Рішення № 96353762, 15.04.2021, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/320/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Донченко Ю.В.

при секретарі Пилипців О.-І.І.

справа №466/320/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовною заявою Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області, поданої в інтересах позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску, -

за участю прокурора Івасівка О.З., представників позивача Нагорняк Р.І. , Шмотолоха О.П., представника відповідача ОСОБА_3

встановив:

Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 Бабій А.М. звернувся в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Шевченківського районного суду м.Львова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску. У зв`язку з утворенням з 15.03.2021 року окружних прокуратур і припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур внесено зміни до структур і штатних розписів обласних прокуратур, виключено в структурах та штатних розписах обласних прокуратур у Львівській обласній прокуратурі Львівську місцеву прокуратуру №2. Прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Шевченківського районного суду м.Львова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску переведений на посаду прокурора Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області з 15.03.2021 року згідно наказу виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури Р.Павлено №408к від15.03.2021 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що Львівською місцевою прокуратурою №2 Львівської області проведено вивчення законності в сфері дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова.

Так, на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради (далі - Позивач) та замовником будівництва ОСОБА_1 (далі-Відповідач), 29.08.2017 укладено договір про пайову участь №180 (далі- Договір) у зв`язку із здійсненням будівництва «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_1 під торгово-відпочинковий центру м.Львові».

Так, у відповідності до п.1.1 Договору, Відповідач зобов`язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим Договором та згідно з п.2.2 Відповідач зобов`язується сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 117 156, 17 грн. по 31.12.2019 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Відповідач не виконав зобов`язання за Договором щодо сплати платежу у сумі 117 156, 17 грн. Окрім того, позивачем 04.03.2020 за вихідним №2301-вих- 17914 та 03.06.2020 за вихідним №2301-вих-41751 надіслано на адресу Відповідача претензії про наявність заборгованості за договором, які залишились без відповіді та реагування.

Договір про пайову участь №180 від 29.08.2017 є чинним, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання Договору не постановлялось.

Окрім того, згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами і Позивачем договірні зобов`язання не порушувались.

Відповідач свої договірні зобов`язання по сплаті пайового внеску не виконує належним чином. Відтак, станом на дату подання позовної заяви заборгованість Відповідача зі сплати пайового внеску становить 117 156,17грн.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону ).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya \. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни, в тому числі, до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається, в тому числі, Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Водночас, п. 3 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» згаданого Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, зокрема, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур, їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» л. 4 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»). Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве-самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Як визначено ст .10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань щодо затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевогосамоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ненадходження коштів зі сплати пайового внеску до місцевого бюджету перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що порушує інтереси держави.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів (ч. 4 ст.71 Бюджетного кодексу). До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема і надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають зокрема кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально- економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об`єктів соціально-культурної сфери і жилово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико- культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; оновлення матеріально-технічної бази комунальних закладів охорони здоров`я, комп`ютеризацію та інформатизацію закладів загальної середньої освіти і комунальних закладів охорони здоров`я; природоохоронні заходи; інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням. Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»),

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням.

Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому. Відтак, внаслідок неотримання коштів місцевим бюджетом за договором про пайову участь порушуються інтереси територіальної громади м. Львова та держави в цілому.

Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/ 2385/18, зазначила, що «Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим».

Позивачу, як стороні договору, з часу не надходження коштів, з 01.01.2020, стало відомо про порушення його прав.

Місцевою прокуратурою 16.10.2020 року за вихідним №14.35/04- 17-4382вих-20 скеровано Позивачу лист в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». Департамент економічного розвитку у відповідь на вказаний лист повідомив, що у Відповідача наявна заборгованість, до суду з позовом про стягнення коштів не звертались, питання чи планується вжиття заходів реагування, причини не вжиття таких залишено без відповіді.

Відповідно, незважаючи на обізнаність Позивача про існування заборгованості вже більш ніж протягом року, позивач обмежився лиш надісланням претензій на адресу відповідача, проте не вжив достатніх та ефективних заходів до захисту свого порушеного права, зокрема не пред`явив позов до суду.

Отже, у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - територіальної громади) й замовника будівництва, та стягненні коштів за договором про пайову участь до бюджету. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 (судова справа №903/129/18) зазначає, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради, шляхом подання позову є невиконання Відповідачем договірних зобов`язань, що полягають у сплаті коштів до бюджету, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, не вжито належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету.

Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави. Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі позивача.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що такі дії Відповідача є істотним порушенням чинного законодавства і суперечать інтересам держави, оскільки призводять до ненадходження коштів до бюджету, що в свою чергу унеможливлює повноцінне фінансування створення і розвитку інфраструктури м. Львова, прокурор звертається з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, відповідно просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2021 року справу №466/320/21 передано до розгляду суді Донченко Ю.В. (а.с. 27).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 23.01.2021 року позовну заяву - залишено без руху ( а.с. 22).

Ухвалою Шевченківськогорайонного суду м. Львова від 09.02.2021 року цивільну справу прийнято до свого провадження. Відкрито загальне позовне провадження (а.с. 27).

09.03.2021 року представником відповідача адвокатом Мехеда Н.В. подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та передчасними. Зокрема зазначає, що договір №180, який укладений між позивачем і відповідачем 29.08.2017 року, був укладений у зв`язку з намірами відповідача провести реконструкцію об`єкта «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_1 а під торгово відпочинковий центр у м.Львові». Відповідно до п.2.1 договору відповідач зобов`язався здійснити будівництво об`єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у термін до грудня 2019 року. Також відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова у сумі 117 156,17 грн. до 31 грудня 2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію) (п.2.2 договору).

Представник відповідача вказує, що у зв`язку з незгодою мешканців сусідніх із об`єктом будівництва будинком із веденням будівництва на АДРЕСА_1 та вчиненням ними перешкоду проведенні робіт, генпідрядник не зміг розпочати будівництво, що в свою чергу унеможливило проведення реконструкції та здачу об`єкта будівництва до грудня 2019 року. У зв`язку з виникненням складної ситуації, профінансувавши частину проекту, відповідач не зміг його реалізувати у встановлені проектно-кошторисною документацією та графіком виконання робіт строки. У свою чергу будівництво так і не було розпочато.

Озкільки з наведених об`єктивних причин замовник не зміг організувати виконання реконструкції об`єкту та здачу його в експлуатацію, навіть не зміг розпочати підготовчі роботи, тому представник відповідача зазначає, що на даний час підстав для сплати пайового внеску немає. А у зв`язку з тим, що будівництво об`єкта реконструкції не розпочиналось, а чинне законодавство та умови договору передбачають можливість сплати пайового внеску до моменту введення будівництва в експлуатацію, позовні вимоги щодо стягнення коштів з відповідача є передчасними.

Представник відповідача адвокат Мехеда Н.В. також зазначає, що в листопаді 2020 року відбулась зміна власника об`єкта бідівництва (замовника), яким стало ТОВ «Компанія Родинний Затишок» та відповідно до цього відповідач ОСОБА_1 вже не є замовником будівництва. Враховуєчи вищенаведене, вважає, що позовні вимоги є безпідставними, просить повністю відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2021року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті ( а.с. 172).

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити такі з огляду на мотиви викладені у позовній заяві.

Представники позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Шмотолоха О. П. та Нагорняк Р.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити такі у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 а судовому засіданні заперечила щодо задоволення даного позову. Зазначила що такий поданий передчасно та є безпідставним, надала пояснення, анологічні, які викладені у відзиві, відповідно просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні усіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст.129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлено, що 29 серпня 2017 року між позивачем і відповідачем було укладеного договір про пайову участь №180, шляхом реконструкції з розширенням нежитлових приміщень за рахунок прибудови на АДРЕСА_1 а під торгово-відпочинковий центр у м.Львові, згідно якого замовник ( ОСОБА_1 ) зобов`язувався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску в розмірі 117 156,17 грн. по 31 грудня 2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію) (а.с. 12-13).

Листом-претензією № 2301-вих-17914 від 04.03.2020 року відповідача повідомлено про необхідність виконання вимог договору про пайову участь від 29.08.2017 №180, а також попереджено, що за порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, відповідачу буде нарахована пеня за кожний день протермінування. Також в листі зазначено, що у випадку несплати коштів департамент економічного розвитку надасть інформацію у прокуратуру Львівської області, а сума боргу буде стягуватись у судовому порядку (а.с.14).

Аналогійний лист був скерований відповідачу в червні 2020 року ( а.с.15 зворот).

Також листом №14.35/04-17-2 вих 21 від 04.01.2021 Львівською місцевою прокуратурою №2 повідомлено Департамент економічного розвитку Львівської міської ради про те, що Львівською місцевою прокуратурою №2 підготовлено та буде подано позовну заяву в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску в сумі 117 156,17 грн. (а.с.18).

