Рішення № 96355171, 07.04.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3414/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни в частині заборони вїзду на територію України терміном на три роки,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , громадянин Республіки Туреччина, звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з вимогою «Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 24 листопада 2020 року прийняте головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Добровольською Іриною Юріївною в частині заборони в`їзду позивачу на території України терміном на три роки».

17 березня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені ст. 288 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 288 КАС України адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов`язкової участі сторін.

Позивач та його представник - адвокат Сокалюк Д.В. в судове засідання не з`явились, надіслали заяву, про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримують у повному обсязі та просять його задовольнити на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Судом встановлено, що 24 листопада 2020 року головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Добровольською І.Ю. прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язано його покинути територію України у термін до 30 листопада 2020 року, та заборонено в`їзд на територію України строком на 3 роки до 24 листопада 2023 року.

Зі змісту вказаного рішення убачається, що 24 листопада 2020 року було виявлено громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживав без документів на право проживання в Україні. У ході опитування громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 , пояснив, що прибув в Україну 21 серпня 2019 року з приватною метою. Кордон перетнув через КПП «Бориспіль». Після закінчення терміну перебування територію України не залишив, оскільки захворів і був вимушений проходити невідкладне лікування в клініці «Борис». Офіційного заробітку та власного житла на території України не має. Проживає за рахунок знайомих. Заходів щодо своєї легалізації на території України не вживав. До органів ДМЧ для повернення в країну походження або третю країну не звертався. В Україні проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За порушення правил перебування іноземних громадян на території України працівниками ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області відносно громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Виходячи з положень частини першої статті 288 Кодексу адмнітратвиного судочинства України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, позивач посилається на те, що при постановлене рішення від 24 листопада 2020 року уповноваженою особою не враховано, що він прибув на територію України з метою здійснення підприємницької діяльності та працевлаштування. Для реалізації вказаної мети, позивачем була здійснення реєстрація в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та отриманно реєстраційний номер облікової картки платника податків. Для здійснення підприємницької діяльності позивач заснував Товариство з обмеженною відповідальністю «АКЧІ КАРЕЛЛІ» (код ЄДРПОУ 43865343). Також позивачем було отримано Дозвіл Державної служби зайнятості на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА № 062622 від 21.10.2020 року. Станом на день прийняття оскаржуваного рішення, позивач жодного разу не порушував законодавство України, не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 12 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, та прибули в Україну з метою контролю за діяльністю таких юридичних осіб і отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період дії посвідки.

Однією з підстав для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому цією частиною, є наступне: іноземець та особа без громадянства є засновником та/або учасником, та/або бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, дані про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

24 листопада 2020 року з метою легалізації на території України, підтвердження правової підстави для його перебування в Україні, отримання відповідного документу, що підтверджує правову підставу позивач добровільно звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області.

24 листопада 2020 року відносно позивача головним спеціальстомЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Добровольською І.Ю. складено протокол про адміністративне правопорушення №ПР МКМ 005096 відповідно до якого: «24.11.2020 року о 11-50 год за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, було виявлено громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: Проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 203 КУпАП.»

Вимогами ч. 1 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Постановою першого заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Пустовіт О.О. від 24 листопада 2020 року громадянина Туреччини ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КупАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 гривень, який було сплачено ОСОБА_1 24.11.2020 року.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119(далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 2 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.

Рішенням від 24 листопада 2020 року прийнятого головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Добровольською І.Ю. зобов`язано громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покинути територію України у термін до 30 листопада 2020 року, та заборонено в`їзд на територію України строком на 3 роки до 24 листопада 2023 року.

Відповідно до відмітки наявної у копії паспорта позивача, останній 24.11.2020 року добровільно виконав вище зазначене рішення в частині повернення до країни походження.

Разом з цим, у вище зазначеному рішенні про примусове повернення позивача до країни походження було вирішено заборонити позивачу в`їзд на територію України терміном на 3 роки - до 24.11.2023 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Як вбачається з рішення про примусове повернення в країну походження, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, надавав про себе правдиві відомості, є засновником юридичної особи на території України та має Дозвіл Державної служби зайнятості на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, постанова від 24.11.2020 року про притягнення позивача за ч. 1 ст. 203 КУпАП - виконана, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не виявлено.

Доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в Україну терміном на три роки в матеріалах справи відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74).

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Під час розгляду справи по суті, представником відповідача не надано доказів асоціальної характеристики позивача, суд також мусить визнати, що таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми закону, суд дійшов висновку про те, що у разі прийняття повноважним органом, за наявності законодавчо визначених підстав, рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну, можлива строкова заборона щодо подальшого в`їзду в Україну регламентується саме нормами статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки безпосередньо пов`язана з цим рішенням.

Заборона в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства на визначений законом строк є не обов`язком, а правом відповідача. Тобто, є нормою яка може бути застосована до особи з урахуванням обставин її перебування на території України, дотримання вимог законодавства України, соціальну небезпеку, тощо.

Виходячи зі змісту оспорюваного рішення повноваженою особою не зазначено жодного обґрунтування для застосування такого заходу як заборона для позивача в`їзду на територію України на три роки, тому позивачем правомірно заявлено вимоги про скасування рішення в частині, яка стосується заборонипозивачу в`їзду в Україну у встановлений строк.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи надані стороною позивача докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача, тоді як дане спростування, відповідно до ст. 77 КАС України, покладено на відповідача. У зв`язку з чим суд приймає до уваги доводи позивача і виходить з того, що позивач звернувся в установленому законом порядку із заявою про надання йому статусу біженця, що не було враховано відповідачем при винесенні оспорюваного рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про задоволення позову громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду в частині заборони вїзду на територію України терміном на три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 9, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 1, 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 24 листопада 2020 року прийняте головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Добровольською Іриною Юріївною в частині заборони в`їзду громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України терміном на три роки.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області на користь громадянина Республіки Туреччини, ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржена Шостого апеляційного адміністративного суду через Дніпровським районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

С у д д я: