верховного суду у справі № 806/2104/17. Також відповідач вважає помилкове посилання позивача на відсутність в законодавчих актах, що стосуються нарахування такої допомоги прямої заборони провадити дане нарахування за пільгову вислугу років. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Згідно з частинами 5, 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 у період з 30.09.1998 року по 03.10.2018 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до витягу з наказу по особовому складу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» Міністерства юстиції України від 17.09.2019 року № 191/ОС-19 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 03.10.2018 року.

Також, у наказі від 17.09.2019 року № 191/ОС-19 зазначено, що вислуга років станом на 03.10.2018 року становить: у календарному обчисленні - 21 (двадцять один) рік, 03 (три) місяці 29 (двадцять дев`ять) днів, у пільговому обчисленні - 28 (двадцять вісім) років 10 (десять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів.

Матеріалами справи підтверджено нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 71 304,77 грн. згідно із грошовим атестатом № 000014 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 .

У довідці Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 20.01.2021 року про нарахування грошового забезпечення позивачу визначено, що вислуга років для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні 25% становить - 21 рік.

Не погодившись з розміром одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позивач 01.12.2020 року звернувся з заявою до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» про виплату йому різниці недоотриманої вихідної допомоги.

Листом від 10.12.2020 року № 4/7Т-113-20 Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» повідомлено позивачу, що у відповідності до розділу ІІІ глави 1 Наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018р. №925/5 «Про затвердження Порядку витати грошового забезпечення та компенсаційних витрат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». При нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні позивача було застосовано саме цю норму закону відповідачем.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги, виходячи із календарної вислуги років, вважаючи, що така допомога при звільненні зі служби має вираховуватись, виходячи і пільгової вислугу років, а відтак, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність, що полягає у невиплаті різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон №2011-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Згідно з частиною 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Статтею 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави дійти висновку, що частиною другою статті 9 цього Закону встановлено дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №393 (далі - Порядок №393).

В абзаці 4 пункту 10 Порядку №393 закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також, наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок 925/5).

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, зазначеними вище нормами частини 2 статті 9 Закону №2262-ХІІ, пункту 10 Порядку № 393 та пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Порядку №925/5 визначено, що одноразова грошова допомога у зв`язку із звільненням зі служби виплачується в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що вислуга років позивача станом на 03 жовтня 2018 року становить: у календарному обчисленні - 21 (двадцять один) рік, 03 (три) місяці 29 (двадцять дев`ять) днів, у пільговому обчисленні - 28 (двадцять вісім) років 10 (десять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів.

Між сторонами відсутній спір щодо права позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Матеріалами справи підтверджено нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі, визначеному у грошовому атестаті позивача №000014 та довідці Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» від 20.01.2020 року, а саме, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто за 21 календарний рік.

Відтак, порушень наведених правових норм щодо розрахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з боку відповідача судом не встановлено.

Посилання позивача на те, що одноразова грошова допомога у зв`язку із звільненням зі служби має вираховуватись саме із пільгової вислуги років, а тому сума вихідної допомоги нарахована і виплачена не в повному обсязі, не враховуються судом.

Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги є наявність «вислуги 10 років і більше».

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17.

Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд погоджується з відповідачем, що нарахування і виплата ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто із розрахунку 21 календарного року, є цілком правомірними, вчиненими на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.11.2020 року у справі №822/3008/17 не приймається судом до уваги, оскільки предметом спору у справі №822/3008/17 є право особи на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, що не є спірним у даній справі.

Безпідставними є також і посилання позивача на постанови: Першого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 року у справі №200/8325/20, Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі № 360/1908/20; Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі № 520/5258/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 року у справі № 240/3759/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2020 року у справі № 560/607/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 240/516/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року у справі № 240/636/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 року у справі № 240/735/20; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 року у справі № 460/4432/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 року у справі № 857/6770/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року у справі № 857/6033/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 року у справі № 857/3884/19, оскільки предметом спору у цих справах є право особи на призначення пенсії за вислугу років.

У частині другій статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій щодо нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний повний календарний рік служби, натомість позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, буд.80; код ЄДРПОУ 14316882) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно