Рішення № 96353208, 19.04.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4023/20

2/703/364/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Ігнатенко Т.В.

секретар судових засідань Бондаренко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

02 грудня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30 січня 2017 року у розмірі 74360 гривень 52 копійки, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102 гривні.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 30 січня 2017 року.

Відповідач при підписанні анкети - заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банком, на підставі вказаного договору, відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10000 гривень.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Виконання відповідачем договору вбачається з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.

Однак, в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями.

Позивач стверджує, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26 жовтня 2020 року має заборгованість у сумі 74360 гривень 52 копійки, яка складається з наступного: 49448 гривень 07 копійок - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 - заборгованість за поточним тілом кредиту, 49448 гривень 07 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3628 гривень 55 копійок - заборгованість за простроченими відсотками; 21283 гривні 90 копійок - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою судді від 13 січня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання, роз`яснено відповідачу право на надіслання до суду відзиву на позовну заяву.

У визначений вищевказаною ухвалою судді строк відповідач ОСОБА_1 направив на адресу суду відзив на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого, відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та зазначає, що 30 січня 2017 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було підписано заяву №б/н на кошти в розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Тривалий час він користування кредитною карткою та щомісячно сплачував кошти. У тексті заяви, яку позивач вважав кредитним договором, відсутні обов`язкові (суттєві) умови, передбачені законом для договору про надання кредиту, а саме: детальний розпис сукупної вартості кредиту в грошовому виразі; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом, в зв`язку з чим кредитний договір між сторонами укладено не було.

Крім того, про зміну відсоткової ставки за кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення зміна процентної ставки є недійсною.

Після погашення кредиту у 2020 році, відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» про надання йому відомостей щодо заборгованості по кредитній картці, де йому було повідомлено, що заборгованість відсутня, в зв`язку з чим відповідачу невідомо, на якій підставі позивач продовжував нараховувати заборгованість на вже погашені кошти.

Також, банк не міг не знати про порушення свого права на отримання від відповідача заборгованості за кредитним договором від самого початку прострочення обов`язкових платежів та навмисно чекав тривалий час та не повідомляв його ні про появу заборгованості, не подавав заяви до суду раніше за для своєї користі в нарахуванні заборгованості.

З врахуванням правових позицій, які викладені в постановах Верховного Суду України, просив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

12 березня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь представника АТ КБ «ПриватБанк» на відзив відповідача ОСОБА_1 , відповідно до якої, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 30 січня 2017 року. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою, яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку. Укладення договору здійснюється за принципом укладення між банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У анкеті-заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, що розташовані на сайті банку, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім цього зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та Правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заявці про приєднання. Підписавши заяву банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи викладене, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають договір про надання банківських послуг. На підставі поданої заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок, ключем до карткового рахунку є пластикова картка, яку отримав відповідач та мобільний телефон, який вказав відповідач в заяві. Таким чином, банк забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема, за допомогою карти та фінансового телефону.

Також, позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 30 січня 2017 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем висловлена згода про укладення договору, шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що «Я згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді». З копії заяви вбачається, що відповідачу було надано кредитну картку «Універсальна» та встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,6% (42,2% на рік), вказано розміри комісії та штрафів. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором.

Крім того, на думку банку, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.

Додані до позовної заяви документи підтверджують чинність редакції Умов та Правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, а також укладення саме кредитного договору та його подальше виконання, а не лише звернення відповідача до банку з метою подальшого укладення договору.

Вважає, що суд при розгляді даної справи повинен врахувати правові позиції Верхового Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2019 року (справа №356/1635/16-ц), від 28 березня 2019 року (справа №428/2873/17), від 17 квітня 2019 року (справа №666/388/16-ц) та від 06 лютого 2018 року (справа №755/2720/16-ц) та не повинен враховувати правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Згідно виписки по рахунку, відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором, в зв`язку з чим посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматися судом до уваги.

Всі нарахування, які викладені у розрахунках заборгованості відповідача, відповідають умовам договору та чинного законодавства, в зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання 19 квітня 2021 року не з`явився, з клопотання про проведення судового засідання за його у цей день в режимі відео конференції не звертався, однак до позовної заяви додано клопотання, в якій представник позивача просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, на їх задоволенні наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Райнов Г.С. у судове засідання не з`явився, останній звернувся до суду з заявою, в якій просить розгляд справи провести без його та позивача участі. До даної заяви додав письмові пояснення, відповідно до яких відповідачем частково визнаються позовні вимоги щодо заборгованості за тілом кредиту у межах суми 20054 гривні 59 копійок, які були ним фактично отримані та не повернуті позивачу. Інші вимоги позивача відповідачем не визнаються. Крім того, просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати по отриманню правничої допомоги у сумі 5000 гривень.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію представника позивача, яка викладена у його заяві про розгляд справи без його участі, його доводи, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, а також доводи позивача та його представника, які викладені у відзиві на позов та письмових поясненнях, дослідивши матеріали справи та, за клопотанням представника позивача, провівши огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням, зазначеним у клопотанні, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.1 Статуту АТ КБ «Приватбанк» рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року було змінено тип банку із закритого на публічне та змінено найменування банку з ЗАТ КБ «Приватбанк» на ПАТ КБ «Приватбанк» з правонаступництвом всіх прав та обов`язків. Рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» став правонаступником всіх прав та зобов`язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (а.с.76-77).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 30 січня 2017 року підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.11).

У вказаному формулярі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанку» заповнена інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 .

З наданої позивачем Анкети-заяви вбачається, що відповідач бажання щодо отримання ним платіжної картки «Універсальна» не виявляв та суму бажаного кредитного ліміту не вказував.

Враховуючи викладене, доводи представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» про те, що з копії заяви вбачається, що відповідачу було надано кредитну картку «Універсальна» та встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,6% (42,2% на рік), вказано розміри комісії та штрафів, тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови, є безпідставними та такими, що суперечать матеріалам справи, в зв`язку з чим не приймаються судом до уваги.

Разом з тим, як вбачається з довідки про надані кредитні картки, на підставі укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору №б/н останній отримав картку № НОМЕР_1 (а.с.10).

Відповідачем ОСОБА_1 використовувалися вищевказані картки, за допомогою якої відбувалося зняття коштів та їх повернення, що підтверджується випискою за договором №б/н укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а.с.78-79).

При цьому, отримання кредитної картки, її використання, зняття коштів, які надані позивачем, та погашення заборгованості, відповідачем, як вбачається з відзиву на позовну заяву, не заперечується та визнається.

Згідно вказаної Анкети - Заяви, відповідач надав згоду, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладенні та згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua (а.с.11).

На підтвердження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви, крім анкети-заяви, додано: паспорт споживчого кредиту; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку; розрахунок заборгованості; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картки, оформлено на ім`я відповідача; довідку про видачу банківських карток на ім`я відповідача; виписку за договором №б/н на ім`я відповідача станом на 29 жовтня 2020 року; копію паспорту відповідача.

Однак, вищевказані докази, які надані АТ КБ «ПриватБанк», не підтверджують погоджених сторонами договору умов кредитування.

Так, інформація, яка зазначена у паспорті споживчого кредиту, в якому викладені умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк» та який підписаний відповідачем 21 березня 2018 року, зберігає чинність та є актуальною до 05 квітня 2018 року (а.с.12-13).

Відповідно до змісту паспорту споживчого кредиту, умови кредитування можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з врахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Крім того, у розділі 4 вказаного паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Таким чином, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача та має тимчасовий характер, в зв`язку з чим не є підтвердженням ознайомлення відповідача з конкретною відсотковою ставкою по кредиту.

Також, як вбачається розрахунку заборгованості за договором №б/н від 30 січня 2017 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 , нарахування відсотків за користування кредитними коштами, відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та пені відбувалося після 01 травня 2018 року, а відповідно до виписки за договором №б/н укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з 01 липня 2017 року (а.с.6-7, 78-79).

Таким чином, паспорт споживчого кредиту не є належним доказом погодження позивача з відповідачем умов кредитування щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та пені.

Крім того, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку позичальником не підписані (а.с.14-68).

За клопотанням позивача судом проведено огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням www.privatbank.ua/terms, в ході якого встановлено, що в розділі «Архів договорів» за посиланнями «більше», сторінка №5, наявний електронний документ з назвою: «Повний договір (актуальний на 01.01.2017р)».

