Рішення № 96355148, 19.04.2021, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/3338/19

2/683/70/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м.Старокостянтинів.

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого - судді Андрощука Є.М.

з участю секретаря Свідерської К.В.

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Горбань Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у залі суду в м.Старокостянтинова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

18 грудня 2019 р. ОСОБА_1 звернувсь з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу №153-ОС від 04 вересня 2019 року про звільнення з посади формувальника залізобетонних виробів та конструкцій цеху штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" Акціонерного Товариства "Українська залізниця" з підстав п.4 ст.40 КЗпП України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилався на те, що наказом №278 ос від 04 грудня 2018 року він був призначений на посаду формувальника залізобетонних виробів та конструкцій в цех штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця". 29 липня 2019 року з ним був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у ЗС України на посадах осіб сержантського складу з командиром військової частини А2600, термін дії контракту три роки. У відповідності до Наказу №177 від 29 липня 2019 року командира в/ч А2600 його було призначено на посаду курсанта та з 29 липня 2019 року він приступив до виконання обов`язків військової служби. У зв`язку з цим він письмово звернувся до керівництва Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" з відповідною заявою від 25 липня 2019 року про увільнення його від виконання обов`язків, при цьому проінформував керівництво, що направлений для подальшого проходження служби у військову частину А2600. 26 листопада 2019 року у Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" йому було надано трудову книжку та повідомлено про те, що у відповідності до Наказу №153-ОС від 04 вересня 2019 року його звільнено з підстав п.4 ст.40 КЗпП України, оскільки він був відсутній на робочому місці з 25 липня 2019 року. Позивач вважає зазначений наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прогули він не вчиняв, а у зазначений період був відсутній на робочому місці, так як проходив медогляд згідно направлення військкомату та повідомляв про дане керівництво по місцю роботи, в подальшому був призваний на військову службу. ОСОБА_1 зазначає, що з приводу відсутності його на робочому місці службова перевірка не проводилось, його ніхто не опитував про причини відсутності на роботі, з наказом про звільнення позивача ознайомлено не було та про звільнення з підстав прогулу без поважних причин йому стало відомо лише при отриманні трудової книжки, 26 листопада 2019 року. Окрім цього, позивач зазначає, що оспорюваний наказ прийнятий поза межами строку застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити, з вищенаведених підстав.

Представник відповідача позов не визнала, заперечила проти його задоволення, посилаючись на те, що оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 законний та відсутні підстави для його поновлення на роботі, а дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення прийняте у строк визначений чинним законодавством.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу №278 ос від 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 був призначений на посаду формувальника залізобетонних виробів та конструкцій в цех штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" Акціонерного Товариства "Українська залізниця".

Наказом в.о. начальника Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" №153-ОС від 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади формувальника залізобетонних виробів та конструкцій цеху штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Як вбачається з даних, вищевказаного наказу, причиною для звільнення позивача є прогул без поважних причин.

Дані обставини підтверджуються поясненнями представника позивача; відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 19.05.1995р. /а.с.6-8/; даними наказу №153-ОС від 04 вересня 2019 року /а.с.52/та визнаються представником відповідача.

Також, судом встановлено, що 29 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу з командиром військової частини А2600, термін дії контракту 3 роки, починаючи з дати укладення та з 29 липня 2019 року ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу.

У відповідності до Наказу № 177 від 29 липня 2019 року командира військової частини А 2600 ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта та з 29 липня 2019 року він приступив до виконання обов`язків.

Вказані обставини підтверджуються даними контракту /а.с.9-10/; даними довідки в/ч А 2600 за №1639 від 05.08.2019р. /а.с.11/, даними наказу командира в/ч А 2600 №177 від 29 липня 2019 року/а.с.12/.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Аналогічні приписи містяться і у Інструкції «Пропорядок веденнятрудових книжокпрацівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, МЮ України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93р. №58, зареєстровано в МЮ України 17.08.1993р. за №110: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення (абз.5п.п.4.1п.4), а згідно п.4.2 цієї Інструкції: якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, та у разі одержання трудової книжки у зв`язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку (абз.3 п.п.б) п.7.1 Інструкції).

Натомість як зазначено вище, в порушення вказаних норм, роботодавець видав трудову книжку позивачу не у день звільнення 04 вересня 2019 року, а лише 26 листопада 2019 року та взагалі не видав йому копію наказу про звільнення з роботи, а тому суд прийшов до висновку, що вважає ОСОБА_1 звернувся до суду в межах строків визначених ст.233 КЗпП України.

Щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За роз`ясненнями п.24 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.1992, № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме.

Як встановлено судом та зазначено вище, позивач ОСОБА_1 29 липня 2019 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу з командиром військової частини А2600, термін дії контракту 3 роки, починаючи з дати укладення та з 29 липня 2019 року ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу.

Тобто, день коли згідно наказу роботодавця він вчинив прогул, позивач ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу, а тому слід дійти висновку, що він з поважних причин був відсутній на робочому місці.