Відповідно до дозвільної документації, в листопаді 2020 року відбулась зміна власника об`єкта будівництва, яким стало ТОВ «Компанія Родинний Затишок» (а.с.35-60).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Положенням про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова затвердженим ухвалою Львівської міської ради № 2779 від 09.07.2009 року «Про внесення змін до ухвали міської ради від 03.04.2008 № 1697» визначено, що пайова участь (внесок) це зобов`язання замовника відрахувати до міського бюджету кошти на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у сумі і у порядку, що передбачені чинним законодавством та цим Положенням (надалі пайовий внесок) (п. 1.3.). Окрім цього, згідно Р. 2. - Уповноваженим виконавчим органом міської ради щодо розрахунку пайових внесків і укладення договорів із замовниками про пайову участь є департамент економічної політики. Міському голові, міській раді, виконавчому комітету, іншим виконавчим органам міської ради, комунальним підприємствам та організаціям забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайового внеску замовника, розрахованого згідно з вимогами цього Положення. Департамент економічної політики проводить розрахунок пайового внеску відповідно до Методики розрахунку розміру пайового внеску замовників у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова (додаток 1 до цього Положення). Підставою для проведення розрахунку пайового внеску та укладення із замовником договору про пайову участь є отримання департаментом економічної політики звернення замовника з поданням таких документів: 1) документів, що підтверджують право замовника на проектування та будівництво (реконструкцію) об`єкта; 2) погодженого проекту будівництва (реконструкції). Протягом 10-ти робочих днів з часу отримання документів, вказаних у пункті 2.4 цього Положення, департамент економічної політики здійснює розрахунок розміру пайового внеску. Департамент економічної політики укладає із замовником договір про пайову участь до одержання дозволу на виконання будівельних робіт, але не пізніше 15-ти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника щодо його укладення. На підставі підписаного договору про пайову участь замовник вносить суму внеску єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається у договорі про пайову участь. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію. Пайовий внесок розміром до 30 тис. грн. включно сплачується замовником одноразово, більше 30 тис. грн. може розтерміновуватись департаментом економічної політики у разі відповідного звернення замовника та з врахуванням його пропозицій. При розтермінуванні сплати замовником пайового внеску перший внесок не повинен перевищувати 50 тис. грн. У разі недотримання замовником терміну сплати пайового внеску, визначеного договором про пайову участь: 1) замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню; 2) розмір несплаченої частки пайового внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку. До часу повної сплати замовником пайового внеску, визначеного умовами відповідного договору про пайову участь, забороняється затверджувати наказ управління комунальної власності або подавати на розгляд виконавчого комітету рішення про оформлення свідоцтва на право власності на об`єкт нерухомого майна крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши договір про про пайову участь №180 від 29.08.2017 року та розрахунок пайового внеску у зв`язку з реконструкцією з розширенням нежитлових приміщень за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_1 а під торгово-відпочинковий центр у м.Львові, згідно якого замовник ОСОБА_1 зобов`язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску в розмірі 117 156,17 грн. по 31 грудня 2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію).

Однак, ОСОБА_1 не сплатив кошти в сумі 117 156,17 грн. у вигляді пайового внеску у визначений у договорі строк, чим порушив п.2.2 Договору від №180 від 29.08.2017 року.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо звернення відповідача в Департамент економічного розвитку Львівської міської ради з листом про внесення змін до договору про пайову участь від 29.08.2017 року №180, який укладений між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ОСОБА_1 шляхом заміни замовника з ОСОБА_1 на ТОВ «Компанія Родинний Затишок» та визначення нового строку для сплати пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова не раніше 31 грудня 2021 року, оскільки під час звернення про заміну замовника в міську раду, йому було відмовлено.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту здійснюється замовником шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, укладеного відповідно достатті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення зобов`язань є зокрема, договори та інші правочини.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами виникли правовідносини, які є зобов`язальними.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Встановивши, що Договір про пайову участь №180 від 29.08.2017 є чинним, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання Договору не постановлялось, а також те, що позивачем 04.03.2020 за вихідним №2301-вих- 17914 та 03.06.2020 за вихідним №2301-вих-41751 надіслано на адресу Відповідача претензії про наявність заборгованості за договором, які залишились без відповіді та реагування, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та стягує з відповідача, сплачений судовий збір у сумі 2 270 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81,137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради суму пайового внеску на створення і розвиток інфраструктури м.Львова в розмірі 117 156,17 грн. (сто сімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість гривень сімнадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури суму сплаченого судового збору в розмірі 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, відповідно до п. 15.5Перехідних положень ЦПК України через Шевченківський районний суд м. Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Франківська окружна прокуратура м.Львова Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи: 34814859, адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1);

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 15.04.2021 року

Суддя Ю. В. Донченко