При відкритті вищевказаного електронного документу, судом встановлено, що він складається з 1576 сторінок, та на сторінках 344-376 розміщений текст, який частково аналогічний викладеному тексту в наданому позивачем витязі з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Разом з тим, вищевказаний документ також не підписаний відповідачем, в тому числі електронним підписом, при цьому не містить жодних посилань на дату його розміщення на веб-сайті позивача, що позбавляє суд об`єктивної можливості встановити його розміщення на веб-сайті позивача на час укладення договору з відповідачем, та що саме з даним договором відповідач був ознайомлений під час підписання анкети-заяви.

Отже, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, у тому числі нарахованих на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно ч.1 ст.1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів».

Згідно п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

При цьому, посилання позивача на правові позиції Верхового Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2019 року (справа №356/1635/16-ц), від 28 березня 2019 року (справа №428/2873/17), від 17 квітня 2019 року (справа №666/388/16-ц) та від 06 лютого 2018 року (справа №755/2720/16-ц), не є підставою для задоволення позову, оскільки виходячи із ч.4 ст.263 ЦПК України та мінливість судової практики із даного типу спірних правовідносин, суд застосовує останню правову позицію Верховного Суду та надає перевагу правовим позиціям його Великої Палати. Такий підхід дозволяє дійти усталеності, єдності та передбачуваності судової практики, що відноситься до реалізації принципу верховенства права у вирішенні судами спорів.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходиться підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, анкета-заява не містить таких основоположних умов, виходячи з яких суд мав би реальну можливість установити укладення кредитного договору, конкретні його умови, зокрема, встановити, яка процента ставка мала б відповідати правовідносинам сторін. При цьому, розрахунок заборгованості таким доказом не є, оскільки такий складено безпосередньо позивачем, при цьому доказів на підтвердження визначених банком показників, матеріали справи не містять.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми, передбачені ст.625 ЦК України.

Однак, оскільки позичальником не підписані Умови та Правила, які передбачають сплату процентів нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі 86,4 - для картки «Універсальна», 84,0 - для картки «Універсальна голд», то така відсоткова ставка не може бути застосована до даних правовідносин.

Суд вважає, що за обставин цієї справи неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов`язань, адже відповідні договірні зобов`язання зі строками повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено.

Отже, визначити строк прострочення виконання грошових зобов`язань позичальника в даному випадку неможливо, що свідчить про відсутність належних доказів, які б давали підстави для задоволення вимог банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена постанові від 20 листопада 2019 року у справі №697/2065/16-ц.

Як вбачається з розрахунків заборгованості за договором №б/н від 30 січня 2017 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , на які АТ КБ «ПриватБанк» посилається у своїй позовній заяві, позивач нарахував ОСОБА_1 заборгованість у сумі 74360 гривень 52 копійки, яка складається з наступного: 49448 гривень 07 копійок - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 - заборгованість за поточним тілом кредиту, 49448 гривень 07 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3628 гривень 55 копійок - заборгованість за простроченими відсотками; 21283 гривні 90 копійок - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 (а.с.6-7).

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові повної вартості кредиту, зокрема, заборгованість за простроченим тілом кредиту, за нарахованими відсотками, а також відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України.

Суд зазначає, що надані банком паспорт споживчого кредиту, а також Умови та Правила надання банківських послуг достовірно не підтверджують обставини про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, в тому числі за ст.625 ЦК України.

Крім того, порядок нарахування сум (міри відповідальності за порушення зобов`язання), не узгоджені з позичальником. Банк, заявляючи вимоги про їх стягнення, не надав належних доказів, які б підтверджували, що позичальник був обізнаний про такі умови кредитування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 3628 гривень 55 копійок, та відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625, у сумі 21283 гривні 90 копійок, є необґрунтованими, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 дійсно користувався картковим рахунком, зокрема, знімав кошти з рахунку, погашав заборгованість, а сплачені ним кошти спрямовувалися на погашення не лише тіла кредиту, але і процентів за користування ним та штрафних санкцій та комісій (а.с.78-79).

Відповідно до вказаної виписки за період з 22 березня 2017 по 01 березня 2020 відповідачем було знято з рахунку 24126 гривень 29 копійок, а сплачено 4101 гривня 70 копійок.