Посилання відповідача на відсутність поважних причин невиходу ОСОБА_1 на роботу не заслуговують на увагу з огляду на викладене нижче.

Як зазначено вище, Наказом в.о. начальника Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" №153-ОС від 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади формувальника залізобетонних виробів та конструкцій в цех штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

В той же час, підставою прийняття оспорюваного Наказу зазначено «доповідна записка начальника, згода профкома, протокол № від, п.4ст.40 КЗпП України, повідомлення про надання згоди на звільнення від 03 вересня 2019 року».

Згідно до п.22 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненного проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Аналізуючи оспорюваний наказ суд позбавлений можливості встановити, коли саме позивачу інкримінується відсутність на робочому місці без поважних причин, оскільки дата відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в оспорюваному наказі в графі підстава звільнення не зазначена, а самі підстави, які визначені законодавством не зазначені.

Відповідачем по справі надано суду Акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 25 липня 2019 року, 26 липня 2019 року, 29 липня 2019 року, 30 липня 2019 року, 31 липня 2019 року, повідомлення адресоване ОСОБА_1 та датоване 28 серпня 2019 року про надання пояснень з приводу неявки на роботу з 25 липня 2019 року (а.с.16-20, 21, 24).

Згідно ст.149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до положень ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та згідно з ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В той же час, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що встановлювались причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, чи відбирались в позивача будь-які пояснення та чи встановлювалось місце його перебування у вказані вище дати, службова перевірка на підприємстві не проводилась.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 Постанови № 9 від 06.11.1992 року, суди повинні виходити з того, що передбаченим нормою п.4 ст.40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Крім того, згідно п.22 Постанови № 9 від 06.11.1992 року, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.4 ст.40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ч.1 ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявились в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

Право застосування дисциплінарного стягнення надається тому органу, який здійснює право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Слово «орган» у частині першій ст. 147-1 КЗпП України застосовується у тому ж значенні, що і в ст.29 ЦК України, де йдеться про органи юридичної особи, які частіше за все є одноособовими. Особа, яка виконує обов`язки керівника підприємства в силу наказу про це, користується правом прийняття працівників, отже, згідно з частиною першою ст. 147-1 КЗпП України має право застосовувати стягнення. До керівників підприємства стягнення вправі застосовувати той орган, який відповідно до статуту приймає керівника на роботу.

Відповідно до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (якому надано право прийняття на роботу) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Аналізуючи Акт від 25 липня 2019 року про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що уповноваженими особами Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" АТ "Українська залізниця" було встановлено, що ОСОБА_1 25 липня 2019 року був відсутній на робочому місці.

З наведеного слідує, що строк застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з підстав п.4 ст.40 КЗпП України має рахуватись саме з 25 липня 2019 року, а останнім днем притягнення його до відповідальності є 25 серпня 2019 року.

Однак, всупереч ст.148 КЗпП України, відповідачем видано оспорюваний Наказ про звільнення ОСОБА_1 поза межами строку накладення дисциплінарного стягнення, що є підставою для його скасування.

За змістом п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За нормами ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Судом встановлено, що за змістом пункту 8 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу ОСОБА_1 уклав цей контракт під час дії особливого періоду.

Судом також встановлено, що і на цей час ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу за контрактом у військовій частині А 2502.

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною 3статті 119 КЗпП України.

Відповідно дост.235КЗпП України: у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Так, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови КМ України від 08.02.1995року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, в даній справі звільнення.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Постанови № 100).

Як вбачається з даних довідки про середню заробітну плату (дохід) формувальника залізобетонних виробів та конструкцій в цех штучних споруд Філії "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" Акціонерного Товариства "Українська залізниця" від 25.03.2021р. заробітна плата позивача за останні 2 повні календарні місяці роботи, що передують його звільненню (травень-червень 2019 року) становила 17199,78 грн. (8713,47 грн. + 8486,31 грн.), тому середньоденна (годинна) заробітна плата для обчислення оплати часу вимушеного прогулу складає 419,50 грн. (17199,78 грн. : 41 робочих днів) /а.с.116/.

Враховуючи той факт, що позивач був незаконно звільнений 04 вересня 2019 року, тому підлягає виплаті працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 158 571 грн. (419,50 грн. х 378 днів /з 04 вересня 2019 року і по день постановлення рішення суду 30 березня 2021р./) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а також відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави 768,4 грн. судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-80, 89, 141, 244-246, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора філії «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» акціонерного товариства «Українська залізниця» Помоз А.В. №153-ОС від 04 вересня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади формувальника залізобетонних виробів та конструкцій з підстав п.4 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді формувальника залізобетонних виробів та конструкцій філії «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 04 вересня 2019 року.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 158 571 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах одного місяця.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» 768,4 грн. судового збору на користь держави.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03680 м.Київ вул.Тверська,5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду через Старокостянинівський районний суд.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне рішення складено 05 квітня 2021 року.

Суддя