Таким чином, різниця між фактично отриманою відповідачем у позивача сумою коштів та фактично повернутою становить 20024 гривні 59 копійок.

При цьому, будь-яких доказів, які свідчать про повернення вищевказаної суми отриманих відповідачем у позивача коштів, матеріали справи не містять та відповідачем не надано, натомість вказана сума заборгованості відповідачем визнається, в зв`язку з чим суд не приймає до уваги доводи останнього, які зазначені у відзиві на позов, про те, що кредит ним погашено у 2020 році та заборгованість по ньому відсутня.

Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено домовленості між ним та позичальником щодо сплати відсотків, штрафних санкцій та комісії, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є частково обґрунтованими, в зв`язку з відповідача на користь позивача має бути стягнута різниця між фактично отриманою сумою коштів та фактично повернутою, що становить 20024 гривень 59 копійок.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення №PROM0B68R1 від 30 жовтня 2020 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2102 гривні 00 копійок.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, відтак, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути частину сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду, пропорційно до суми задоволених судом вимог. Так, 20024 гривні 59 копійок відповідає 26,93% від заявленої ціни позову - 74360 гривень 52 копійки, отже саме такий відсоток від сплаченого позивачем судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача (26,93% від 2102 гривень становить 566 гривень 07 копійок).

Також, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.133 та ч.1-3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

17 серпня 2020 року між адвокатом Райновим Г.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг.

Відповідно до п.1 вказаного договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнтові юридичну допомогу по вирішенню питання щодо стягнення АТ КБ «ПриватБанк» боргу з ОСОБА_1 .

Згідно п.2 зазначеного договору, у рамках даного договору адвокат зобов`язується: вивчити представлені клієнтом документи й проінформувати клієнта про можливі варіанти рішення проблеми; підготувати необхідні документи і здійснити представництво інтересів клієнта на всіх стадіях судового процесу при розгляді справи - цивільного позову про стягнення АТ КБ «ПриватБанк» боргу з ОСОБА_1 .

Відповідно до п.3 зазначеного договору, вартість послуг з договору визначається в сумі 5000 гривень.

Згідно акту виконаних робіт від 19 квітня 2021 року згідно договору на надання правової допомоги, сторони прийшли до висновку, що об`єм роботи вказаний у договорі виконаний в повному обсязі, а саме: Адвокат повністю надав, а клієнт прийняв послуги передбачені договором на надання правової допомоги. Сторони не мають одна до одної жодних претензій, клієнт повністю оплатив надані послуги в момент підписання даного акту в сумі 5000 гривень.

Відповідно до квитанції №б/н від 18 березня 2021 року, виданої адвокатом Райновим Г.С., ОСОБА_1 за надані адвокатом послуги сплатив кошти у сумі 5000 гривень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Враховуючи викладене, а також те, що заявлені та документально підтвердження витрати відповідача на правову допомогу адвоката Райнова Г.С. у розмірі 5000 гривень є співмірними із складністю цієї справи, яка була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, наданими адвокатом обсягом послуг під час вивчення матеріалів справи, підготовки письмових пояснень відповідача, затраченим часом на надання правничої допомоги, вказані витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, в зв`язку з чим підлягають покладенню, з врахуванням часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що передбачено п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України.

Так, 54305 гривень 93 копійки (сума позовних вимог, які не підлягають задоволенню) відповідає 73,07% від заявленої ціни позову - 74360 гривень 52 копійки, отже саме такий відсоток від понесених відповідачем витрат на правничу допомогу слід стягнути з позивача на користь відповідача (73,07% від 5000 гривень становить 3653 гривні 50 копійок).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 191, 259, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, ст.1, 3, 207, 509, 526, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.8, 42 Конституції України, ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,-

вирішив:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30 січня 2017 року станом на 26 жовтня 2020 року у сумі 20024 (двадцять тисяч двадцять чотири) гривні 59 (п`ятдесят дев`ять) копійок, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 566 (п`ятсот шістдесят шість) гривень 07 (сім) копійок, а всього - 20590 (двадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень 66 (шістдесят шість) копійок.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3653 (три тисячі шістсот п`ятдесят три) гривні 50 (п`ятдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1 Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Головуючий Т.В. Ігнатенко